... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №5
У законодавстві про кримінальну відповідальність на теренах України тривалий час були відсутні кримінально-правові норми стосовно ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Тому в теорії кримінального права і в правозастосовній діяльності не склалися єдині підходи до визначення родового та безпосереднього об’єкта злочину, що нами досліджується.
Відповідно до традиційного підходу, що склався у вітчизняній кримінально-правовій науці та в кримінальному праві країн СНД, юридичний аналіз норм, передбачених ст. 136 КК України, почнемо з дослідження родового об’єкта посягання, оскільки саме об’єкт визначає криміналізацію суспільно небезпечного посягання. Він же слугує і відправним критерієм кваліфікації злочину [1, с. 62-63]. Кожен злочин посягає на певний об’єкт, завдає йому істотної шкоди або ставить під загрозу завдання такої шкоди ці суспільні відносини [2, с. 52; 3, с. 302]. Виходячи із зазначеного вище, необхідно констатувати, що злочинне діяння неможливе без об’єкта, проти якого воно спрямоване.
Вчення про об’єкт злочину в науці кримінального права є одним з найбільш важливих і надто складних питань. У кримінально-правовій доктрині є надзвичайно багато різноманітних підходів до розуміння об’єкта злочину. Слід звернути увагу на те, що до найбільш поширених історичних концепцій об’єкта злочину в теорії кримінального права В.К. Грищук відносить наступні: 1) об’єкт злочину – суб’єктивне право (В.Д. Спасович); 2) об’єкт злочину – захищений інтерес (Ф. Ієрінг, Ф. Ліст, Б.С. Нікіфоров), 3) об’єкт злочину – блага та інтереси, що охороняються законом (правові блага) (А.Н. Круглевський, Г.В. Колоколов, Є.Я.Нимировський); 4) об’єкт злочину – безпека і добробут громадян (О.Ф. Кістяківський); 5) об’єкт злочину є: а) правові норми і конкретні блага та інтереси (М.Д. Сергієвський); б) посереднім об’єктом є порушений припис, норма, а безпосереднім об’єктом – суспільне відношення, що є реальним проявом цього припису (І.Я. Фойніцький); в) з формального боку є блага та інтереси, що охороняються цією нормою (Л.С. Білогриць-Котляревський); г) норми права в її реальному бутті (М.С. Таганцев); 6) об’єкт злочину – окремі особи чи групи осіб (П.Д. Калмиков); 7) об’єкт злочину охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (А.А. Піонтковський, Є.А. Фролов) [4, с. 159-164]. На наш погляд, зазначені положення є обґрунтованими.
Цікавим і, на наше переконання, сприйнятливим, є узагальнення найбільш поширених сучасних концепцій об’єкта злочину в теорії кримінального права професора В.К. Грищука, яке він подає таким чином: 1) об’єкт злочину – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський, М.І. Бажанов, А.В. Савченко, Б.О. Кирись, В.О.Навроцький, Н.О. Гуторова, Ю.Л. Шевцов та ін.); 2) об’єкт злочину це соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним законом (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко, С.Б.Гавриш); 3) об’єкт злочину – людина незалежно від віку, розумового розвитку, соціального статусу тощо (Г.П. Новосьолов); 4) об’єкт злочину – окремі особи або багато осіб (П.Я.Козаченко, З.А. Незнамова); 5) об’єкт злочину – охоронювані кримінальним законом соціально значущі цінності, інтереси, блага (А.В. Пашковська, А.В. Наумов); 6) об’єкт злочину – суспільні відносини, які є відповідним порядком, встановленим приписами правових норм, а також соціальні блага (Г.В. Чеботарьова); 7) об’єкт злочину двоякий – соціальна оболонка є завжди першим об’єктом, а всі інші об’єкти перебувають в середині цієї оболонки (В.М.Трубніков); 8) об’єкт злочину – охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин (О.М. Костенко, П.П. Андрушко, А.В. Ландіна); 9) об’єкт злочину – особливо цінні суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом [4, с. 166].
Можна стверджувати, що цей підхід набув поширення в теорії кримінального права і до його прихильників слід віднести: В.К. Грищука [4, с. 166], Я.М. Брайніна [5, с. 70], В.М.Кудрявцева [6, с. 130], А.А.Музику [7, с. 25], Л.В. Левицьку, Т.О. Мудрака, О.В. Сіренка, П.В.Цимбала [8, с. 18], А.В. Савченка, В.В. Кузнєцова і О.Ф. Штанька [9, с. 79], В.К. Матвійчука [10, с. 21]., О.В. Хуторянського.
  Крім вище вказаних сучасних концепцій об’єкта існують ще й інші. Так, С.Я. Лихова [11, с. 79], Ю.М. Жмур [12, с. 3] підтримують та розвивають концепцію, де об’єктом злочину є правовідносини.
Натомість В.П. Ємельянов називає об’єктом злочину охоронювані кримінальним законом конкретні сфери життєдіяльності людей, які і виступають безпосередніми об’єктами злочинів як реальних явищ дійсності [13, с. 214-215].
Слід звернути увагу на те, що в юридичній літературі пропонується й інша періодизація та класифікація розвитку концепцій об’єкта злочину.
    Зокрема, в історії розвитку вчення про об’єкт злочину можна виділити декілька етапів. Перший етап (друга половина XIX – початок XX ст.) характеризується наявністю різних концепцій, до числа яких інколи відносять так звані теорії суб’єктивного права, норми права і правові блага [14, с. 325]. Другий етап розробки вчення про об’єкт злочину – період панування в нашій країні марксистсько-ленінського вчення, керуючись яким вітчизняна кримінально-правова наука взяла на озброєння тезу: «Об’єкт злочину – це суспільні відносини, і тільки вони» [14, с. 325]. Третій етап – це сучасні концепції об’єкта злочину. Він характерний тим, що в ньому кримінально-правова теорія вже не декларує про єдність думок, оскільки не тільки в науковій, але й у навчальній літературі все більше проявляється два основних, концептуальних підходи до трактовки поняття об’єкта злочину [14, с. 336]. Перший, значно представницький за числом прихильників, підхід орієнтує на таке вирішення питання про об’єкт злочину, яке мало місце в радянській науці, тобто на визнання об’єктом злочину суспільних відносин [14, с. 337].
В останнє десятиріччя з’явилося також немало прибічників другого підходу. Всіх їх об’єднує одне: критичне сприйняття ідеї про те, що об’єктом злочину виступають суспільні відносини і тільки вони [14, с. 337].
Звертає увагу на себе те, що П.П. Андрушко робить деякі уточнення до узагальнення концепцій об’єкта В.К. Грищуком. Зокрема, він уточнює свою позицію стосовно об’єкта злочину, а саме, що таким розуміє соціальні цінності, натомість порядок відносин (взаємовідносин) між суб’єктами розглядає як вид соціальних зв’язків між суб’єктами, які в свою чергу, є одним із видів соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом [15, с. 5]. Крім того, П.П. Андрушко звертає увагу на те, що С.Б. Гавриш відстоює концепцію об’єкта злочину – як правового блага, а не об’єкт злочину – соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним законом [15, с. 5-7].
Дослідження питання про об’єкт злочину взагалі, не є предметом даного дослідження, тому не вдаючись до деталей аналізу кожної з наведених концепцій об’єкта злочину і виходячи з періодизації, зазначимо, що ми приєднуємося до дослідників, які об’єкт злочину розглядають саме з позиції теорії суспільних відносин. Представниками цієї теорії є, зокрема, В.Я. Тацій, В.К. Грищук, В.К. Матвійчук, А.А. Музика, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, М.І. Карпенко, І.О. Харь, О.В. Хуторянський та ін.
З приводу родового об’єкта злочинів, передбаченого ст. 136 КК України, є наступні судження: 1) Н.П. Короленко зазначає, що родовим об’єктом цих злочинів є відносини з охорони життя і здоров’я особи [16, с. 293]; 2) Ю.В. Александров стверджує, що родовим об’єктом цих злочинів виступає особа як суб’єкт суспільних відносин [17, с. 124]; 3) С.С.Яценко і Ю.В. Александров впевнені, що родовим об’єктом цих злочинів є людина як суб’єкт суспільних відносин і носій особистих цінностей – життя, здоров’я, статевої недоторканості, свободи і гідності [18, с. 129]; 4) В.В. Сташис упевнений, що родовим об’єктом цих злочинів є життя, здоров’я, свободи і гідність особи. (невід’ємні блага громадянина) [19, c. 150]; 5) М.Й.Коржанський зазначає, що родовим об’єктом цих злочинів є сукупність суспільних відносин, які визначають суспільні властивості особи: її громадянство, вік, освіту, ім’я, місце проживання, роботи тощо [20, с. 139-140]; 6) В.І. Борисов і В.М. Куц наполягають, що родовим об’єктом цих злочинів є особа [21, с. 3]; 7) Е.В. Благов упевнений, що родовим, об’єктом цих злочинів є життя і здоров’я особи [22 с. 12-14 ]; 8) Н.В. Наумов стверджує, що родовим об’єктом цих злочинів є особа як така [23, с. 35]; 9) А.І. Коробєєв зазначає, що родовим об’єктом цих злочинів виступає особа людини у всій багатогранності її властивостей, якості і проявів [24, с. 129]; 10) І.В. Діорідіцина стверджує, що родовим об’єктом цих злочинів є здоров’я особи [25, с. 168]; 11) О.В. Хуторянський впевнений, що родовим об’єктом цих злочинів є життя та здоров’я особи [26,с. 73]; 12) А.Б. Мельниченко та С.М. Рачинський, Е.Ф. Побегайло вважають, що родовим об’єктом таких злочинів є суспільні відносини, що забезпечують безпеку особи [27, с. 11; 28, с. 10].
Усі вищезазначені точки зору стосовно родового об’єкта злочину, що нами досліджуються, є дещо суперечливими. По-перше, це зумовлено тим, що в авторів відсутні намагання дослідити внутрішню сторону і зміст відносин, які є об’єктом певних видів злочинів проти життя та здоров’я особи (в тому числі і злочину ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані), визначити їх співвідношення із суміжними групами суспільних відносин. По-друге, це спричинено тим, що не існує єдиного розуміння відносин, які стосуються життя і здоров’я особи, а також поняття «життя особи» та «здоров’я особи». По-третє, по різному розуміють предмет відносин як складову частину об’єкта злочину. І останнє: автори невірно тлумачать положення Конституції і чинного законодавства, ігноруючи науковий підхід до з’ясування та тлумачення тих чи інших явищ, що є в полі зору нашого дослідження. 
З метою встановлення родового об’єкта злочинів проти життя та здоров’я особи (до яких відноситься також злочин, передбачений ст. 136 КК України) звернемося до його структури: 1) це суб’єкти або учасники суспільних відносин; 2) соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин; 3) предмет суспільних відносин.
Суб’єктами суспільних відносин у злочинах проти життя та здоров’я особи можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Це підтверджується думкою, що є в юридичній літературі, що «…суб’єктами суспільних відносин можуть бути соціальні спільноти (народ, нація, колектив тощо), організації (державні, приватні, громадські), окремі фізичні особи» [29, с. 338].
Вивчення соціальної функції суб’єктів відносин, тобто їх прав і обов’язків (статусу), має певну цінність, оскільки з’ясування суб’єктного складу відносин сприяє визначенню змісту самих відносин, дає можливість оцінити їх характер, обсяг цих відносин і межі дії закону. У цьому контексті слід зазначити, що право людини на життя і здоров’я теорією природного права розглядалося як природне, а не дароване ким-небудь. Це право закріплено в законодавстві. Предметом, злочину з приводу яких виникають ці зв’язки, виступають умови, які забезпечують охорону життя і здоров’я іншої особи. Такий підхід до дослідження свідчить про те, що нас цікавлять не-будь які соціальні зв’язки, а лише які виникають у межах діяльності з охорони відносин у сфері, що стосується життя та здоров’я особи. 
На підставі дослідження можна запропонувати родовий об’єкт злочинів, які нами досліджуються. Тому під родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом другим Особливої частини КК України (до яких відноситься і злочин, передбачений ст. 136 КК України), слід розуміти суспільні відносини з приводу умов (стосунків), які забезпечують охорону життя і здоров’я іншої особи.

Список використаних джерел:
1. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л.Д. Гаухман. – [3-є изд., перераб. и дополн.]. – М.: АО «Центр «Юр Информ», 2005. – 457 с.
2. Матвійчук В.К. Забруднення, засмічення та виснаження водних об’єктів: відповідальність, досудове і судове слідство та запобігання: [монографія] / В.К. Матвійчук, В.М. Присяжний. – К.: КНТ, 2007. – 272 с.
3. Наумов А.В. Российское уголовное право: [курс лекций]: В 3 т. – Т. 1. Общая часть / А.В. Наумов. – [4-е изд., перераб. и доп.] – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 736 с.
4. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина [навч. посібник для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл.] / В.К. Грищук. – К.: Ін Юре, 2006. – 586 с.
5. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я.М. Брайнін. – К.: Вид-во Київського університету, 1964. – 189 с.
6. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления [текст] / В.Н. Кудрявцев. – М.: Гос. изд-во юрид. лит. 1960. – 244 с.
7. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів [текст] / А.А. Музика. – К.: Логос, 1998. – 323 с.
8. Левіцька Л.В. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посібник] / Л.В.Левицька, Т.О. Мудрак, О.В. Сіренко, П.В. Цимбал. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – 206 с.
9. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: [курс лекцій] / А.В. Савченко, В.В.Кузнецов, О.Ф. Штанько. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2005. – 640 с.
10. Матвейчук В.К. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с преступным загрязнением водных объектов: [учебное пособие] / В.К. Матвейчук. – К.: НИ и РИО Украинской академии внутренних дел, 1992. – 79 с.
11. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (Розділ V Особлива частина КК України): [монографія] / С.Я. Лихова. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський Університет», 2006. – 573 с.
12. Жмур Ю.М. Кримінально-правовий захист недоторканності житла в Україні: автореф. канд. дис.…канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Ю.М. Жмур. – Запоріжжя: Класичний приватний ун-т., 2012. – 21 с.
13. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / В.П. Емельянов. – СПб: Юридичний центр Пресс, 2002. – 219 с.
14. Новоселов Е.П. Объект преступления / Г.П. Новоселов // Полный курс уголовного права: В 5 т.: Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева. – Т. 1: Преступление и наказание. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2008. – С. 325-326.
15. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: об’єкт і система / П.П. Андрушко // Кримінальне право України. – № 12. – 2006. – С. 3-63.
16. Короленко Н.П. Преступления против жизни и здоровья / Н.П. Короленко // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: [учебник]; под ред. Заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юр. наук, проф. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО. «Одиссей». – С. 293-312
17. Александров Ю.В. Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи/ Ю.В.Александров // Кримінальне право. Особлива частина: [підручник] / (Ю.В. Александров, В.І.Антипов, М.В. Володько та ін.); відновл. редакція В.І. Шанук. – К.: НАВСУ. «Правові джерела», 1998. – С. 123-216.
18. Яценко С.С. Преступления против жизни, здоровья, свободы и достоинства личности / С.С. Яценко, Ю.В. Александров // Советское уголовное право. Часть Особенная: [учебное пособие]; под ред. Е.Н. Смирнова и А.Ш. Янукова. – Киев: НИ и РНОКВМ МВД СССР, 1975. – С. 128-185.
19. Сташис В.В. Понятие и виды преступлений против жизни, здоровья, свободы и достоинства личности / В.В. Сташис // Уголовное право УССР. Особенная часть: [учебник]; под ред. М.И. Бажанова и др. – К.: Выща шк. Главное издательство, 1989. – С. 150-151.
20. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина Особлива: [навчальний посібник] / М.Й. Коржанський. – Н.: Генеза, 1998. – 592 с.
21. Борисов В.І. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации: [учебно-методичное пособие] / В.И. Борисов, В.Н. Куц. – Харьков: НПКФ «КОНСУЛ», 1995. – 104 с.
22. Благов Е.В. Особенная часть уголовного права в 20 лекциях: [курс лекций] / Е.В.Благов. – Юркитинформ, 2012. – 416 c.
23. Наумов А.В. Российское уголовное право: [курс лекции]: В 3 т. – Т. 2. Особенная часть (глава 1-5) / А.В. Наумов. – [4-е издание пер. и дон.] – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 504 с.
24. Коробеев А.И. Понятие, система и виды преступлений против личности / А.И.Коробеев // Полный курс уголовного права: В 5 т. / Под ред. док. юр. наук заслуженного деятеля наук РФНИ Коробеева Т.П. Преступления против личности. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2008. – С.128-138
25. Діордіца І.В. Кримінальне право України: [посібник для підготовки для іспитів] / І.В.Діордіца. – К.: О.С. Ліпкан, 2010. – 288 с.
26. Хуторянський О.В. Кримінально-правова характеристика ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані: дис.…канд. юр. наук за спец. 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально виконавче право / О.В. Хуторянський – Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2013. – 215 с. 
27. Мельниченко А.Б. Уголовное право. Особенная часть: [учебное пособие] / А.Б.Мельниченко, С.Н. Радачинский. – Ростов-на-Дону: Изд. центр «Март». 2002. – 347 с.
28. Уголовное право России: [учебник для вузов]: В 2 т. – Т. 2. Особенная часть; под ред. А.Н. Игнатова, Ю.А. Красинова. – М., 1998. – 347 с.
29. Теория государства и права: [учебник для юридических вузов и факультетов]; под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – М., 1997. – 343 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція