... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню


LLE.ru
Регистрация ООО
Науково-практична Інтернет-конференція 22.06.2017 - СЕКЦІЯ №1
У новітній історії України часто поставало питання щодо шляхів розбудови правової держави. На жаль, дискусії та розмови не знаходили подальшої реалізації, низька правова освіченість і активність перешкоджають робити реальні кроки до створення правової держави. Зараз в Україні дуже погано дотримується режим законності, як з боку держави, так і суспільства, але правильним є починати з себе і змінювати правову дійсність навколо себе. У цьому плані принцип взаємовідповідальності держави і особи є одним з найважливіших, але мало досліджених принципів правової держави. Відтак, актуальність наукових пошуків цієї проблематики є обґрунтованою. Саме посилення взаємовідповідальності держави і громадян, на наш погляд, може наблизити Україну до правової держави. 
Отож, метою даної публікації є з’ясування і аналіз того, як правильно має взаємодіяти держава і особа, щоб у результаті можна було виробляти шляхи розвитку правової державності і не порушувався режим законності. 
Почнемо з того, що закріплено в Основному Законі України – Конституції: «Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» [1]. Але чи можна так вважати, якщо в Україні не дотримуються головні принципи правової держави? І зараз нам потрібно реально розв’язати цю проблему, виявивши чому нам не вдається так чітко дотримуватись законів, які перепони є на шляху до розквіту правової державності. 
У першу чергу, на наш погляд, великою проблемою є те, що у свідомості українців закріпилося розуміння, що держава є злом, і влада є поганою, безвідповідальною, не заслуговує довіри, до посадовців висуваються великі вимоги, але, водночас, самі громадяни часто не дотримуються вимог законодавства. Такі проблеми виникають через неосвіченість, низьку правосвідомість і правову культуру. Якщо пригадати курс основ правознавства, що викладається у школі, то можна констатувати, що виклад матеріалу є дуже примітивним і непрофесійним. Якщо у школі не закладати, не формувати основ правового буття і життя заради спільного блага, то ми і надалі будемо спостерігати в Україні такий стан, який маємо тепер. Окрім базової юридичної освіти у школі, доцільно запровадити тренінги з метою роз’яснення законодавства і принципів права та перевірки у повнолітніх громадян-неюристів вміння їх застосувати, адже, якщо ми хочемо правову державу, то треба розуміти, що у нашому розумі мають бути юридичні знання, а у нашій свідомості – бажання реалізувати ці знання і поглиблювати їх. Громадяни України хочуть мати правову державу, але для цього нічого не бажають зробити, тобто очікують, щоб держава була ідеальною і всі жили за законами, а права кожного були захищеними, але, в той же час, не вважають себе частиною «всіх» і якщо є можливість не дотриматися законодавчого припису, то його і не дотримуються. Так не може бути, бо правову державу нам не подарують і не з’явиться вона сама. Такого дива не трапиться. 
Суть взаємовідповідальності держави і особи якраз і полягає в тому, що держава самообмежується правом, закріплює свободу особи, але, водночас, особа погоджується на певні обмеження і зобов’язується підпорядковуватись законам, а держава несе відповідальність за дотримання прав особи, гарантує їй гідні умови життєдіяльності [2, с. 182]. Якщо держава в чомусь обмежує права заради спільного блага, то це стосується всіх, тобто заборони поширюються теж одночасно, бо одна особа вже не може вчиняти певні протиправні дії проти іншої. Кожен повинен дотримуватись встановлених правил, тобто взаємовідносини особи з державою будуються за загальнодозвільним принципом: особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом. У суспільстві не може існувати безмежних прав: права одних суб’єктів повинні обмежуватися там, де починаються права інших суб’єктів, тобто обмеження свободи одних є передумовою свободи інших [3, с. 133].
Українцям притаманний дуже низький рівень правової культури, що скоріше наближається до правового нігілізму. Більшість людей не знає, або не розуміє закону, більш того, негативно ставиться до законодавства і необхідності дотримуватися його, не визнає суспільної цінності права. Правовий нігілізм не сумісний із функціонуванням правової держави, тому для її побудови потрібно розвивати правове виховання (формування певної системи правових знань, вмінь і навиків), й зокрема, у таких обґрунтовано дієвих формах: правова агітація, пропаганда, освіта, просвіта, правомірна соціально-активна діяльність [2, с. 313]. Саме держава має перейматися цим вихованням, дбати про його результативність, адже висококультурність громадян у юридичній галузі стане великим плюсом, і для громадян, і для самої держави. 
Методи цього виховання достатньо досліджені і викладені у науковій та навчальній літературі: переконання, покарання, демонстрація позитивного прикладу, заохочення, наслідування тощо. Якщо правильно застосувати ці методи у різних формах правового виховання, то можна навчити багатьох громадян бути відповідальними перед державою, дотримуватися її правових приписів. Держава значно ефективніше зможе встановлювати реальний правовий порядок у суспільстві, втілювати ідеї, програми розвитку, нові концепції, реформи, коли кожна особа буде відчувати відповідальність, шанобливо буде ставитися до законів, буде впевненою у владі. Тож держава повинна забезпечувати формування правосвідомості і високого рівня правової культури, але Україна поки що не приділяє цьому достатньої уваги. 
Оскільки держава функціонує в інтересах всього населення, а державна влада поширюється на всіх, хто знаходиться на її території, то, власне, тільки держава уповноважена обмежувати права і свободи громадян у тій мірі, в якій це необхідно для стабільності та гармонійного розвитку суспільства, для забезпечення соціального компромісу та правопорядку [3, с. 133]. Тобто відносини держави та особи мають будуватися за встановленими правовими нормами. 
Існування держави на сучасному етапі розвитку людства є необхідним для забезпечення прав людини, вона забезпечує і гарантує, захищає права і свободи громадян, обмежує і їх, і себе у протиправних діяннях. Держава надає право проявлятися особі у будь-яких сферах соціально-економічного, духовного життя. Якщо ці умови дотримані з боку держави, то створюється комфортне середовище для розвитку особи і взаємодії держави з особою. Щоправда, держава завжди прагне до абсолютизму, тому її правообмежувальна діяльність також не повинна бути безмежною, тут неприпустимі зловживання та волюнтаризм [3, с. 135]. Потрібно, щоб держава у визначених межах втручалась у життя особи і різні суспільні процеси, здійснюючи їх регулювання таким чином, щоб досягти загального блага, щоб подбати про інтереси всіх. Вона повинна встановити баланс у відносинах особа-держава, правила і принципи цих відносин. 
Право і законодавство є факторами визначення меж державного втручання, а характер і природа обмежень, які накладаються ними на державу, залежатиме від форм праворозуміння, на базі яких складається уявлення про межі втручання держави [3, с. 139]. Безперечно, держава повинна створювати тільки такі правила поведінки, які будуть відповідати історичному розвитку, національним традиціям, політичним та міжнародним стандартам. Також вона має забезпечувати сприйняття і розуміння законів. Якщо особа освічена в галузі права і закон є доцільним, обґрунтованим, то взаємовідносини держави і особи будуть збалансованими і результативними, а якщо цього не забезпечити, то і стосунки між особою і державою не складатимуться належним чином. В українській практиці нерідко законодавець ухвалює недоцільні і нераціональні, часом необґрунтовані закони і вони не сприймаються, це збурює громадськість і маємо в результаті акції протесту чи непокори. Навіть якщо прийняття закону було доцільним, але через неправильне його втілення у життя чи недостатню обізнаність про нього, він може бути несприйнятим суспільством і викликатиме обурення. Щоб уникнути цього, держава має бути відповідальна за якість правотворчої та іншої діяльності.
Громадяни, які прагнуть жити у правовій державі, мають знати закони, бути обізнані з основними правовими ідеями, поняттями, поглядами, розуміти, що крім прав є обов’язки, які також встановлені державою, бо часто виникають непорозуміння між державою і особою саме через незнання, необізнаність. Кожній особі необхідно не тільки знати, але й виконувати всі обов’язки, покладені на неї, сприяти розвитку громадянського суспільства, адже громадянське суспільство є передумовою правової держави.
Таким чином, реальна взаємовідповідальність особи і держави можлива лише тоді, коли держава забезпечить якісне, обґрунтоване і доцільне законодавство і правильне його тлумачення та застосування, а у громадян виробиться не тільки звичка, а принципова позиція щодо неухильного його дотримання. Держава зможе зайняти нішу арбітра, який загалом не помітний, але втручається у життя громадян лише тоді, коли у цьому є потреба і розв’язує проблему чи спір. Особа ж, в свою чергу, повинна свідомо підвищувати рівень своєї правової культури, сумлінно виконувати приписи законодавства і брати активну участь у громадському житті. Україна і українці, поки що, дуже повільно наближаються до розуміння і дотримання принципів правової держави, не сприяє цьому бездіяльність держави щодо забезпечення належної правової освіти і виховання громадян. Як з боку держави, чиновників, так і пересічних громадян, не помітно серйозних бажань змінювати правову реальність, але поступово приходить усвідомлення, що лише в умовах правової державності громадяни можуть жити в безпеці і бути реально захищеними державою.

Список використаних джерел: 
1. Конституція України: Конституція, Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Поточна редакція від 30.09.2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр 
2. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.В. Кравчук. – Вид. 3-є, переробл. й доповн. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2013. – 608 с.
3. Кравчук В.М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія/ В.М. Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. – 260 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція