... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №1
Сьогодні громадські організації перебувають на шляху до того, щоб стати однією з найефективніших артерій взаємодії держави і суспільства та важливим інструментом стабілізації трансформаційних процесів, що відбуваються в ході реформ. Але для забезпечення належного місця в суспільстві громадські організації України потребують не тільки підтримки з боку держави, а й змістовної переорієнтації діяльності держави щодо утвердження і забезпечення належних умов свободи для реалізації конституційного права громадян України на свободу об’єднання.
Свобода в суспільстві завжди пов’язана з правом не тільки як із системою загальнообов’язкових юридичних норм, а й як з однією із соціально-регулюючих засад життєдіяльності людей, яка обмежує свавілля у поведінці учасників співжиття [1]. Рівень свободи людини у суспільстві завжди визначається її відповідальністю. Передусім внутрішньою відповідальністю перед собою, іншими людьми, суспільством загалом. Істотним чином – і юридичною відповідальністю, яку держава встановлює для забезпечення правопорядку, у тому числі порядку реалізації прав та свобод кожної людини. Юридична відповідальність, окреслюючи межі недозволеної законом суспільної поведінки, є одним з факторів, які визначають правовий статус особи у суспільстві. Це означає, що в процесі нормального функціонування та розвитку суспільства виникають певні ситуації, вирішення яких вимагає встановлення державою певних обмежень щодо здійснення свободи створення і діяльності об’єднань громадян і зокрема громадських організацій з метою забезпечення інших свобод громадян. 
У суспільстві не може існувати безмежних прав: права одних суб’єктів повинні обмежуватися там, де починаються права інших суб’єктів, тобто обмеження свободи одних є передумовою свободи інших. 
Оскільки держава функціонує в інтересах всього населення, а державна влада поширюється на всіх, хто знаходиться на її території, то, власне, тільки держава уповноважена обмежувати ці права і свободи в тій мірі, в якій це необхідно для стабільності та гармонійного розвитку суспільства, для забезпечення соціального компромісу й правопорядку [2, с. 475-476]. Такі кроки з боку держави є цивілізованим способом врегулювання свободи громадських організацій, оскільки лише держава є офіційним представником всього суспільства, а громадське об’єднання – тільки його частини. 
Держава необхідна для дотримання цілісності суспільства і забезпечення самого його існування, її регулятивна діяльність, яка полягає у визначенні кордонів бажаного, дозволеного та забороненого, є беззаперечною. 
Щоправда, держава завжди прагне до абсолютизму, тому її правообмежувальна діяльність також не повинна бути безмежною, тут неприпустимі зловживання та волюнтаризм. Треба погодитись з твердженням М. Козюбри, який визначає потребу в деблокуванні розвитку нашого суспільного життя від гіпертрофованої державної експансії, котра руйнівно діє на економічне та соціальне середовище, як таку, що не викликає сумніву [3, c.5]. Однак уявлення про те, якими повинні бути масштаби цього деблокування, дуже різняться. На думку одних науковців, суспільство має звільнитися від будь-якого “організованого державного управління” соціально-економічною сферою, замінивши його ринковими механізмами регулювання економіки, тобто цілковитою свободою підприємництва з його жорстокою конкуренцією та постійною боротьбою за виживання. Соціальна роль держави згідно з таким підходом зводиться до мінімуму – підтримання сприятливих умов для підприємницької діяльності й захисту низькооплачуваних та соціально слабких верств населення. Інші дослідники вважають, що держава має не лише зберегти за собою «командні висоти» в економіці, а й забезпечити доволі жорстке її регулювання. Метою такого регулювання є «підкорення ринкових структур інтересам становлення й розвитку планомірного управління»[3, с.5-6].
За твердженням С. Тимченка, громадянське суспільство здатне самостійно гармонізувати різноманітні інтереси і, дотримуючись нормальних відносин з державою, розвиватися без стороннього впливу. У той же час, як показав досвід країн Заходу, таке саморегулювання в чистому вигляді, без налагодження відносин з державою, існувати не може [4, c.149]. У реальній практиці механізми саморегулювання громадянського суспільства належного рівня розвитку не отримали: монополізація економіки в країнах Заходу, розвиток командно-адміністративної системи неймовірно посилили безроздільне панування держави.
Загалом, почати варто з твердження, що втручання, зокрема регулювання діяльності громадських організацій з боку держави є потрібним, а у період формування первинних інститутів громадянського суспільства в деяких випадках виникає пряма необхідність втручання держави у сферу життєдіяльності останнього з метою подолання стихії непередбачуваності у поведінці певних політиків та громадян. Йдеться якраз не про функціонування нелегітимних організацій та інститутів громадянського суспільства, які борються за суспільне благо  права людини, захист оточуючого середовища, рівність жінок тощо, а про такі об’єднання, які мають руйнівний та агресивний характер, наприклад об’єднання терористичних угруповань, груп із сепаратистськими планами тощо. З часом, по мірі зрілості громадян та інститутів громадянського суспільства, звичайно вплив держави може і навіть повинен бути обмеженим.
  Держава повинна зберегти розумний баланс між свободою громадських організацій та вимогами захисту демократії. Будь-яке порушення цього балансу є загрозою для демократії, призводить до невиправданого її обмеження або взагалі до ліквідації [5, с.136]. (Такі порушення можливі як з боку держави, так і з боку громадських організацій). 
Здійснюючи правове регулювання свободи створення та діяльності громадських організацій, кожна держава вирішує це питання з урахуванням власного історичного досвіду, національних традицій та умов політичного розвитку, а також зважаючи на загальноприйняті міжнародним співтовариством стандарти. 
Зокрема законодавче обмеження свободи утворення та функціонування громадських організацій здійснюється з дотриманням принципу пріоритету меж прав і свобод людини, встановлених міжнародними актами, щодо меж, встановлених національним законодавством [2, c. 473-474]. Так, у ст. 29.2 Загальної декларації прав людини проголошується, що при здійсненні прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом лише з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Такі ж за змістом положення закріплені у ст. 4 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 5 Міжнародного Пакту про громадянські й політичні права, ст.ст. 11, 15 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
У цілому, можна згрупувати ті цінності, загроза яким зумовлює необхідність втручання держави у функціонування громадських організацій (за яких таке втручання є виправданим), таким чином: 
1) національна, державна, громадська безпека та громадський порядок (в даному випадку загрозу становлять організації, що мають за мету зміну суспільного ладу антиконституційними шляхами, наприклад, «Аль-Каєда», «ЕТА»);
2) законність і правопорядок (запобігання заворушенням і злочинам, які можуть вчинятися бандами, воєнізованими формуваннями);
3) права і свободи людей, їх захист (небезпеку становлять, для прикладу, неонацистські, расові, антисемітські організації, скінхеди, вігіланти, сумнозвісний Ку-клукс-клан, в Україні – Ніжинські робінгуди);
4) моральність населення, охорона та захист здоров’я; (різноманітні сатанинські секти, групи смерті тощо);
5) добробут населення (наприклад, мафія, групи, що займаються рекетом).
Чинне законодавство України забороняє створення і діяльність об’єднань громадян, якщо їхні програмні цілі або дії, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на пропаганду і здійснення міжетнічної, расової, релігійної дискримінації та ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Крім цього, громадські об’єднання не можуть мати воєнізованих формувань. 
У цілому, принаймні на рівні теорії, діяльність громадських організацій не створює загрози для розвитку суспільства, вони є корисними для держави, адже можуть здійснювати деякі функції, які державі реалізувати фактично не під силу. Зокрема деякі з них вони можуть виконувати навіть результативніше, ніж їх виконує держава, зокрема соціальні функції: розвивати освіту, культуру, духовність нації, сприяти охороні здоров’я, праці, опікуватися людьми, які потребують підтримки та допомоги. Звичайно, в такому випадку існує деяка небезпека “одержавлення” громадських організацій, підпорядкування їх державним органам, дедалі більшого розповсюдження та поглинання державою сфери діяльності громадських організацій. А це, можемо прогнозувати, в свою чергу, неминуче призведе до їх перетворення у повністю залежну від держави структуру. 
Отже, одним із розумних шляхів вирішення проблеми взаємодії, взаємозв’язку держави та громадських організацій є встановлення законодавчих меж створення і функціонування останніх, котрі, втім, не є засобом обмеження їхніх правових можливостей, а скоріш за все способом, який забезпечує їх реалізацію відповідно до соціального призначення у суспільстві. Право і законодавство є факторами визначення меж державного втручання, а характер і природа обмежень, які накладаються ними (правом і законодавством) на державу, залежатиме від форм праворозуміння, на базі якого формується уявлення про межі втручання держави.

Список використаних джерел:
1. Селіванов В. Право як сфера свободи / В. Селіванов // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1 (24).
2. Органи державної влади України: [монографія] / за ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 592 с.
3. Козюбра М. І. Державна влада: межі здійснення та форма організації (політико-правні аспекти) / М. Козюбра // Українське право. – № 1(2). – 1995. – С. 5.
4. Тимченко С.М. Громадянське суспільство і правова держава в Україні: [монографія] / С.М. Тимченко. – Запоріжжя: Юрид. ін-т МВС України, 2002. – 193 c.
5. Кравчук В.М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія / В.М. Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. – 260 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція