... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №5
Законодавець передбачає особливі кримінально-правові наслідки для неповнолітніх осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння. Такі особливості пов’язані із психологічною характеристикою цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки [2]. Так, для неповнолітніх, які є суб’єктами злочину, передбачено вужчий перелік покарань, скорочені їх розміри, передбачені особливі підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, а також передбачено можливість застосування примусових заходів виховного характеру (далі – ПЗВХ). Своєю чергою, до неповнолітніх, які не є суб’єктами злочину та вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачена виключно можливість застосування ПЗВХ. Наявність такого особливого заходу кримінально-правового характеру, що може застосовуватися до неповнолітніх, обумовлює необхідність аналізу його правової природи.
Саме поняття ПЗВХ не передбачене Кримінальним кодексом (далі – КК) України. Закон лише визначає вичерпний перелік таких заходів та підстави для їх застосування. Отож, ПЗВХ можуть застосовуватися до:
1) Неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але не досягнули віку, з якого може наставати кримінальні відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України ) [1]. У даному випадку такі заходи можуть застосовуватися до осіб, які досягли 11 років [3].
2) Неповнолітніх, які вчинили злочини у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. ст. 97, 105 КК України) [1]. Йдеться про застосування ПЗВХ в порядку звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Щоб зрозуміти правову природу застосування ПЗВХ, слід уяснити, якими бувають заходи кримінально-правового впливу. Так, зазвичай, у доктрині їх поділяють на три групи (залежно від мети та змісту правового впливу на особу): каральні, некаральні і заохочувальні. До каральних відносять покарання і судимість. До некаральних: примусове лікування; спеціальну конфіскацію; кримінально-правові заходи, що застосовуються до юридичних осіб; примусові заходи медичного характеру, ПЗВХ. До заохочувальних: звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання і його відбування. Спробуємо верифікувати окреслені в доктрині підходи. Для цього уяснимо істотні ознаки каральних, некаральних та заохочувальних кримінально-правових заходів.
Так, сутнісною ознакою каральних заходів є мета у формі кари, що полягає в обмеженні прав і свобод особи, до якої вони застосовуються. Зазвичай, до таких відносять покарання, оскільки про таку його мету прямо вказано у ст. 50 КК України, та судимість, з якою пов’язані встановлені законом обмеження певних прав особи (скажімо, займати певні посади, бути усиновлювачем тощо). Однак, видається, що і серед ПЗВХ є такі, що обмежують права особи. Наприклад, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 кримінального закону). Вочевидь, що такий захід обмежує свободу пересування неповнолітнього, оскільки може полягати у забороні відвідувати певні місця, або забороні перебувати поза межами дому в певний час. А тому є підстави віднести його до карального. Також каральним є покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Адже передбачає певні матеріальні затрати для такої особи. Врешті, і направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків пов’язане з обмеженнями прав таких осіб. Оскільки законодавство встановлює особливі умови перебування неповнолітніх в таких спеціальних закладах. Відповідно до Положення про школу соціальної реабілітації і Положення про професійне училище соціальної реабілітації: учнів можуть відвідувати батьки, або особи, що їх замінюють лише з дозволу директора школи (училища), або особи, що його замінює; адміністрація школи (училища) може проводити особистий огляд учня, його речей, спальних та інших приміщень; учні не мають права самовільно залишати школу (училище), оскільки адміністрація школи (училища) повідомляє про це органи Національної поліції, для вжиття оперативно-розшукових заходів [5; 6]. Очевидно, що правовий режим навчання у таких установах обмежує права таких неповнолітніх осіб. А тому, даний ПЗВХ, без сумніву, є каральним.
Щодо інших ПЗВХ: застереження, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання - їх можна віднести до некаральних заходів. Адже головною ознакою некаральних заходів є те, що вони спрямовані відреагувати на вчинене діяння кримінально-правовим впливом, проте не мають на меті кару (не обмежують прав і свобод осіб, до яких застосовуються), і не містять жодного заохочення для особи, до якої застосовуються. Більше того, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 зазначено, що «метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися» [4]. Тобто вказується, в першу чергу, на захист інтересів неповнолітнього, що вчинив злочин чи суспільно небезпечне діяння як мету ПЗВХ. 
Окремо слід відзначити можливість застосування ПЗВХ щодо неповнолітніх в порядку звільненням від кримінальної відповідальності або від покарання. На перший погляд, може видатися, що у такому випадку ПЗВХ носять заохочувальний характер. Адже такі правові інститути – це своєрідна поступка з боку держави за позитивну поведінку особи. Однак, заохочувальний “ефект” несуть самі інститути звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Адже підставами застосування ПЗВХ у такому випадку є, наприклад, щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка (ст. 105 КК України). Застосування ж ПХВХ – субсидіарне. Їх правова природа залишається такою ж. Тобто окремі з них каральні, інші – некаральні.
Отже, за результатами аналізу можна стверджувати, що ПЗВХ за своєю правовою природою, можуть бути каральними (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років), та некаральними (застереження; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання).

Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws2341-14.
2. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / [В.Я. Тацій, В.П.Пшонка, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін]. – Харків: «Право», 2013. – 1040 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/4651-17.
4. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.
5. Положення про професійне училище соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п/conv/page.
  6. Положення про школу соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п/conv/page.

Науковий керівник: Яремко Г.З., к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція