... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №5
Частина 3 ст. ст. 185, 186, 187 Кримінального кодексу України (далі – КК), встановлює кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж або розбій поєднані з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище [1]. 
Відповідно до положень Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30) [2]. Відповідно до ст. 311 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі - ЦК) житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду [3]. Згідно ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті [4].
Законодавче закріплення права на недоторканість житла та правове забезпечення охорони житла вимагає більш точної характеристики юридичного поняття «житло», як кваліфікуючої ознаки злочинів, передбачених частинами 3 статей 185, 186, 187 КК. 
Термін «житло» наразі використовує велика кількість нормативно-правових актів різних галузей права. Так, згідно ст. 379 ЦК житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них [3]. Відповідно до ч. 1 ст. 380 ЦК житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання [3]. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382 ЦК) [3].
Поряд з цим, ч. 3 ст. 233 КПК зазначає, що під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом [4].
Отже, законодавство України визнає житлом приміщення (житловий будинок, квартира, інше приміщення), що призначено або пристосоване для постійного чи тимчасового проживання в ньому фізичних осіб. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом.
Згідно Постанови Кабінету міністрів від 28 жовтня 2004 р. №1442 «Про затвердження Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» приміщення це – частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу [5]. Відповідно до Національного стандарту визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення – простір, обмежений з усіх сторін захисними конструкціями: стінами (у тому числі з вікнами і дверима) зі стелею (перекриттям) і підлогою. Простір під горищем і простір, огороджений сітчастими захисними конструкціями, не є приміщенням [6]. Отже, як ознака житла, приміщенням повинно вважатися частина внутрішнього об'єму будівлі, що має з усіх сторін захисні конструкції: стіни (у тому числі з вікнами і дверима), стелею (перекриття) і підлогу. 
Згідно положень ст. 379 ЦК житлом фізичної особи має визнаватися приміщення, що призначені та придатні для постійного проживання в них [3], а згідно ч. 3 ст. 233 КПК житлом особи є приміщення пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб [4].
Придатність приміщення для проживання в ньому людини регламентується житловим законодавством України. Так, згідно ст. 6 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 р. (далі – ЖК) жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян [7]. Поняттям «жиле приміщення», ст. 6 ЖК охоплює і нежилі за своїм функціональним призначенням приміщення, що є його частиною (комори, балкони, лоджії тощо). При визначенні приміщення як житлового слід керуватися державними будівельними нормами ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.22-9-99 «Громадські будинки та споруди», а також нормативними вимогами державних наглядових органів із забезпеченням проектами стійкості будівель, надійності їх експлуатації, протипожежної безпеки, екологічних та санітарно-гігієнічних правил і норм щодо складових частин комплексу та їх функціональної належності. Отже, за житловим законодавством України жиле приміщення, має відповідати (архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним тощо) вимогам приміщення, що призначене для проживання людини. 
Таким чином, згідно положень законодавства України, житлом слід вважати приміщення, що призначено або пристосоване для постійного чи тимчасового проживання в ньому людей (жиле приміщення), а також всі складові частини такого приміщення. 
Варто мати на увазі, що при застосуванні норм КК України судова практика йде шляхом законодавчого тлумачення поняття «житло». Зокрема, Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 р. №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» роз’яснив, що, під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо) [8]. 
Поряд із цим, як зазначає В.Т. Маляренко, при застосуванні норм КК України судова практика здійснює більш широке тлумачення поняття житла. Так, при кваліфікації ряду злочинів, таких як крадіжка, грабіж, розбій, пов’язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і вагонні купе, і туристичні палатки, і лікарняні та санаторні палати тощо, тобто всі ті приміщення, у яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних шахт, трансформаторних будок та інших аналогічних місць притулку певної категорії осіб), що не співпадає з нормами цивільного чи житлового права [9, с. 80].
На наш погляд, з метою правильного застосування законодавства про відповідальність за злочини проти власності, запобігання судових помилок при розгляді справ цієї категорії для визначення поняття «житло», як кваліфікуючої ознаки крадіжки (ч. 3 ст. 185 КК), грабежу (ч. 3 ст. 186 КК) та розбою (ч. 3 ст. 187 КК), слід керуватися, перш за все, положенням чинного цивільного та житлового законодавства України в частині визначення та встановлення ознак поняття «житло», з врахуванням судових рішень, що створюється в процесі діяльності судів вищих інстанцій.
Таким чином, виходячи із положень законодавства України та судової практики, під житлом у злочинах, передбачених частинами 3 статей 185, 186, 187 КК слід розуміти приміщення, що призначено або пристосоване для постійного чи тимчасового проживання в ньому людей (житловий будинок, квартира, дача, номер у готелі, інше жиле приміщення), а також його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом.
Слід зазначити, що частини 3 статей 185, 186, 187 КК встановлюють кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж або розбій поєднані з проникненням не тільки у житло, але у інше приміщення чи сховище. У випадку вчинення цих злочинів поєднаних із проникнення у приміщення, яке за своїми ознаками не може буди віднесене до поняття «житло» такі дії слід кваліфікувати як крадіжку (ч. 3 ст. 185 КК), грабіж (ч. 3 ст. 186 КК) чи розбій (ч. 3 ст. 187 КК) поєднані із проникненням у інше приміщення чи сховище.
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: закон України від 05.04.2001 № 2341-III// База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 2341-14/parao2676#o2676 (дата звернення: 05.04.2017)
2. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96­ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 05.04.2017) 
3. Цивільний Кодекс України: закон України від 16.01.2003 № 435-IV// База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 435-15/paran2055#n2055 (дата звернення: 05.04.2017)
4. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 05.04.2017)
5. Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»: постанова Кабінету міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1442 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1442-2004-%D0%BF (дата звернення: 05.04.2017)
6. Національний стандарт визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою (ДСТУ Б В.1.1-ХХХ:201Х) // База даних «Нормативна база - Правила, стандарти, норми тощо»/ Український науково-дослідний інститут цивільного захисту (УкрНДІЦЗ) URL: undicz.dsns.gov.ua/files/2015/7/9/Druga_redakciya_DSTU.pdf (дата звернення: 05.04.2017)
7. Житловий Кодекс Української РСР: закон від 30.06.1983 № 5464-X // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5464-X (дата звернення: 05.04.2017)
8. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова від 06.11.2009 № 10 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 (дата звернення: 05.04.2017)
9. Маляренко В.Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / В.Т. Маляренко // Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: [навч. посібник]: вибрані наукові праці. – К.: Ін Юре, 2004.  С. 74-103. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція