...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №2
Одним із визначальних факторів, який мав суттєвий вплив на історико-правові засади формування цифрових технологій у праві, став розвиток власне самих технологій, а також характер і особливості їх запровадження в різні сфери людської діяльності. 
У науковій літературі зазначається, що розвиток технічних засобів протягом кількох мільйонів років зумовлював постійне вдосконалення інформаційних технологій. Тому виокремлюють кілька етапів їхнього розвитку: 1) «ручна» інформаційна технологія (панувала до другої половини XІX століття) – оброблення інформації здійснювалось вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів; 2) «механічна» інформаційна технологія розпочалась із винайденням друкарської машинки та телефону, модернізацією системи поштового зв’язку. Така технологія стала базою формування організаційних структур в економіці; 3) «електрична» інформаційна технологія (зародилась у 1940-1950-х роках) ґрунтувалась на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів і т. ін. [1, с. 9].
Таким чином, саме з останнім етапом (виникненням електронних технологій) можна пов’язати початок формування цифрових технологій спочатку у повсякденній діяльності, побуті, пізніше – підприємництві, а згодом – у праві. 
З точки зору правової науки розвиток інформаційного суспільства в цілому, та формування цифрових технологій в праві зокрема, слід розглядати у контексті становлення інформаційного права. Такий висновок грунтується на тому, що об’єктом регулювання цієї галузі права виступають інформаційні правовідносини, тобто відносини у сфері використання та обігу інформації. У свою чергу призначенням цифрових технологій є власне створення, накопичення, обробка, передача інформації. Отже, процес формування цифрових технологій в праві тісно пов’язаний з історією розвитку інформаційного та суміжних галузей права.
О.М. Селезньова виділяє такі історичні етапи розвитку інформаційного права: 1) донауковий – виникнення інформаційної діяльності, однак відсутність її правового та науково-методичного забезпечення; 2) початково-нормативний – період закріплення інформаційних прав на конституційному рівні; 3) початково-науковий етап – період визначення категорії «інформація» новою наукою, що виникає у суспільстві – кібернетикою; 4) етап невизначеності – період визнання у наукових колах існування певної низки інформаційних відносин, що потребують нормативної регламентації, проте тривають наукові дискусії з приводу найоптимальнішого варіанту проведення такої регламентації; 5) етап активної трансформації інститутів інформаційного права в умовах інформаційного суспільства та забезпечення їх нормативної регламентації; 6) сучасний етап – закріплення терміну «інформаційне право» та продовження наукових досліджень інформаційно-правової тематики [2, с. 352-353].
Отже, логічним продовженням процесу становлення інформаційного суспільства стало впровадження новітніх інформаційних технологій у сферу публічного управління та інші види юридичної діяльності. При цьому супутнім явищем у цьому процесі стала поява та розвиток нової галузі права – інформаційного права, яка регламентує в тому числі правовідносини, що виникають у зв’язку із застосуванням цифрових технологій у суспільній діяльності.
Питання про необхідність запровадження цифрових технологій у право постало разом із масовим поширенням відповідних технологій у сферу економіки, підприємництва, інші галузі людської діяльності. 
Так, у 1994 р. ЄС, усвідомлюючи важливість цифрових технологій для розвитку економіки і всього суспільства, здійснив ряд заходів для запуску програми розбудови інформаційного суспільства. Перший офіційний документ, що підтверджує інтерес ЄС до питань інформаційного суспільства, був звіт Мартіна Бангемана та інших. Він містить рекомендації щодо зміцнення позиції ЄС у технологічній гонці на міжнародній арені. План дій «Шлях Європи до інформаційного суспільства» було схвалено та оголошено Європейською комісією, який було обговорено на засіданні Ради з питань інформаційного суспільства [3, с. 215].
В Україні початок формування інформаційного суспільства і відповідно запровадження цифрових технологій у сферу публічного управління та інші види юридичної діяльності розпочався на початку 90-х років, тобто з деяким відставанням від світового процесу інформатизації.
Як зазначає з цього приводу Н.В. Грицяк, перехід до інформаційного суспільства був найбільш раціональним способом підвищення якості життя населення країни за рахунок вступу України на новий шлях цивілізованого розвитку і переходу економіки на наукоємні, ресурсозберігаючі виробництва. Підставами для такого переходу став постійний рух країни від комп’ютеризації (у 60-х – 80-х рр.) до інформатизації (у 80-х – 90-х рр.) і створення розвинутого інформаційного середовища суспільства (на межі століть) [4, с. 23-24].
Тому одним із перших законодавчих актів, які були прийняті державою після проголошення незалежності, став Закон України «Про інформацію» [5], а згодом було прийнято ще один важливий акт у цій сфері – Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [6].
В.С. Політанський з цього приводу зауважив, що хоча Верховною Радою України було прийнято ряд законів, але результати їх реалізації виявилися незначними, оскільки просування України в напряму розвитку інформаційного суспільства повинно було розглядатися, як об’єктивний процес, а не як якась нова прогресивна ідеологія, яку необхідно довести до широких мас населення. На той час очевидним був факт, що між ідеологію інформаційного суспільства та національно-культурними традиціями існували певні протиріччя [7, с. 19].
Дане зауваження можна вважати цілком справедливим, оскільки перехід від індустріального до інформаційного суспільства супроводжувався не тільки правовими та організаційно-технічними змінами, але в першу чергу, трансформацією ідеології нової форми існування суспільних відносин, що не могло не зустріти певного супротиву зі сторони суспільства. Отримання громадської підтримки вимагало проведення державою широкомасштабних заходів, спрямованих не тільки на доведення нової ідеології до відома громадян, але і створення відповідних умов для практичного її втілення. Зокрема, виникла потреба у нових спеціалістах у сфері застосування цифрових технологій, перепідготовки діючого штату службовців, а також виділення значних матеріальних ресурсів на впровадження відповідних технологій.
Таким чином, передумовою запровадження цифрових технологій у право стали виникнення інформаційного права та масштабний розвиток науки та техніки. В Україні на першому етапі запровадження цифрових технологій у право було закладено правові основи розвитку інформаційних правовідносин в державі: визначено основні поняття, в тому числі поняття «інформація», виокремлені різні види інформації та регламентовано їх правовий режим, сформульовано основні принципи інформаційних правовідносин та державної інформаційної політики, закріплено основні інформаційні права громадян та гарантії їх захисту тощо. Крім того, було визначено суб’єктів інформаційних правовідносин, у число яких включено спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, а також закріплено його повноваження у сфері захисту інформації. 
Отже, на перших етапах розвитку інформаційних правовідносин та формування інформаційного права в Україні першочерговими заходами були створення правової та організаційної основи для утвердження інформаційної незалежності та забезпечення інформаційної безпеки держави. 

Список використаних джерел:
1. Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності: навч. Посібник / О.О. Денісова. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.
2. Селезньова О.М. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії: дис. … док-ра юрид. наук: 12.00.07 / Селезньова Ольга Миколаївна. – К., 2015. – 420 с.
3. Olszak C. The Information Society Development Strategy on a Regional Level / C. Olszak, E. Ziemba // Issues in Informing Science and Information Technology. – 2009. – Vol. 6. – рр. 213-225.
4. Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства: навч. посіб. / Н.В. Грицяк, Л.В. Литвинова.; за заг. ред. д.держ.упр., професора Н.В. Грицяк. – К.: Вид-во К.І.С., 2015. – 108 с.
5. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
6. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 05.07.1994 р.// Відомості Верховної Ради України. / 1994.  № 31.   Ст. 286.
7. Політанський В.С. Інформаційне суспільство в Україні: від зародження до сьогодення / В.С. Політанський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2017. – Вип. 42. – С. 16-22. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція