...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №2
Основний закон України у статті 5 проголосив народ «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні», що повністю відповідає ідеї громадянського суспільства, а статтею 69 визначив, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» [1]. Загальні збори членів територіальної громади статтею 8 ЗУ «Про місцеве самоврядування» віднесено до форм безпосередньої демократії [2]. Відтак, забезпечення державою належного здійснення цього інституту – необхідна умова втілення у життя принципу громадянського суспільства, без чого неможлива побудова правової держави. 
Однак український законодавець довгі роки залишав поза увагою це питання. ЗУ «Про місцеве самоврядування» [2], прийнятий у 1997 році, присвячує загальним зборам членів територіальної громади лише одну статтю, де вказано, що їх рішення враховуються органами місцевого самоврядування, а порядок проведення визначається законом (очевидно, передбачалося прийняття спеціального закону) та статутом територіальної громади. Такий закон не був прийнятий, натомість досі чинною залишається Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні» від 17. 12. 1993 [3], яка суперечить Конституції України (адже, за статтею 92, засади місцевого самоврядування визначаються виключно законами України) та ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
Недоліки законодавства призвели до того, що така форма прямої місцевої демократії, як загальні збори членів територіальної громади, хоч і була задекларована в чинному законодавстві, але не мала належного унормування і потребувала закріплення в статутах громад або в окремих положеннях, прийнятих органами місцевого самоврядування. Унаслідок невисокої громадської активності мешканців громад, незрілості громадянського суспільства в країні, що лише перебуває на стадії посттоталітарного формування, втілення у життя інституту загальних зборів значною мірою залежала від залучення громадського сектора депутатським корпусом місцевої ради та особистості сільського, селищного, міського голови та голови об’єднаної територіальної громади. Але вищезгадані суб’єкти часто самі не мали уявлення про важливість і необхідність проведення загальних зборів, їхню методику та організаційні засади [8]. 
    Оскільки Конституція України та галузеве законодавство не визначає порядку реалізації механізму загальних зборів, а лише означає сам механізм, практика його застосування була та є дещо викривленою в бік забезпечення інтересів органів місцевого самоврядування, але аж ніяк не громад. До прикладу, у багатьох територіальних громадах ухвалено статути чи положення, де звужено коло суб’єктів ініціювання зборів. Через це склалося хибне уявлення, що загальні збори можуть бути скликані лише з ініціативи міського (селищного, сільського) голови, виконкому ради чи органу самоорганізації населення, але ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» [2] таких обмежень не встановлює, тому навіть за умови, що рішення про скликання загальних зборів ухвалює орган місцевого самоврядування чи голова громади, ініціатива їх проведення може належати іншим суб’єктам громади, які заручилися підтримкою громадян. Наведені вище та інші численні фактори свідчили про необхідність урегулювання цього питання у законодавстві України. 
    Останнім часом унаслідок активних демократичних процесів у державі проблему загальних зборів членів територіальної громади піднімають на державному рівні. Так, згідно із Національною стратегією сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 - 2020 роки, затвердженою Указом Президента України від 26 лютого 2016 року, «унормування на законодавчому рівні порядку ініціювання, проведення загальних зборів (конференцій) членів територіальної громади за місцем проживання та реалізації їх рішень» є стратегічним завданням держави [4]. За цим же указом, «метою стратегії є створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства, налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади, органами місцевого самоврядування на засадах партнерства, забезпечення додаткових можливостей для реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина, задоволення суспільних інтересів з використанням різноманітних форм демократії участі, громадської ініціативи та самоорганізації». 
У Плані заходів на 2016 рік щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки, який затверджує Кабінет Міністрів України, та у такому ж нормативно-правовому акті на 2017 рік на Міністерство регіонального розвитку та Міністерство юстиції України [5] було покладено обов’язок супроводження у Верховній Раді України проекту ЗУ «Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання» (реєстраційний номер 2467) [7]. Реєстрація цього законопроекту була проведена 24.03.2015, але його було включено лише до порядку денного сьомої сесії Верховної Ради України восьмого скликання, затвердженого Постановою Верховної Ради від 03.10.2017 [6]. У Пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що «метою прийняття Закону є суттєве покращення існуючої ситуації у сфері регламентації форм локальної демократії і створення умов для безпосередньої участі членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення». 
Департамент демократичних інститутів та врядування Генерального директорату з питань демократії у співпраці з експертом РЄ Анною Гампер, проаналізувавши положення законопроекту, дійшли до висновку, що: законопроект не суперечить європейським стандартам у даній галузі, однак рекомендовано переглянути його задля вирішення питань як щодо форми, так і щодо змісту (зокрема стосовно його узгодженості з іншими законами, точнішого визначення компетенції зборів). 
Отже, останнім часом спостерігаються позитивні тенденції щодо вирішення питання, яке стосується здійснення такої форми безпосередньої демократії, як загальних зборів членів територіальної громади. А їх результати будуть залежати як від якості нормативно-правової бази, так і від її виконання.

Список використаних джерел:
1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30.
2. Про місцеве самоврядування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997 р. – № 24. 
3. Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1994 р. – №6. 
4. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні: Указ Президента України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.president.gov.ua/documents/682016-19805.
5. План заходів на 2016 рік щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. – 2016 р. – № 108.
6. Про порядок денний сьомої сесії Верховної Ради України восьмого скликання: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 2017 р. – № 42-43.
7. Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання: проект Закону України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54539. 
8. Мочков О.Б. Досвід проведення зборів («сходів») громадян за їх місцем проживання у територіальних громадах [Електронний ресурс] / О.Б. Мочков. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2016-3/doc/3/06.pdf. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція