... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №5
На сьогоднішній день доцільно говорити про актуальність правозастосовної діяльності слідчого на стадії правозастосування. У даному випадку треба виходити з того, що усе кримінальне провадження розглядається як правозастосовний процес, а у сфері слідчої діяльності прослідковуються два аспекти: 1) діяльність слідчого визначається його правовим статусом як суб’єкта кримінальної процесуальної політики і представника системи органів кримінальної юстиції; 2) діяльність слідчого спрямована на захист прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. А це, в свою чергу, вимагає дослідження правової природи діяльності слідчого з точки зору правозастосовного процесу.
Доктрина правозастосовного процесу виходить з того, що «слідчий має статус службової особи, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй притаманними повноваженнями в кримінальному провадженні. Під час досудового розслідування слідчий самостійно приймає процесуальні рішення, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання вмотивованого рішення слідчого судді, суду або згоди прокурора, і є відповідальним за законне і своєчасне виконання цих рішень» [1].
Характер діяльності слідчого і наявність у нього обов’язків щодо встановлення обставин, які виключають злочинність і караність діяння та пом’якшуючих обставин, дозволяють говорити про те, що даний учасник кримінального процесу виконує власну функцію – функцію розслідування, яка передбачає неупередженість слідчого, всебічність, повноту і об’єктивність дослідження ним всіх обставин кримінальної справи [2, с. 16].
З приводу процесуального статусу слідчого Л.В. Черечукіна зазначає, що «аналіз нового процесуального механізму досудового розслідування, що фактично спричинив втрату слідчим процесуальної самостійності, який віднині більше нагадує технічного секретаря або хлопчика на побігеньках у керівника органу досудового розслідування, прокурора і слідчого судді, мимоволі наштовхує на думку, чи потрібна взагалі процесуальна фігура слідчого як така, якщо в кримінальному процесі України появився новий учасник – слідчий суддя, а прокурор здійснює процесуальне керівництво розслідуванням» [3, с. 13].
Л. Лобойко вважає, що «декларація про відмову від стадії порушення кримінальної справи виявилися неправдивими. Звичайно, суть не в термінології – «порушення справи» чи «початок досудового розслідування». Головне, що процесуальну діяльність дозволено розпочинати лише після процесуального, хоча й не формалізованого у вигляді постанови, рішення, яким є внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. Іншим рішенням, аналогічним рішенню про відмову у порушення кримінальної справи за КПК 1960р., є рішення про внесення відомостей до ЄРДР. Звідси випливає такий висновок: змінилася термінологія, але не суть діяльності, здійснюваної до початку досудового розслідування» [4, с. 29].
На думку А.Я. Дубинського, «необхідно вірно тлумачити предмет кримінально-процесуальної діяльності та коло питань: а) чи мав місце злочин; б) хто його вчинив; які заходи варто прийняти до особи, яка вчинила злочин. Звідси предмет кримінального процесу складають об’єктивно існуючі фактичні обставини, з’ясування якх дозволяє одержати відповіді на ці питання. Зміст отриманих відповідей і обумовлює прийняття слідчим власне кажучи по суті провадження: чи починати розслідування, направити кримінальне провадження в суд або закрити кримінальне провадження тощо. У стадії досудового розслідування процесуальні рішення слідчого, за часом їх прийняття можуть бути поділені на три групи: 1) початкові рішення; 2) рішення, прийняті в ході розслідування; 3) кінцеві рішення» [5, с. 55-57].
І.В. Басиста підтримуючи загальну класифікацію А.Я. Дубинського щодо поділу процесуальних рішень слідчого, виділяє такі види процесуальних рішень слідчого, що приймаються на першій стадії кримінального процесу: за юридичною природою ті, які приймаються самостійно (про проведення допиту, слідчого експерименту, призначення експертизи, про доручення призначити адвоката, про залучення захисника); погоджуються із прокурором та ініціюються перед слідчим суддею чи суддею апеляційного суду (про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, про застосування запобіжних заходів тощо); затверджуються прокурором (про формулювання обвинувачення підозрюваному (обвинувальний акт)); ініціюються прокурором (про проведення освідування, про відібрання зразків для проведення експертизи, про виділення матеріалів в окреме провадження тощо); про які інформується прокурор (про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні тощо); про які інформуються інші учасники кримінального провадження (про призначення експертизи у кримінальному провадженні тощо). За процесуальною формою слід виділити процесуальні рішення слідчого, що виражаються у постанові, клопотанні, обвинувальному акті, повідомленні про підозру, повістці, протоколі, дорученні, запиті про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, вказівці [6, с. 71-72].
Таким чином, слідчого слід віднести до суб’єктів реалізації кримінальної процесуальної політики на правозастосовному рівні, оскільки, він здійснює реалізацію кримінальних процесуальних норм у формі правоохоронної діяльності з метою захисту держави, суспільства та особи від кримінальних правопорушень, кримінальної процесуальної охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, відшкодування шкоди, спричиненої злочинним посяганням, а також профілактики кримінальних правопорушень.
 
Список використаних джерел:
1. Положення про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України [Електронний ресурс]: наказ МВС України від 9 серп. 2012 р. № 686 / Офіційний web-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://www.zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/z1769-12 - Назва з екрану.
2. Бабич А.В. Процессуальная самостоятельность и независимость следователя как основа его статуса в уголовном судопроизводстве: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / А.В. Бабич. – Саратов, 2012. – 29 с. 
3. Черечукіна Л.В. Теперішні враження бувалого слідчого на окремі положення нового КПК України / Л.В. Черечукіна // Перспективи розвитку діяльності органів досудового розслідування: процесуальний та організаційний аспекти : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Луганськ, 29 квітня 2013 р.). – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренко, 2013. – С. 4-15.
4. Лобойко Л. Реалізація норм чинного КПК Украни щодо досудового провадження: окремі аспекти / Л. Лобойко // Право України. – 2013. – № 11. – С. 22-31.
5. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / А.Я. Дубинский. – К.: Наукова думка, 1984. – 182 с.
6. Басиста І.В. Прийняття і виконання процесуальних рішень слідчого на стадії досудового розслідування: теоретичні і практичні проблеми: [монографія] / І.В. Басиста. – Львів, ЛьвДУВС, 2013. – 600 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція