...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Поряд з обґрунтуванням права взагалі як особливого нормативного порядку найважливішою проблемою правової антропології є обґрунтування ідеї прав людини, тобто відповідь на питання: чому від правового порядку вимагається захист прав людини? Це питання про особливу якість правопорядку, що відповідає сучасним цивілізаційним стандартам.
Як питання, що має безпосереднє відношення до з'ясування того, що таке право, воно включає три моменти: а) опис феномена прав людини як такого (аналітична задача); б) з'ясування статусу прав людини (легітимаційна задача); в) обґрунтування ідеї прав людини (нормативна задача). 
Поняття «права» та «обов'язки» мають настільки величезне значення для розкриття феномена права, що їх можна назвати модусами права. Як відомо, модус (від лат. тоdus – міра, спосіб, образ, вид) – це одиничний прояв субстанції, тому права й обов'язки є не чим іншим як безпосереднім проявом ідеї (смислу) права [3, c. 32].
Правовий модус «правомочності» має місце лише там, де йому є противага в модусі «обов'язку». Це свідчить про доповнюваність прав і обов'язків, хоч ця доповнюваність і припускає нормативний пріоритет модусу «правомочності» [2, c. 14].
З усіх видів прав філософа насамперед цікавлять «права людини», тобто ті, що належать людині як такій, чи суб'єктивні права, на володіння якими може претендувати кожна людина незалежно від обставин. Вони перебувають у центрі політичного проекту сучасності, суть якого виражається у споконвічному і винятковому зв'язку влади і справедливості, тобто у такій організації публічної влади, щоб підпорядкованість її принципам справедливості не залишалася на розсуд можновладців.
Ідея прав людини має нормативно-критичний характер. Являючи собою «опосередковані принципи справедливості» і «моральні критерії, якими повинен керуватися правопорядок», права людини не можуть розглядатися як лише одне з юридичних понять. Вони виявляються в колі основних концептів сучасної практичної філософії (моральної, правової, політичної).
Традиційно у ліберальній перспективі права людини розуміються як такі права індивідів, що дають їм можливість захищатися від зазіхань на їхню свободу з боку структур державної влади. У формулі «громадянин проти влади» виражається антиавторитарний зміст прав людини, тобто, по суті, негативний смисл, як вираження «свободи від», і їх суворе забезпечення є безумовною вимогою сучасної епохи [3]. 
Максимальна антропологія намагається з'ясувати, що є оптимальною формою буття людини, вона орієнтується на образ людини в піднесеному сенсі, але, як правило, є байдужою до права і прав людини. Таким був образ людини у Ф. Ніцше, М. Хайдеггера, романтичний образ людини у слов'янофілів І мабуть, у марксизмі (концепція «всебічно розвинутої особистості») [1, c. 134].
Мінімальна антропологія відмовляється – від будь-якої телеології, тобто від вчення про цільове призначення людини. Те, якою повинна бути людина, залежить від рішення самої людини. Власне людина визначається за мінімальними умовами того, що їй необхідно, що робить людину людиною. Саме такого змісту надає правам людини французький філософ Андре Глюксман: «Ідея прав людини знаходить свій визначений контур не тому, що ми знаємо, якою повинна бути ідеальна людина, якою вона повинна бути за природою. Ні, Ідея прав людини знаходить визначеність тому, що ми дуже добре уявляємо собі, чим людина не повинна бути...». Тому правова антропологія переносить акцент у визначенні людини з того, до чого людина прагне – щастя, чи до самореалізації, осмисленого існування, на початкові умови, що роблять людину людиною. Ці моменти «природжені», тобто невіддільні від людини і тому мають антропологічний характер. Вони є умовами можливості людського Існування. Щодо прав людини, то вони є принципами забезпечення цих умов [2, c. 14].
Ситуація вибору представляється у такий спосіб: що людина зволіє, що для неї краще – бути водночас і злочинцем, і жертвою, чи ні тим, ні іншим? Оскільки не можна вибрати щось одне – або насильство стосовно інших, або небезпеку насильства стосовно себе самої, – людина обирає відмову від насильства. І в цьому виборі виявляється фундаментальний антропологічний інтерес – зберегти своє «Я», свою екзистенцію. Людина як людина може діяти на основі відмови, самообмеження. «Зі спільної віднови вбивати, грабувати чи переслідувати один одного виникає право на життя, на власність, на свободу віросповідання [1, c. 21].
Таким чином, можна сказати, що найфундаментальнішим людським прагненням є прагнення зберегти своє «Я», свою екзистенцію, свою ідентичність. І це прагнення являє собою головний антропологічний інтерес. Як мінімальна умова здійснення цього інтересу виступає вимога відмови від насильства. 
Реалізація цієї вимоги є мінімальною умовою, що робить людину людиною, що означає вимогу визнання права іншого, його цінності й гідності.

Список використаних джерел:
1. Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Р. Дворкін; пер. з англ. А. Фролкін. – К.: Основи, 2000. – 519 с.
2. Соловьев З. Чтобы мир до времени не превратился в ад (Религия прогресса и идеал правового государства) / З. Соловьев // Знание – сила. – 1995. – № 7. – С. 14.
3. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства / О. Хеффе. – М.: Праксис, 1994. – С. 289. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція