... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №2
Сьогодні в державі відбуваються зміни, що стосуються різних сфер життєдіяльності суспільства і пов’язанні з удосконаленням існуючої системи державного управління. Головна мета цих перетворень модернізація державно-управлінських відносин, створення дієвої системи забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини, наближення діяльності апарату управління до потреб населення. Провідним владним суб'єктом державного управління є органи виконавчої влади та їх посадові особи, на яких покладається відповідальність за практичне забезпечення прав та свобод громадян країни. Таким чином, розвиток конституційно-правових засад функціонування виконавчої влади є одним з основних завдань адміністративної реформи та реформи децентралізації в Україні. 
На сучасному етапі розвитку виконавчої влади України серед багатьох проблем які постали перед суспільством є питання комплексного врегулювання конституційно-правового статусу центральних органів виконавчої влади України, що обумовлено складною та неоднорідною структурою центральної ланки системи органів виконавчої влади України. Міністерства є одними із найважливіших органів, які становлять систему виконавчої влади і на які, відповідно до чинного законодавства, покладені певні завдання та функції, вони наділені певною компетенцією з приводу втілення політики держави в різноманітних сферах суспільно-політичного життя країни, з приводу забезпечення конституційно проголошених прав свобод громадян [1, с.79].
Система органів виконавчої влади України включає в себе: Кабінет Міністрів України; міністерства; центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України тощо); місцеві державні (обласні та районні) адміністрації. При цьому, міністерства належать до провідних органів у системі виконавчої влади, а міністр особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів із питань, віднесених до його відання.
Відповідно до ч. 2 Ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року, міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави [2].
Згідно з положеннями Ст. 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: забезпечення нормативно-правового регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку; інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики; узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні; здійснення інших завдань, визначених законами України [2].
Таким чином, міністерства належать до особливих органів виконавчої влади, які суттєво відрізняються від інших центральних органів виконавчої влади, є своєрідним «продовженням» уряду і повинні займатися передусім розробкою й організацією впровадження урядової політики. При цьому, вони не повинні входити до однієї структурної ланки нарівні з іншими центральними органами виконавчої влади, оскільки нині вітчизняне нормативно-правове поле не передбачає повного прямого підпорядкування міністерств уряду [3, с.44]. 
На основі вищесказаного можна зробити висновок, що одним із шляхів удосконалення конституційно-правових засад функціонування виконавчої влади в Україні має бути закріплення за міністерствами особливого статусу на основі внесення змін до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». При цьому, необхідно закріпити провідну роль міністерств у формуванні та реалізації державної політики. Інші центральні органи виконавчої влади мають здійснювати адміністративні функції, визначені законом, і мають бути виведені з політичного процесу. Має відбутися реорганізація департаментів міністерств як основних структурних підрозділів апарату орієнтованих на цілісний напрям політики, утворення типових секретаріатів міністерств як підрозділів наскрізного забезпечення, а також ліквідація територіальних органів міністерств. Інші центральні органи виконавчої влади при цьому мають виконувати вузькоспеціалізовані функції та реалізувати визначені законом адміністративні повноваження держави [1, c.81]
Іншим пріоритетним напрямом розвитку конституційно-правових засад функціонування виконавчої влади в Україні є забезпечення реальної відповідальності службовців органів виконавчої влади. Закріплення умов, які сприяють корупції в сфері державної служби, можуть призвели до вкрай негативних наслідків. Саме тому невід’ємною складовою конституційно-правового статусу органів виконавчої влади є відповідальність. Зокрема, Ст. 3 Конституції України абсолютно чітко встановлює, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, тоді як сама людина, її недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [4].
Специфікою конституційно-правової відповідальності органів виконавчої влади є її складна структура. Об'єктивною стороною конституційного правопорушення щодо органів виконавчої влади можна вважати порушення, недотримання та невиконання норм Конституції України, які відповідно конкретизуються у конституційному законодавстві, ухвалення нормативно-правового акта, який порушує Конституцію, будь-яке відхилення від вимог Конституції, законів або розпоряджень вищестоящих органів.
Конституційно-правова відповідальність органів виконавчої влади є юридичною відповідальністю політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному ставленні суб'єктів конституційно-правових відносин до здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення – у примусовому застосуванні заходів впливу, суть яких полягає у вилученні із сфери політики та позбавленні права здійснювати державну владу. Комплексний юридично-політичний характер конституційно-правової відповідальності органів виконавчої влади знаходить прояв у нормах Основного Закону: порядок відставку Уряду (ч.3. Ст.115), усунення з посади голови місцевої державної адміністрації у разі висловлення йому недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної місцевої ради (ч.10 Ст.118). Зазначені форми відповідальності мають за основну мету запобігти збоям в реалізації механізму стримувань і противаг, визначеного в Конституції України. При цьому, Уряд України і окремі його члени несуть відповідальність перед Президентом України, але її підстави чинним законодавством України взагалі не визначаються. Наприклад, п. 9 Ст.106 Конституції України лише визначає, що припинення повноважень Прем'єр-міністра України Президентом тягне за собою відставку всього уряду. Відповідно, Президент України діє переважно на власний розсуд, оскільки підстави відповідальності уряду законодавством не визначаються, і вона має виключно політичний характер [4].
Визначення діяння суб'єкта правопорушення як такого, що порушує норми конституційного законодавства, зумовлює проблему кваліфікованої оцінки його рішень, дій або бездіяльності. У зв'язку з цим постає питання щодо обов'язкового залучення правосудного юрисдикційного органу до порядку притягнення суб'єкта до конституційної відповідальності. Такому органу мають бути надані повноваження визначати, чи наявний у діянні суб'єкта склад конституційного правопорушення. Відповідна практика існує в окремих зарубіжних країнах. Наприклад, Основний Закон Польщі прямо закріплює наявність конституційної відповідальності членів уряду та визначає, що інстанцією відповідальності є спеціальний орган – Державний Трибунал. Запровадження подібної практики в Україні дасть змогу чіткіше провести розмежування конституційно-правової та політичної відповідальності та зменшить ризики реалізації політичних мотивів при розгляді питання про відставку уряду [5, с.124].
Таким чином, чітке визначення та законодавче врегулювання інституту конституційно-правової відповідальності органів виконавчої влади сприятиме забезпеченню верховенства і прямої дії Конституції, дотриманню режиму конституційної законності, а інститут конституційно-правової відповідальності як важливий елемент системи стримувань і противаг має стати обов’язковим об'єктом удосконалення конституційно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади в Україні.

Список використаних джерел:
1. Гошовський В.С. Роль міністерств у системі органів виконавчої влади / В.С.Гошовський // Публічне право. – 2013. – № 1. – С. 78-84.
2. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17.03.2011р. №3166-VI зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/3166-17.
3. Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції: зб наук. праць / матер. наук.-практ. конф. – К.: ООО «АДЕФ-Україна», 2003. – 320 с.
4. Конституція України: прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. Остання редакція від 12.06.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
5. Муртіщева А.О. Фактичні підстави конституційної відповідальності уряду: доктринально-правові проблеми визначення / А.О. Муртіщева // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2015. – Вип. 30. – С. 117-128. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція