... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Актуальність теми. Кожна людина, відповідно до Конституції України, має право на захист своїх прав і свобод, порушених громадянами, організаціями чи навіть державою в особі певних органів, так ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплює, що «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» [1]. Проте особі не завжди вдається відстояти свої права на національному рівні, навіть використавши всі доступні способи і засоби. Пройшовши всі інстанції, особа має право захистити свої інтереси і на міжнародному рівні в Європейському суді з прав людини (далі ЄСПЛ). Особливістю рішень ЄСПЛ є те, що вони мають пріоритетне значення для різноманітних суб’єктів - суддів, адвокатів, прокурорів, працівників правоохоронних органів та інших учасників в питаннях, які стосуються даного рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [2]. При порушенні прав, передбачених Конвенцією, існує механізм захисту прав і свобод через ЄСПЛ. Захист права на охорону здоров’я, як і інших соціально-економічних прав, безпосередньо Конвенцією не передбачається, але звернення за захистом свого права можливе відповідно до різних статей Конвенції і така практика Європейського суду з прав людини існує, зокрема, при порушенні права на: життя (ст. 2), заборону тортур (ст. 3), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), права на справедливий судовий розгляд (ст. 6), права на повагу до особистого і сімейного життя, на недоторканність житла (ст. 8) [3]. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і її основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права [4; 5, с. 348].
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини ми можемо сказати, що право на здоров’я має узагальнений характер, який складається з таких частин: право на інформацію та конфіденційність інформації про стан здоров’я; право на медико-соціальну допомогу; право на згоду на лікування та медичне втручання; право на сприятливе екологічне середовище, яке впливає на стан здоров’я та ін. Таким чином, відношення права на здоров’я до соціально- економічних прав має суб’єктивний характер. Також Конституція України вказує на рівність громадян у їхніх свободах і правах. Вони є невідчужуваними та непорушними [1].
Право на життя в своїй основі включає в себе право на здоров’я. Здоров’я закон визначає як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Тільки при гарантуванні права на здоров’я людина може реалізовувати право на життя в повному обсязі.
Ст. 2 Конвенції передбачає, що право на життя захищається законом [2]. При цьому, згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, це право вважається порушеним не тільки у разі позбавлення життя, але й за серйозних пошкоджень організму людини, які не спричинили її смерті, однак становили серйозну загрозу її життю [3]. Держава зобов’язана захищати життя людини від посягань, а також від умисного позбавлення життя. 
Крім того, держава зобов’язана забезпечити незалежну судово-медичну систему, що дозволить визначити причину смерті, якщо вона настала в медичному закладі або якщо пацієнт перебував під постійним медичним контролем, а також міру відповідальності медичного персоналу.
Право на здоров’я передбачає і надання необхідної медичної допомоги у випадках, коли це необхідно. Захист здоров’я не є можливим без надання медичної допомоги у повному обсязі, адже будь-які зволікання у кризовій ситуації можуть призвести до смерті або тяжких наслідків для людини. 
Згідно з Конвенцією, особа має право на фізичну та моральну недоторканність. Принцип фізичної недоторканності полягає у тому, що забороняється будь-яке фізичне насильство, яке може призвести до фізичної шкоди, фізичної болі, ушкодження фізичних функцій організму чи будь-якої іншої шкоди для здоров’я особи.
Ще одним важливим правом, яке стосується права на здоров’я, є право на інформацію та конфіденційність інформації, які передбачені ст. 8 Конвенції. Кожна людина має право на будь-яку інформацію про свій стан здоров’я, про медичні послуги та способи їх отримання, а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресу.
Щодо права на отримання достовірної та своєчасної інформації про фактори, що впливають на здоров’я, то особи і організації зобов’язані повідомляти про чинники, які можуть вплинути на здоров’я громадян. Також у практиці ЄСПЛ розглядалися питання про неналежне інформування осіб про стан здоров’я і про ступінь отриманої шкоди здоров’ю, які зазнали впливу радіації або шкідливих речовин в ході експериментів в контексті ст. 8 Конвенції [3].
Окрім вищевказаного, одною із складових права на здоров’я є право на згоду на лікування та на медичне втручання. Українські та міжнародні нормативно-правові акти і морально-етичні документи, що стосуються питань медичної діяльності, містять положення, присвячені інформованій згоді пацієнта про медичне втручання. Особі надається право відмовитись від медичного втручання. Медичне втручання, яке тягне за собою ризик для здоров’я пацієнта, може мати місце як виняток в умовах крайньої необхідності. 
Існують й інші права, які також є складовими права на здоров’я [3]. Більш широкий їх перелік передбачений Основами законодавства України про охорону здоров’я, в якому держава також закріплює за громадянином України право на охорону здоров’я і забезпечує його захист [6].
Україна, як багато інших європейських країн, взяла на себе зобов’язання щодо створення юридичних, соціальних, економічних гарантій забезпечення права людини на сприятливе навколишнє середовище відповідно до міжнародних стандартів. При порушенні цих зобов’язань людина може захисти своє право на екологічно чисте середовище в судових інстанціях як конкретної країни, так і на міжнародному рівні [7, с. 358]. Порушення права на безпечне середовище має наслідком шкоду здоров’ю громадян і відповідно обумовлює право на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю громадян через забруднене довкілля.
Висновок. Право на охорону здоров’я є складним, певною мірою комплексним поняттям, яке включає в себе різні можливості і права, що потребують захисту. В контексті триваючої медичної реформи ще передчасно говорити про довершеність і досконалість системи захисту права на охорону здоров’я в нашій країні. Вона потребує апробації, адже залежить не тільки і не стільки від законодавчого врегулювання, але й від поступових змін у ментальності людей. Відтак сама можливість захисту прав у Європейському суді з прав людини є тим чинником, який допоможе розвитку держави на шляху до євроінтеграції. 
Захист права на охорону здоров’я у Європейському суді з прав людини здійснюється відповідно до положень Конвенції та протоколів до неї. Кожному громадянину держави, яка ратифікувала Конвенцію, у разі порушення прав, передбачених цією ж Конвенцією, надається право захищати себе в міжнародному судовому органі. І держава сприяє в реалізації цього права різноманітними способами.

Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР/ Поточна редакція від 30.09.2016 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
  2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Рада Європи [Електронний ресурс]: Міжнародний документ від 4 листопада 1950 року № 995_004/ Конвенція. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
  3. Хендель Н. Захист права на здоров’я у Європейському суді з прав людини [Електронний ресурс] / Н. Хендель // Українське право. – 2016. – Режим доступу: http://ukrainepravo.com/international_law/european_court_of _human_rights/zakhyst-prava-na-zdorov-ya-u-evropeys%60komu-sudi-z-prav-lyudyny/
4. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]: Закон України від 23 лютого 2006 року №3477-IV/ Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3477-15
5. Демченко І.С. Практика європейського суду з прав людини в національній судовій практиці у справах, пов’язаних із медициною / І.С. Демченко // Часопис Київського університету права. – 2014. – №2. – С. 348-350.
6. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Електронний ресурс]: Закон України від 19 лютого 1992 року № 2801-XII / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
7. Трегубов Е.Л. Право на справедливий суд у практиці європейського суду з прав людини / Е.Л. Трегубов // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 358-363. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція