... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №1
Юриспруденція оцінок, провідним представником якої вважається німецький юрист, філософ права (неогегельянець, учень, колега, співавтор Юлія Біндера), методолог, цивіліст Карл Ларенц (1903-1993), [1; 2, с. 123 і далі] являє собою розширення теорії застосування права, якщо під останньою розуміти методологію реалізації тільки позитивного права. Загальне та спеціальне уявлення про такого роду методологічний напрямок можна отримати в рамках аналізу «Методології правознавства» К. Ларенца (1991) [3], яка є головним джерелом пізнання як юриспруденції оцінок в цілому, так і винесеного в заголовок питання утворення та правової кваліфікації обставин справи, яке спеціально досліджується згаданим автором в аспекті розбудови нової юриспруденції, а не простого перейменування юриспруденції інтересів [4, с. 294]. Юриспруденція оцінок разом з юриспруденцією інтересів та юриспруденцією понять в наш час отримують спільний знаменник і продовження у формі сучасної теорії юридичної аргументації, що в цілому свідчить про актуальність обраної для дослідження теми. Оскільки аналіз обставин справи, тобто так зване питання факту, є одним із аргументативних аспектів, то в такому разі звернення до їх розгляду під кутом юриспруденції оцінок К. Ларенца, яка вже стала класичною, дозволяє поглянути на добре відомий предмет з особливого та цікавого боку.
Предметом нашого дослідження є «Методологія правознавства» К. Ларенца в частині утворення та правової кваліфікації обставин справи, а метою – експлікація питання факту в рамках класичної юриспруденції оцінок, при цьому мета конкретизується в наступних аспектах: по-перше, аналіз обставин справи як події і як висловлювання, зокрема аналіз утворення обставин справи як висловлювання, по-друге, аналіз «сирих обставин справи» і правоположення, та, по-третє, розгляд відношення обставин справи і субсумції.
Для досягнення поставленої мети в запропонованих вище аспектах в дослідженні головним методом обрано текстуально- і понятійно-критичний аналіз методології правознавства (юриспруденції оцінок) К. Ларенца (в частині питання факту і субсумції як логічної форми правової кваліфікації).
1. «Методологія правознавства» як за першим виданням 1960 р. [5], так і за вже згаданим останнім (шостим) 1991 р. складається із двох частин: історико-критичної та систематичної. Подібну загальну структуру мають всі інші видання, які мали місце впродовж більш, ніж 30 років (1969, 1975, 1979, 1983 рр.). В систематичній частині, за 6-м виданням, 6 глав [3, с. XII-XV]: 1. Вступ: загальна характеристика юриспруденції, 2. Вчення про правоположення, 3. Утворення і правова кваліфікація обставин справи (NB), 4. Тлумачення законів, 5. Методи суддівського подальшого утворення права, 6. Утворення поняття та системи в юриспруденції. Третя глава систематичної частини – щодо значення обставин справи – присвячена таким проблемам, як: обставини справи як подія і як висловлювання; вибір правоположень, які покладено в основу утворення обставин справи; потрібні судження; тлумачення правочинних волевиявлень; обставини справи, що відбулися (до встановлення фактів в процесі, поділ на «питання факту та питання права»).
«Методологія правознавства» Ларенца є, отже, в цілому та загалом методологією правозастосування, проте з суттєвим застереженням, яке постійно потрібно мати на увазі. Йдеться про поняття суддівського подальшого утворення права, яке депозитивує теорію правозастосування та орієнтує її на визнання і врахування аксіологічних (ціннісних) вимірів права. Традиційна теорія правозастосування перетворюється, в такому разі, в юриспруденцію оцінок, будучи її методологічним ядром, навколо якого обертаються аксіологічні питання.
2. При застосуванні права суттєве значення має як відповідь на питання права, тобто чистий аналіз правоположень, так і аналіз обставин справи самих по собі (питання факту) та у зіставленні з правоположеннями (правовим регулюванням) (субсумція [6, с. 26, 182]). Особливістю підходу Ларенца до праворозуміння є як тісне поєднання і переплетіння питання факту та субсумції, – «добування меншого засновку, а отже, висловлювання, ОС (обставини справи) є випадком ФС-у (фактичного складу), звичайно позначають як процес «субсумції», як його (добування) ядро розглядають, знову таки, логічний висновок» [5, с. 273], – так і дві форми розуміння обставин справи: як події і як висловлювання. Так, зазначає Ларенц, «правоположення повинні «застосовуватися» до фактичних процесів, до обставин справи, що відбулися. Ми … (побачили. – О.Н.), що це можливо тільки тим, що обставини справи, які відбулися, отримують словесну форму (ausgesagt wird). Те, що з’являється в фактичному складі судового рішення (Urteil) як «обставини справи», є обставини справи як висловлювання. Те, що відбулося, мусить означатися з такою метою, і означене приводитися до певного порядку. Із повноти, яку не можна осягнути оком, та постійної течії того, що фактично відбувається, постійно вибираються обставини справи як висловлювання; уже цей вибір той, хто кваліфікує (справу) (Beurteiler) (буквально, судить про справу. – О.Н.), вчиняє щодо можливої правової значущості (Bedeutsamkeit) окремих фактів. Обставини справи як висловлювання не «даються» зарані тому, хто має кваліфікувати (справу), а вони мусять спочатку ним утворюватися, беручи до уваги факти, які йому стали відомими, з одного боку, та їх можливе правове значення (Bedeutung), з іншого. Діяльність юриста має місце звичайно не лише при правовій кваліфікації (Beurteilung) того, що запропоноване йому готовим, але вже при утворенні (Bildung) обставин справи, які підлягають його правовій кваліфікації, (при утворенні. – О.Н.) обставин справи «як висловлювання» [3, с. 278].
Отже, обставини справи, за Ларенцом, мають дві форми: події, тобто того, що відбулося, і висловлювання про цю подію. Обставини справи як події є точкою відліку, а обставини справи як висловлювання – мають місце в перебігу і стосуються завершення правової кваліфікації.
3. Що стосується вибору правозастосовником правоположень, які покладені в основу утворення обставин справи як висловлювань, то Ларенц говорить наступне: «Вибір авторитетного для правової кваліфікації та тим самим для утворення доконечних обставин справи правоположення відбувається спочатку у спосіб, що той, хто має кваліфікувати (справу), виходячи із „сирих обставин справи“, немов перепробовує правоположення, які можливо що є застосовними, ті з них виключає, які при ближчому перегляді виявляються незастосовними, інші приймає, які після цього беруться до уваги» [3, с. 281].
Поняття «сирих обставин справи», тобто пластичність обставин справи, логічно витікає із поділу обставин справи, про який йшлося вище, оскільки очевидним є той факт, що будь-які події можуть отримувати різну словесну форму. Тому не існує і не може існувати одного єдиного опису обставин справи, що і служить власне підставою для введення Ларенцом поняття «сирих обставин справи».
4. Підсумовувати виклад Ларенцом поняття обставин справи можна словами: «При кваліфікації обставин справи щодо того, чи підпадають вони під фактичний склад якогось можливо що до них застосовуваного правоположення, від того, хто має кваліфікувати (справу) вимагаються, що ще дуже мало береться до уваги, судження (Urteil) дуже різного виду. Також той, хто притримається того, щоб постійно бачити в підпорядкуванні певних обставин справи фактичному складу норми „субсумцію“ в сенсі логічного виведення висновку, мусить все ж погодитися з тим, що така субсумція має передумовою певні прості, тобто не опосередковані знову висновком, судження, які говорять, що та чи інша названа в фактичному складі ознака є тут наявною. Насправді трудність застосування закону полягає не в завершальній субсумції, а в попередній кваліфікації окремих елементів обставин справи як таких, що відповідають названим в фактичному складі ознакам» [3, с. 283], тобто в проміжній субсумції. Зазначене тільки-но Ларенц називає ядром правозастосування.
Таким чином, обставини справи як висловлювання утворюються в процесі застосування права як опис певної справи, випадку, задачі, проблеми, націлений на його порівняння з визначенням елементів фактичного складу правоположення (правової норми), тобто зі змістом відповідного правового регулювання життєвих обставин справи, регулювання того, що реально відбувається. Наведений вище аналіз «Методології» Ларенца є надійним підтвердженням загального праворозуміння Ларенца: чинне право є «знайденою в застосуванні (немислимою роздільно від свого застосування) (NB. – О.Н.), продовженою правознавством і судочинством та такою, що постійно знаходиться в подальшому творенні (розвитку. – О.Н.), повнотою норм», основоположних максим та орієнтуючих суджень-рішень [5, с. 148] з якими зіставляються відповідні обставини справи як події і як висловлювання.
 
Список використаних джерел:
1. Canaris C.-W. Karl Larenz // Stefan Grundmann & Karl Riesenhuber (Hrsg.): Zivilrechtslehrer des 20. Jahrhunderts in Berichten ihrer Schüler. Band 2. – Berlin, 2010. – S. 263-308.
2. Bydlinski F. Juristische Methodenlehre und Rechtsbegriff / F. Bydlinski. – 2., erg. Aufl. – Wien; New York: Springer, 1991. – XV. – 671 S.
3. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft / K. Larenz. – 6., neu bearb. Aufl. – Berlin etc.: Springer, 1991. – XVIII. – 494 S.
4. Кленнер Г. От права природы к природе права: пер. с нем. / Г. Кленнер; под ред. Б.А. Куркина; вступ. ст. Л.С. Мамута. – М.: Прогресс, 1988. – 320 с.
5. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft / K. Larenz. – Berlin: Springer, 1960. – XI. – 381 S.
6. Логіка: підручник / за заг. ред. В. Д. Титова. – Харків: Право, 2005. – 208 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція