... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню


LLE.ru
Регистрация ООО
Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №1
Існування держави нерозривно пов’язане із насильством. Власне, ефективне функціонування вищезазначеного утворення неможливе без сили чи потенційного її застосування. Відомий німецький соціолог М. Вебер стверджував, що «держава  це будь-яке людське співтовариство, яке успішно претендує на монополію легітимного застосування фізичної сили в межах даної території» [1, с. 256]. І справді, в сучасних реаліях необхідно, щоб держава була сильною, для забезпечення в повній мірі безпеки своїх громадян. А сила її визначається не тільки в економічному потенціалі, а й у патріотизмі та вірі людей у своїх лідерів. Ще одним фактором, який визначає силу держави, є потужність правоохоронного апарату, професійність та чесність працівників поліції, прокуратури, спецслужб. Але, абсолютно вірно Тім Вейнер зазначав, що між дотриманням прав громадян та ефективним функціонуванням спецслужби завжди буде поставати дилема [2]. 
Отож, окреслена проблематика є достатньо актуальною і важливою, а її розгляду присвячується недостатньо, на нашу думку, уваги, особливо в українській науці. 
Питання насильства стосується майже усіх сфер суспільного життя: політики, моралі, економіки, релігії та права. Тож і проблема насильства є предметом дослідження багатьох наук – етики, соціології, етології, психоаналізу, політології тощо. Проте є дуже мало робіт, присвячених комплексному філософсько-правовому аналізу даного питання.
Якщо говорити про західних учених, то їх здобутки у даній сфері на порядок кращі. Дослідженнями питань насильства і примусу займається Інститут ненасильства ім. М.Л.Кінга (Нью-Йорк), інститут А. Ейнштейна (Кембридж), Дослідницький центр з ненасильства (Санта-Круз).
Отож, метою даної публікації є формулювання відповідних аргументів та обґрунтування, що узаконене насильство  це обов’язковий атрибут держави.
Використання насильства державою здійснювалось з давніх-давен. Це легалізоване насильство називають політичним. Його виключення із суспільного життя неможливе в першу чергу тому, що стабільне функціонування суспільства, як особливого феномену, неможливе без врегулювання, гармонізації, збалансування великої кількості різноманітних інтересів, воль, прагнень, бажань, способів і методів дій тощо. Людство виробило і накопичило багато способів вирішення цих завдань. Серед них традиції, звичаї, ідеології, мораль, релігія, закон, втілений в державі. Всі ці інструменти діють та застосовуються сукупно, забезпечуючи потрібний рівень стабільності і керованості суспільства. Причому досягнення цього стану об’єктивно передбачає і добровільну згоду, і підкорення, і примус у різних формах – тобто, окрім іншого, й певні елементи насилля [3].
Звичайно, ми усі були б задоволені, якби політика в наших очах була реалізацією моралі. Але ще давньогрецькі філософи, які зробили з Греції вершину морального життя, відмовлялися об’єднувати «споглядальний» ідеал мудреця з «практичним» ідеалом державного мужа, політика, управителя; таким чином, їхня мораль розколювалася навпіл, й виникала нездоланна складність у спробах сполучити між собою дві моделі досконалості й щастя: модель філософську й модель політичну, як це ми бачимо в Платона, в Аристотеля. 
«Влада» не може походити від «любові». Адже, навіть у своїй найпоміркованішій, найлеґітимнішій формі, правосуддя – це вже спосіб відповідати злом на зло. Держава, як стверджує Поль Рікер, – це така реальність, яка ніколи себе не втримувала й ніколи не втримає в межах заборони на вбивство. Держава – це реальність, підтримувана й засновувана вбивчим насильством [4].
Очевидно, що оцінка насильства з точки зору його моральності залежить від конкретно-історичних обставин. Так, насильство, спрямоване проти держави, виправдане лише в тому випадку, коли політична боротьба ведеться проти автократичного, тоталітарного режиму і не існує легальних можливостей для дій опозиції. Крім того, справедливим можна вважати насильство у випадку опору неспровокованій збройній агресії ззовні, при придушенні збройного заколоту та інших злочинних дій, спрямованих на скинення демократичного державного ладу.
Питання насильства займає особливу роль у суспільній теорії. Надзвичайної гостроти воно набуває в суспільстві, яке знаходиться у стані економічного, політичного та культурного реформування. Зараз такі процеси відбуваються в нашій багатостраждальній державі. Переродження України супроводжується тотальним реформування, що, закономірно, зустрічає опір різноманітних соціальних груп, інтереси яких дотичні до сфери, де відбуваються зміни. Звичайно, кожна реформа має як своїх прихильників, так і супротивників. Як наслідок, подібні процесі в абсолютній більшості породжують конфлікт інтересів. При цьому, сторони у даних процесах представляють як публічну, так і приватну сферу суспільства. Протистояння веде до розколу. Той, у свою чергу, породжує конфлікт, який, потенційно, є підставою застосування насильства в усіх його проявах.
Безсумнівно, насильство з боку держави повинно бути суворо регламентоване на законодавчому рівні. Так, наприклад, застосування зброї поліцейськими регулюється п. 4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» [5]. Правоохоронець уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю:
1) для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози їхньому життю чи здоров’ю;
2) для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
3) для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;
4) для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;
5) для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;
6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;
7) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.
Потрібно, мабуть, прийняти за аксіому, що питання національної безпеки є пріоритетними у порівнянні із дотриманням прав і свобод окремого громадянина чи, навіть, соціальної групи. Це не означатиме автоматичного перетворення силової структури у репресивного монстра. У своїй діяльності працівники спецслужб повинні керуватися виключно буквою закону, проте, враховуючи сьогоднішні реалії, їх повноваження потребують, на нашу думку, певного розширення. Владоможці зобов’язані плекати дану структуру, забезпечуючи її усім необхідним, а не економити на заробітній платі силовиків. Криза, яка наступила в нашій країні у зв’язку із окупацією Криму та територій Донецької та Луганської області, напряму пов’язана із неефективністю функціонування силових структур. 
Загалом, аналіз даної проблеми дозволяє зробити загальний висновок, що політичне насильство є стійкою ознакою держави і позбутися його неможливо, воно існуватиме стільки, скільки існує людство. Однозначно, не можна стверджувати, що насильство – це чистий прояв зла. Дуже часто захистити інтереси наших близьких та власні моральні принципи ми можемо лише застосовуючи насильство (в тій чи іншій формі). З точки зору результативності насильство, а власне примус, виступає як найефективніший метод регулювання суспільних відносин. Проте, слід ще раз підкреслити, що у будь-якому випадку насильство має бути жорстко юридично й морально обмеженим. По-перше, воно має здійснюватися у відповідності з демократично прийнятими законами; по-друге, має спрямовуватися безпосередньо проти суб’єктів злочинних дій і не супроводжуватися ліквідацією чи порушенням фундаментальних прав і свобод; по-третє, насильство не повинно виходити за межі загальнолюдської моралі. Держава має дотримуватися встановлених меж, і основним її покликанням є захист інтересів суспільства, а не обраних суб’єктів, які займають державні посади.
 
Список використаних джерел:
1. Вебер Макс. Избранное. Образ общества.: Пер. с нем. – М.: Юрист, 1994. – 704 с.
2. Тим Вейнер. ФБР. Правдивая история.: Пер. с англ. – М.: Изд-во: Центрполиграф, 2014. – 558 с.
3. Боброва А.Г. Основні форми сучасного політичного насилля: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / А.Г. Боброва; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка.  К., 2005.  19 с. 
4. Рікер Поль. Держава й насильство/ Поль Рікер. [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n25texts/riker.htm 
5. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII // Урядовий кур’єр.  2015.  № 146. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція