... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...
Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №3
Міжнародне приватне право є складовою частиною національної правової системи та передбачає комплекс правових норм, які регулюють приватноправові відносини, що мають міжнародний характер.
Основним нормативно-правовим актом законодавства України, що регулює міжнародні приватні відносини, є Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. В преамбулі вказаного Закону визначено, що цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Наявність в приватноправових відносинах іноземного елементу обумовлює застосування для врегулювання приватних відносин спеціальних методів правового регулювання. Такими є колізійний та матеріально-правовий методи правового регулювання суспільних відносин. Матеріально-правовий метод має також назву прямого або уніфікованого.
Загалом, при вирішенні питання щодо застосовного права до міжнародних приватноправових відносин цілком природним виглядає бажання замінити «різнорідні положення національного законодавства окремих країн системою однорідних нормативних приписів, призначених для безпосереднього врегулювання міжнародних невладних відносин» [1, с.45]. Створення таких однакових матеріально-правових норм дістало назву уніфікації, внаслідок чого і метод подібного регулювання відповідних відносин отримав назву уніфікованого або прямого. Як зазначає В.В. Гаврилов, спочатку цей метод застосовувався тільки у сфері міжнародної торгівлі – сфері, для врегулювання якої національне право було найменш пристосовано, а потім був розповсюдженим і на інші інститути міжнародного приватного права [2, с. 59].
З наведеного випливає, що у процесі уніфікації створюються норми, які є міжнародними за своїм характером. Внаслідок цього сутність прямого методу зводиться до заміни норм національного законодавства двох чи більше правових систем, які претендують на врегулювання певних відносин, новими матеріально-правовими нормами. Саме вони будуть застосовуватись у відповідних випадках судами всіх держав, що взяли участь у створенні цієї нової норми незалежно від того, в який саме спосіб вона може бути трансформованою в їхні національні системи права.
Наприклад, загальна позовна давність в Австрії встановлена тривалістю 3 роки, у Німеччині – 30 років, у Нідерландах – 20, у Швейцарії та за законодавством деяких штатів США – 10, у Греції і Данії - 5 років тощо. Тобто, спектр використаних законодавцями рішень з даного питання є вкрай широким, у зв'язку з чим здійснення уніфікації положень про загальну тривалість позовної давності є необхідним. З цього питання було ухвалено Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.), якою встановлена тривалість позовної давності у 4 роки. Конвенцію було ратифіковано Верховною Радою України 14.07.1993 р.[5, с.405].
Аналіз законодавчих актів та нормативно-правових документів показує, що пріоритетним напрямом забезпечення єдиного правового простору вбачається уніфікація нормативно-правових актів.
Тим чи іншим аспектам європейської нормативно-правової уніфікації приділялась увага зарубіжних та вітчизняних вчених О.М. Чабан, В.М. Денисової, Р. Леже, М.П. Юніної, Ю.І. Тихомирова та ін. Однак до цього часу не розкрито сутнісні ознаки уніфікації, її види, а також конкретні прийоми, якими користується законодавець для досягнення уніфікації.
Метод уніфікації має суттєвий недолік. Справа в тому, що застосування цього методу не завжди можливе. Внаслідок цього, за відсутності кращої альтернативи, законодавці та правозастосовні органи вимушені звертатися до колізійного методу правового регулювання [3, с. 85].
Уніфіковані правові норми як міжнародного, так і національного права у даний час найбільш динамічно розвиваються; у рамках міжнародних організацій йде активна робота з розробки значної кількості нових уніфікованих документів; останнім часом виникли й набули поширення нові форми уніфікації, які потребують дослідження.
  Уніфікація правових норм полягає у введенні до правових систем держав нових, абсолютно однакових норм і правових актів. Уніфікація у праві зумовлена ускладненням суспільного життя і розвитком суспільних відносин.
Обов’язковою умовою нормотворчої діяльності органів державної влади з адаптації законодавства ЄС з національним законодавством України повинно бути належне відпрацювання юридичних понять і термінів, усунення неточностей і двозначності, які в них нерідко трапляються. Усе це накладається на не менш складну проблему узгодженості понять і термінів національного права з правом Європейського Союзу та його держав-членів. При цьому попередній досвід наближення законодавства України до законодавства ЄС свідчить, що досить часто ідентичні поняття трактуються в цих двох правових системах по-різному. Тому на сучасному етапі Україна стала на шлях наближення всього законодавства до стандартів ЄС. Цей процес є не таким однозначним, як може видатися на перший погляд. Для впровадження принципів та положень європейського права в національне законодавство недостатньо тільки оголосити ратифіковані конвенції частиною національного законодавства, необхідно ще відпрацювати механізм імплементації основних конвенційних принципів у норми вітчизняного права.
Наближення законодавства різного рівня через приєднання до міжнародних конвенцій є ще одним етапом на цьому шляху. Однією з форм реалізації завдань стосовно адаптації законодавства є співпраця України з міжнародними організаціями, ефективне двостороннє співробітництво тощо. Показовим у цьому плані є членство України в Раді Європи. Конвенції цієї організації встановлюють спеціальні стандарти Ради Європи та ЄС. Україною ратифіковано близько тридцяти Конвенцій цієї організації. Створено державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм та стандартів Ради Європи.
Таким чином, уніфікацію права можна назвати основним інструментом глобалізаційного процесу. Міжнародна уніфікація є важливим завданням сучасності. Під правовою уніфікацією слід розуміти процес розроблення однакових або уніфікованих правових норм, де результатом будуть уже уніфіковані правові норми. У сфері міжнародного приватного права уніфікація має здійснюватись, з одного боку, в напрямі узгодження колізійних норм, а з іншого – в напрямі розширення прямого уніфікованого регулювання відносин з іноземним елементом шляхом укладення відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів за участю України та країн-членів ЄС. Результат цих процесів залишається одним із ключових і визначальних факторів для органічної адаптації правової системи України до права ЄС, що є необхідною передумовою для успішної євроінтеграції.

Список використаних джерел:
1. Васечко Л.О. Взаємозв'язок національного і міжнародного права: сучасний погляд. Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2010. № 1. С. 34—38.
2. Ященко К. Уніфікація правових норм та гармонізація національних законодавств як способи наближення правового регулювання в державах-членах Європейського співтовариства. Український часопис міжнародного права. 2016. № 3. С. 27—31.
3. Красіна Л. Основні заходи та способи європейської правової інтеграції. Право України. 2015. № 5. С. 142—146.
4. Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про міжнародне приватне право». Київ: Істина, 2007. 200 с.
5. Шайгарданова В.В.  Уніфікація норм міжнародного права. Часопис Київського університету права. 2013. №2. С. 405—408. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
May
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція