... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №5
Законодавець передбачає особливі кримінально-правові наслідки для неповнолітніх осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння. Такі особливості пов’язані із психологічною характеристикою цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки [2]. Так, для неповнолітніх, які є суб’єктами злочину, передбачено вужчий перелік покарань, скорочені їх розміри, передбачені особливі підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, а також передбачено можливість застосування примусових заходів виховного характеру (далі – ПЗВХ). Своєю чергою, до неповнолітніх, які не є суб’єктами злочину та вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачена виключно можливість застосування ПЗВХ. Наявність такого особливого заходу кримінально-правового характеру, що може застосовуватися до неповнолітніх, обумовлює необхідність аналізу його правової природи.
Саме поняття ПЗВХ не передбачене Кримінальним кодексом (далі – КК) України. Закон лише визначає вичерпний перелік таких заходів та підстави для їх застосування. Отож, ПЗВХ можуть застосовуватися до:
1) Неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але не досягнули віку, з якого може наставати кримінальні відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України ) [1]. У даному випадку такі заходи можуть застосовуватися до осіб, які досягли 11 років [3].
2) Неповнолітніх, які вчинили злочини у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. ст. 97, 105 КК України) [1]. Йдеться про застосування ПЗВХ в порядку звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Щоб зрозуміти правову природу застосування ПЗВХ, слід уяснити, якими бувають заходи кримінально-правового впливу. Так, зазвичай, у доктрині їх поділяють на три групи (залежно від мети та змісту правового впливу на особу): каральні, некаральні і заохочувальні. До каральних відносять покарання і судимість. До некаральних: примусове лікування; спеціальну конфіскацію; кримінально-правові заходи, що застосовуються до юридичних осіб; примусові заходи медичного характеру, ПЗВХ. До заохочувальних: звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання і його відбування. Спробуємо верифікувати окреслені в доктрині підходи. Для цього уяснимо істотні ознаки каральних, некаральних та заохочувальних кримінально-правових заходів.
Так, сутнісною ознакою каральних заходів є мета у формі кари, що полягає в обмеженні прав і свобод особи, до якої вони застосовуються. Зазвичай, до таких відносять покарання, оскільки про таку його мету прямо вказано у ст. 50 КК України, та судимість, з якою пов’язані встановлені законом обмеження певних прав особи (скажімо, займати певні посади, бути усиновлювачем тощо). Однак, видається, що і серед ПЗВХ є такі, що обмежують права особи. Наприклад, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 кримінального закону). Вочевидь, що такий захід обмежує свободу пересування неповнолітнього, оскільки може полягати у забороні відвідувати певні місця, або забороні перебувати поза межами дому в певний час. А тому є підстави віднести його до карального. Також каральним є покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Адже передбачає певні матеріальні затрати для такої особи. Врешті, і направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків пов’язане з обмеженнями прав таких осіб. Оскільки законодавство встановлює особливі умови перебування неповнолітніх в таких спеціальних закладах. Відповідно до Положення про школу соціальної реабілітації і Положення про професійне училище соціальної реабілітації: учнів можуть відвідувати батьки, або особи, що їх замінюють лише з дозволу директора школи (училища), або особи, що його замінює; адміністрація школи (училища) може проводити особистий огляд учня, його речей, спальних та інших приміщень; учні не мають права самовільно залишати школу (училище), оскільки адміністрація школи (училища) повідомляє про це органи Національної поліції, для вжиття оперативно-розшукових заходів [5; 6]. Очевидно, що правовий режим навчання у таких установах обмежує права таких неповнолітніх осіб. А тому, даний ПЗВХ, без сумніву, є каральним.
Щодо інших ПЗВХ: застереження, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання - їх можна віднести до некаральних заходів. Адже головною ознакою некаральних заходів є те, що вони спрямовані відреагувати на вчинене діяння кримінально-правовим впливом, проте не мають на меті кару (не обмежують прав і свобод осіб, до яких застосовуються), і не містять жодного заохочення для особи, до якої застосовуються. Більше того, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 зазначено, що «метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися» [4]. Тобто вказується, в першу чергу, на захист інтересів неповнолітнього, що вчинив злочин чи суспільно небезпечне діяння як мету ПЗВХ. 
Окремо слід відзначити можливість застосування ПЗВХ щодо неповнолітніх в порядку звільненням від кримінальної відповідальності або від покарання. На перший погляд, може видатися, що у такому випадку ПЗВХ носять заохочувальний характер. Адже такі правові інститути – це своєрідна поступка з боку держави за позитивну поведінку особи. Однак, заохочувальний “ефект” несуть самі інститути звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Адже підставами застосування ПЗВХ у такому випадку є, наприклад, щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка (ст. 105 КК України). Застосування ж ПХВХ – субсидіарне. Їх правова природа залишається такою ж. Тобто окремі з них каральні, інші – некаральні.
Отже, за результатами аналізу можна стверджувати, що ПЗВХ за своєю правовою природою, можуть бути каральними (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років), та некаральними (застереження; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання).

Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws2341-14.
2. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / [В.Я. Тацій, В.П.Пшонка, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін]. – Харків: «Право», 2013. – 1040 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/4651-17.
4. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.
5. Положення про професійне училище соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п/conv/page.
  6. Положення про школу соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п/conv/page.

Науковий керівник: Яремко Г.З., к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція