... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №4
Актуальність досліджуваного питання зумовлена тим, що ми живемо у 21 столітті, коли відбувається стрімкий розвиток та активне застосування результатів біотехнологічної діяльності. Винаходи вчених відкривають людству нові горизонти. Проте швидкий розвиток часто буває неконтрольованим, через це виникає потреба в створенні певної системи правових норм, яка б установила межі та урегулювала усі аспекти розвитку цієї галузі. На даний момент проблема правового захисту прав людини полягає у тому, що не в усіх сферах дії біотехнологій права людей є захищеними. Конвенція про біологічне різноманіття зазначає, що біотехнологія – це будь-який вид технології, пов’язаний з використанням біологічних систем, живих організмів чи їх похідних для виготовлення чи зміни продуктів чи процесів з метою їх конкретного використання (ст. 2). 
Надбаннями розвитку біотехнологій є генна та клітинна інженерія. Саме їх використання стало революційним етапом розвитку біотехнології, адже вони спричинили значний вплив на різні аспекти життя людини: харчування, здоров’я, демографічну ситуацію, екологічний стан [1, c. 11]. Це свідчить про принципово нові можливості людини, що виникають внаслідок їх застосування. 
Використання біотехнологій несе потенційну користь людству, і, в той же час, якщо законодавчо не регулювати розвиток біотехнологій, вони можуть призвести до серйозних негативних наслідків для людини, порушувати її права, зокрема: право на свободу та особисту недоторканність, право на якісні та безпечні продукти харчування, право на доступ до екологічної інформації, забезпечення прав людини у використанні біотехнологій в медицині, у промисловості, тобто виробництво біологічної зброї [2, с. 263]. Саме через викладені обставини і постає проблема правового захисту людини. 
Насамеперед, визначимо, які саме нормативно-правові акти спрямовані на захист прав людини у сферах дії біотехнологій.
Вже сьогодні право встановлює законодавчі межі здійснення діяльності у сфері дії біотехнологій, які слугують гарантією від посягання на основні права і свободи людини, й передбачають відповідні санкції за порушення установлених норм. Так ч. 1 ст. 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 
Питання юридичного захисту прав та законних інтересів людини в умовах динамічного розвитку біотехнологій вже підіймалося в статті 2 Конвенції про права людини та біомедицину від 4 квітня 1997 року (підписана Україною у 2002 р.), в котрій визначено: «Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства та науки». Існує чимало нормативно – правових актів, які охоплюють питання розвитку біотехнологій та збереження прав людини, наприклад: Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку, Європейська Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини та Додаткові протоколи до неї, Конвенція про біологічне різноманіття та інші.
Але, навіть не зважаючи на наявність цих та деяких інших нормативно- правових актів, можна констатувати той факт, що на міжнародному рівні й досі не вироблено єдиних міжнародних правових стандартів у галузі біотехнологій, які б регулювали їх застосування в різних сферах життя людини [3, с. 15]. Це пов’язане насамперед із тим, що галузь біотехнологій є надзвичайно багатогранною й охоплює майже всі сфери діяльності людини, наприклад, медицину, сільське господарство, охорону природи тощо [4, с. 27]. 
У контексті досліджуваної проблематики логічним постає питання, яким же чином указані сфери можуть контролюватись за допомогою права. На сьогодні юридична наука пропонує декілька варіантів того, як покращити стан правового регулювання в контексті розвитку біотехнологій: 1) доповнювати існуючі міжнародні норми додатковими статтями або протоколами; 2) створити єдиний міжнародний нормативно – правовий акт, який би ґрунтувався на вже існуючих нормах, але розширював би їх. 
На мою думку, доцільним було б створити саме єдиний міжнародний акт, на основі якого вже потрібно створювати законодавчі акти на регіональному рівні, які враховували б особливості націй та народів в межах цих країн. 
Для раціонального використання та всебічного захисту прав людини у новоствореному договорі повинні бути передбачені наступні пункти: 
1) визначення загальних міжнародних засад правового регулювання розвитку біотехнологій та, відповідно, захисту прав людини;
2) передбачення положень щодо відповідальності та покладення обов’язку відшкодування шкоди, спричиненої у результаті допущених порушень в області біотехнологій; відповідальності за незаконні дослідження в області біотехнологій, за незаконне фінансування в цій сфері;
3) скликання на періодичній основі міжнародних форумів у складі експертів з числа представників різних держав з метою розробки пропозицій з оцінки біобезпеки, що має здійснюватися з урахуванням новітніх біотехнологічних досягнень та позицій всіх зацікавлених сторін.
Аналізуючи міжнародний досвід у сфері правової регламентації біотехнологічної діяльності, можемо відзначити, що проблема захисту прав людини існує в усіх державах світу. Щодо України, то слід зауважити, що в нашій державі є чимала кількість законів, які регулюють розвиток біотехнологій у сфері сільського господарства, медицини, охорони природи та екології, разом з цим правове регулювання у цій сфері не є достатньо ефективним. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю універсальних загальнообов’язкових стандартів у даній галузі, а, з другого – зволіканням нашої держави з ратифікацією чи приєднанням до європейських документів та належною їх імплементацією у національне законодавство. 
Аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що чинна система законодавства включає в себе ряд міжнародних документів щодо захисту прав людини в різних сферах застосування біотехнологій. Разом з цим, урахування вищенаведених рекомендацій при розробці та ухваленні нових законодавчих актів у цій сфері дасть можливість людині відчувати себе більш захищеною в умовах розвитку біотехнологій, створить належні передумови забезпечення результативного правового регулювання суспільних відносин.

Список використаних джерел: 
1. Гетьман А.П., Лозо В.І. Правове регулювання розвитку біотехнологій і використання генетично модифікованих організмів (ГМО) в ЄС // Проблеми законності. – 2011. – Вип. 117. – С. 180-194.
2. Основы биотехнологии: учеб. пособие / Т.А. Егорова, С.М. Клунова, Е.А. Живухина. – 4 –е изд., стер. – М.: Изд. центр «Академия», 2008. – 208 с. 
3. Блинов Н.П. Основы биотехнологии. – СПб: Наука, 1995. – 600 с. 
4. Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды: пер. с англ.; под ред., с предисл. и допл. В.Г. Дебабова. – М.: Мир, 1987. – 411 с.

Науковий керівник: Матат Ю.І., к.ю.н., асистент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція