... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню


LLE.ru
Регистрация ООО
Науково-практична Інтернет-конференція 22.06.2017 - СЕКЦІЯ №6
В Україні триває реформування життєдіяльності суспільства та державних інституцій. Одним із його завдань є удосконалення системи правоохоронних органів держави. Але усталених критеріїв, за якими той чи інший державний орган можна вважати правоохоронним, в правовій доктрині сьогодні не існує. Отже, визначення місця і ролі правоохоронних органів в механізмі забезпечення прав, свобод та законних громадян в правовідносинах є нагальною потребою. 
Сучасна модель демократичної держави потребує нових концептуальних підходів до розв’язання проблем реалізації правоохоронної функції. Адже існування демократії без ефективної системи захисту й охорони прав людини та громадянина є неможливим.
У Конституції України поняття «правоохоронні органи» вживається один раз, у ч. 3 ст. 17, де завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом [3].
Як зазначено в Концепції першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, яка була схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1118-р, авторитет влади у сфері протидії злочинності залежить не стільки від показників розкриття кримінальних правопорушень, скільки від довіри населення до правоохоронних органів як до захисників індивідуальних та суспільних інтересів та додержання силовими структурами принципу верховенства права. Діяльність правоохоронних органів повинна спиратися на зв’язок та підтримку населення [1]. Тобто мова йде не тільки про реформування МВС України, а про всі правоохоронні органи, які разом із відповідними нормативно-правовими засадами, організаційним та іншими видами забезпечення утворюють правоохоронну систему держави.
На думку А. Куліша, правоохоронна система – це багаторівнева соціальна система, яку складають правові засоби, методи та гарантії, що забезпечують охорону суспільних відносин від протиправних посягань, та державні органи, які виконують правоохоронні функції. Вона має наступні властивості: цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність [2, с. 19]. 
Структура правоохоронної системи – це стала єдність її елементів, які утворюють відповідні три основні підсистеми:
1) нормативну (регулятивну) – правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб’єктами правоохорони, які знаходять свій вияв у правових актах, що регулюють правоохоронну діяльність;
2) інституційну, яку складають правоохоронні органи, для яких правоохоронна діяльність є основним завданням, а також об’єкти правоохоронного впливу; 
3) функціональну, яка включає правоохоронну діяльність, взаємодію та координацію між правоохоронними органами [3, с. 10-11; 8, с. 108].
Неоднозначно та непослідовно поняття «правоохоронний орган» використовується і в законах України, які так чи інакше стосуються діяльності цих установ. Така ситуація негативно впливає на діяльність правоохоронних органів, оскільки безпосередньо стосується правового регулювання компетенції таких органів, правового і соціального статусу їх працівників [2, с. 47].
Інші пропонують розглядати це поняття у широкому (всі державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності і правопорядку, боротьби із злочинністю і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законами заходи примусу та перевиховання правопорушників – суд, органи юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки) розумінні [1, с. 53]. Правоохоронна діяльність виявляється в її основних функціях, які, у свою чергу, визначають функціональний розподіл відповідних спеціалізацій у системі правоохоронних органів [2, с. 49].
На відміну від інших систем державних органів, система правоохоронних органів не має традиційної організаційної побудови, як, наприклад, органи виконавчої влади, а є цілісною сукупністю, системоутворюючим чинником якої є не структурний, а функціональний критерій – правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, в охороні і захисті права фізичних та юридичних осіб.
Система правоохоронних органів має певну ієрархічність, зумовлену функціональним характером і підпорядкованості різних видів правоохоронних органів. Система правоохоронних органів містить складові ланки, що мають відповідні завдання, повноваження і виконують правоохоронні функції для досягнення єдиної для всіх правоохоронних органів мети, а саме – охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. 
Між правоохоронними органами існують субординаційні зв’язки, тобто правоохоронні органи одного виду будуються в ієрархічному порядку, у підпорядкуванні [2, с. 50].
Правоохоронні органи уособлюють монополію держави на застосування примусу, що є необхідною умовою забезпечення ефективної дії права. Правоохоронні органи покликані стримувати суспільство від вчинення злочинів, аморальних дій, злих намірів [6, с. 29].
У законодавстві відсутній єдиний підхід до розуміння термінів «правоохоронна діяльність», «правоохоронні органи держави», «правоохоронна система». У різних правових актах поняття правоохоронної діяльності та правоохоронних органів тлумачаться по-різному, а часто навіть суперечать одне одному, термін державна правоохоронна служба відсутній у чинному законодавстві зовсім. Це ускладнює розв’язання проблем реформування всієї правоохоронної системи, негативно впливає на нормативне регулювання компетенції правоохоронних органів, інституційну та функціональну складові правоохоронної системи України [8, с. 109]. Тож потреба при здійсненні реформування правоохоронної системи забезпечити належне нормативно-правове підґрунтя для цієї діяльності є першочерговою. 
Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що правоохоронні органи не об’єднані в єдину систему, їх статус, завдання, функції не збалансовані, а залежать від різного ступеня врегулювання законом суспільних відносин у відповідній сфері. Відсутнє чітке визначення та розмежування їх компетенції. Як наслідок, кількість правоохоронних органів, та фінансові витрати на їх утримання збільшилися, водночас ефективність роботи знизилася, вони виконують багато зайвих функцій, а окремі їх повноваження дублюються [8, с. 110].
Основним завданням реформування правоохоронної системи держави є формування сучасної ефективної системи правоохоронних органів, запровадження нової ідеології їх діяльності, спрямованої на гарантування демократії та верховенства права, забезпечення реалізації прав і свобод громадян підвищення ефективності протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам національній безпеці України, зокрема, злочинності та корупції. Для вирішення цього завдання потрібно розробити та впровадити сучасну нормативно-правову базу та, у першу чергу, розробити й ухвалити Закон України «Про правоохоронну діяльність, правоохоронні органи та державну правоохоронну службу в Україні», який повинен бути базовим, системоутворюючим у правовому забезпеченні функціонування правоохоронної системи в державі [8, с. 113].
Система правоохоронних органів становить органічну складову частину суспільства, продукт його діяльності, відтворення менталітету і рівня цивілізаційного розвитку. Запозичення позитивного досвіду організації і функціонування системи цих органів однієї держави в іншої (інших) здатне запобігти помилкам, прорахункам і негативним явищам, що особливо актуально для України на шляху розбудови демократії. А уніфікація стандартів правоохоронної діяльності також сприятиме підвищенню її ефективності, співпраці правоохоронних органів тощо. У будь-якому випадку, незмінною метою і завданням для відповідних суб’єктів є зміцнення правопорядку і законності, цілісності держави, захист прав і свобод людини та громадянина, особливо в сучасних умовах розвитку Української держави [1, с.71]. Адже у правовій державі влада має бути організована таким чином, щоб вона не пригнічувала особистість та її свободу, не втручалася у сферу її самовизначення, сприяла реалізації та забезпеченню прав і свобод громадян, водночас залишаючись організуючою і стримуючою силою для суспільства [9, с.64].
Таким чином, аналіз Конституції України та чинного законодавства свідчить про недосконалість сучасного правового забезпечення, відсутність системного уявлення і відповідного законодавчого забезпечення місця правоохоронних органів та правоохоронної діяльності в цілому, а відсутність «ідеальної» моделі правоохоронної системи загрожує втратою контролю над ростом злочинності, утворює реальну внутрішню загрозу національній безпеці України та загрожує утворенню неспроможності забезпечення гарантій держави щодо забезпечення безпеки її громадянам, що є найвищою соціальною цінністю в Україні.

Список використаних джерел:
1. Білас А.І. Правоохоронна діяльність країн ЄС: порівняльно-правове дослідження [Текст]: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01  Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / І.А. Білас; наук. кер. Камінська Н. В. – Київ.  2016. 227 с.
2. Бородін Д.І. Правоохоронні органи України: поняття та функції [Електронний ресурс] / Д.І. Бородін // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право.  2015.  № 2.  С. 47-51.
3. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Поточна редакція від 30.09.2016 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: навч. по- сіб. / М.В. Кравчук. – [3-тє вид., змінене й доповн.]. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с. 
5. Теличкін О.О. Правоохоронна діяльність у сфері забезпечення міжнародного миру і безпеки : організаційно-правові засади: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня докт. юрид. наук: спеціал. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес ; фінансове право / О.О. Теличкін; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 40 c.
6. Хамула П. Особливості становлення та розвитку правоохоронних органів на території України: історичний аспект / П. Хамула // Віче.  2015.  №4.  С. 28-31. 
  7. Хамула П.І. Правоохоронні органи в системі органів державної влади [Текст]: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / П.І. Хамула; О.В. Петришин; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого.  Харків, 2015.  235 с. 
      8. Янчук А.О. Шляхи формування основ нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронної системи України: до постановки проблеми / А.О. Янчук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України.  2016.  № 1.  С. 107-116. 
     9. Кравчук В.М. Значення громадянського суспільства та демократії у становленні взаємодії судової влади і громадськості / В.М. Кравчук, П.І. Каблак // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». Випуск 2. Том 3. – 2015. – С. 161-166. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція