... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №6
У світлі триваючої судової реформи, направленої на приведення судочинства України у відповідність з європейськими стандартами, першочергової ваги набувають питання організаційного забезпечення діяльності судів як однієї з гарантій незалежності суддів.
Рекомендаціями щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, прийнятих резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року, а саме рекомендацією 5, передбачено, що держава має звернути особливу увагу на необхідність надання певних ресурсів, потрібних для функціонування судової системи, враховуючи призначення достатньої для рівня завантаженості справами кількості суддів, забезпечення судів необхідним персоналом та обладнанням та надання суддям гідного рівня особистої безпеки, пенсійного забезпечення та заробітної плати [1]. Наведена вище рекомендація знайшла своє втілення і в українському законодавстві років незалежності. Так, відповідно до частини 1 статті 130, частини 1 статті 126 Конституції України держава зобов’язана забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів як складову конституційних гарантій їх незалежності і недоторканності. Згідно з ч. 1 ст. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України [2]. 
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Однією з таких гарантій є організаційне забезпечення роботи судів його апаратами, до яких за посадою входять також і помічники суддів, завданням яких є сприяння здійсненню суддями правосуддя та виконання ними відповідних повноважень. 
Інститут помічників суддів був вперше законодавчо закріплений ч. 6 ст. 130 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-III , але правовий статус помічників суддів не був врегульований законом [3]. Ця непроста місія покладалася на підзаконні акти, якими не вдалося вичерпно виписати повноваження помічника судді , чітко розмежувати його обов`язки та обов’язки секретаря судового засідання. Час показав, що новий правовий інститут помічників суддів в нинішніх реаліях себе не виправдовує і значну, якщо не вирішальну, долю вини за це повинні взяти на себе саме законодавці – реформатори.
На час написання тез правовий статус помічника судді врегульовано ст. 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII, ст. 62 КАС України [4], ст. 92 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. [5], Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженим Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. № 14 [6].
Порівняльний аналіз зазначених нормативних актів вказує на їх недостатню концептуальну розробку, а місцями і на неузгодженості між собою, що нівелює їх практичну цінність і дискредитує саму ідею запровадження інституту помічників суддів. Досить звернутися до законодавчого визначення правового статусу помічника судді, щоб переконатися у правоті вищенаведених слів. В цьому зв’язку варто зауважити, що ст. 62 КАС України (в новій редакції від 03.10.2017р.) на відміну від пункту 20 розділу ІІІ Положення про помічника судді загальної юрисдикції, затвердженого рішенням Ради суддів України від 25.03.2011р. № 14 (з подальшими змінами та доповненнями), визначено основні обов’язки помічників суддів, до яких взагалі не належить складання будь-яких проектів процесуальних документів, які приймаються суддею. Такий підхід вірогідно пов'язаний з позицією тих науковців, які вважають, що помічник судді, не приймаючи участі у дослідженні доказів в судовому засіданні, не має права оцінювати їх, встановлювати фактичні обставини справи та давати їм правову оцінку. На мою думку, ніякої крамоли у складанні помічником судді проектів процесуальних документів не має. Суддя може доручити своєму помічнику складання проекту судових рішень за матеріалами справ, адже помічник судді у цих випадках не підміняє суддю, а лиш полегшує йому роботу, бо остаточне право прийняти проект без змін чи змінити його і підписати рішення належить виключно судді.
За перелічених умов, коли помічник лише бере участь в оформленні судових справ, готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, виконавчих документів, оформленні копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи, така посада взагалі втрачає будь-який практичний сенс, оскільки ці обов’язки фактично дублюють обов’язки секретарів судових засідань, визначені п. 5 ст. 63 КАС України (в новій редакції від 03.10.2017р.), а саме «оформлення матеріалів адміністративної справи». Більш того, п.6 цієї ж статті секретаря судового засідання зобов’язано виконувати інші доручення головуючого у справі (не вказаних в п. 1-5), до яких можливо віднести і готування проектів запитів, листів, інших матеріалів, виконавчих документів, а також оформлення копій судових рішень для направлення учасникам процесу, що за змістом ч. 2 ст. 62 КАС України має виконувати помічник, а ч. 3 ст. 62 КАС України на помічника судді за дорученням судді (головуючого у судовій колегії) може бути покладено здійснення повноважень секретаря судового засідання за його відсутності. Отже, основну частину повноважень, покладених на помічника судді діючим законодавством цілком здатен виконувати секретар судового засідання (п.1-2 ч. 2 ст. 62 КАС України), а контроль за своєчасним надсиланням копій судових рішень і так здійснюють самі судді, щоденно перевіряючи виконану підлеглими працівниками роботу. 
Тому з метою збереження доцільності існування посади помічника судді необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 62 КАС України, доповнивши її пунктом наступного змісту «за дорученням судді готує проекти судових рішень, інших процесуальних документів, які приймаються суддею або під головуванням судді», оскільки в інакшому випадку вказану категорію посад слід скоротити внаслідок самостійної підготовки суддями усіх проектів процесуальних документів, можливості перекласти обов’язки з підготовки та організаційного забезпечення судового розгляду на секретарів судового засідання, та з метою економії бюджетних коштів на виплату їм заробітної плати та розподілення цих виплат іншим працівникам. 
Отже, запровадження інституту помічників суддів має сенс і є виправданим тільки у тому випадку, якщо вони будуть складати проекти судових рішень, а не виконувати чисто технічні функції з оформлення та підготовки матеріалів справи до розгляду.
Статтею 61 КАС України в редакції від 03.10.2017 р. помічника судді віднесено до учасника судового процесу. Таке рішення видається помилковим. Помічник судді не є самостійною процесуальною фігурою, яка впливає на хід судового процесу, не приймає процесуальних рішень, не несе жодної відповідальності за свої дії перед іншими учасниками процесу, а тільки сприяє вирішенню справ суддею. Помічники суддів виконують суто допоміжні, технічні функції так само як спеціалісти з комп’ютерних технологій, архіваріус, інші працівники канцелярії, які також здійснюють організаційне забезпечення суддів, але законом не віднесені до учасників процесу. 
При цьому особливої уваги серед положень, що регулюють правовий статус помічників, заслуговує ч.2 ст.70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де передбачено, що добір кандидатів на посаду судді, які мають стаж роботи на посаді помічника судді щонайменше три роки, проводиться з особливостями, визначеними рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також ч.3 ст.157 вказаного закону, згідно з якою судді самостійно здійснюють добір помічників, які призначаються та звільняються з посад керівником апарату відповідного суду за поданням судді. 
Аналізуючи нормативні акти щодо помічника судді, складається враження, що зазначені в них норми створювалися і приймалися людьми далекими від знання насущних потреб судової діяльності. Кожен, хто в тій чи іншій мірі обізнаний з роботою судів, знає, що більшість суддів в умовах надмірної завантаженості, щодня ухвалюючи конкретні та остаточні рішення, проводячи велику кількість судових засідань та детально вивчаючи матеріали судових справ, вимушені самостійно складати майже всі процесуальні документи внаслідок браку у своїх помічників достатнього професійного рівня, знань законодавчої бази та практичного досвіду в галузі права, отримуючи заробітну плату меншу не тільки за прокурорів чи слідчих, а навіть за самих своїх помічників, які переважно не здатні підготувати у стислі процесуальні строки проекти не тільки складних, але й простих документів без зауважень чи виправлень судді. Дані щодо розміру оплати праці за жовтень-листопад 2017 року, виходячи з норм ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктів 22-24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 р., який набрав чинності з 1 січня 2017 року, Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», Постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 р. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2017р. №358 «Деякі питання оплати праці державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя», зарплата судді суду першої інстанції становить 16000грн., а зарплата помічника судді суду першої інстанції - 25 740 грн. 00коп. (з урахуванням премії, надбавок за інтенсивність роботи та вислугу років, а також матеріальної допомоги). Такий очевидний перекіс у розмірах заробітної плати стався через непродумані останні зміни до законодавства, згідно яких посадовий оклад судді вимірюються у прожиткових мінімумах, а помічника судді – у мінімальних зарплатах (остання у двічі більша), а віднесення помічників до патронажної служби тягне за собою нарахування різноманітних доплат та премій, яких позбавлені судді, що не відповідає характеру, складності та обсягу праці на вказаних посадах. Ця прірва ще більше зросте з прийняттям державного бюджету на 2018 р., де очікується значне підвищення розміру мінімальної заробітної плати. Парадоксальне становище, що склалося, потребує негайного виправлення шляхом внесення змін до законодавства, що регулює оплату праці суддів та їх помічників.
Крім того, надання помічникам суддів особливої пільгової умови під час добору кандидатів на посаду судді (ч. 2 ст. 70 Закону № 1402-VIII) у вигляді скорочення терміну навчання в Національній школі суддів до трьох місяців замість дванадцяти на відміну від інших учасників відбору лише з огляду на наявність у них щонайменше трирічного досвіду роботи на посаді помічника судді видається невиправданим та порушує принцип рівності умов при відборі претендентів на посади суддів. Становище можна виправити шляхом вдосконалення процедури відбору на посаду помічників суддів, а саме введенням обов’язкового шестимісячного навчання в Національній школі суддів за спеціальною навчальною програмою осіб, які в подальшому мають намір зайняти посаду помічника, та складення за її результатами тестових випробувань як на знання законодавства, так і проектів нескладних процесуальних рішень. По завершенню навчання доцільно сформувати доступний для перегляду усіма суддями Реєстр осіб, що успішно його пройшли, із внесенням до нього відомостей щодо особи: прізвища, ім’я та по-батькові, дати народження, громадянства, вищої юридичної освіти та здобутого освітньо-кваліфікаційного рівня, досвіду роботи у галузі права (в разі наявності), вільного володіння державною мовою та результатів навчання в Національній школі суддів. У разі потреби судді зможуть відкрити відповідний Реєстр, ознайомитися із переліком осіб, що в ньому містяться, та надіслати в електронному вигляді повідомлення до Національній школі суддів щодо наявності вакантної посади помічника та даних особи, яка, на їх думку, може бути рекомендована для призначення. В подальшому Національна школа суддів передає інформацію відповідному претенденту стосовно наміру судді вирішити питання щодо можливості його призначення на посаду помічника та подання ним особистої заяви до судді та інших необхідних документів. Судді самостійно вирішують, чи вносити подання про призначення помічника, тобто дані Реєстру повинні носити суто інформаційний характер для підбору кваліфікованих кадрів з числа бажаючих обіймати цю посаду. Вказане сприятиме відбору помічників суддями, яким зазвичай складно з огляду на специфіку роботи в суді віднайти відповідального, досвідченого працівника з належним професійним рівнем та достатніми діловими якостями, а також виправдає встановлення рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України скороченого терміну теоретичної та практичної підготовки кандидата на посаду судді, який працював щонайменше три роки на посаді помічника судді, в Національній школі суддів України. Доцільно встановити для цієї категорії претендентів на посаду судді шестимісячний термін навчання під час здійснення добору в порівнянні з іншими кандидатами без досвіду такої роботи. Враховуючи попередній шестимісячний термін навчання за програмою підготовки помічника судді, загальний строк навчання для претендента на посаду судді з числа помічників суддів у Національній школі суддів буде становити дванадцять місяців як і для інших претендентів на посаду судді. У випадку відбору суддею помічника без використання Реєстру претендентів на посаду помічника судді загальної юрисдикції такій особі повинен обов’язково встановлюватися випробувальний термін з метою перевірки її готовності якісно виконувати доручені ній завдання та отримання нею уявлення про внутрішню організаційну роботу суду. 

Список використаних джерел:
1. Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, прийнятих резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://sc.gov.ua/ua/mizhnarodni_standarti_u_sferi_sudochinstva_i_statusu_sudiv.html# 
2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1402-19
3. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3018-14
4. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15
5. Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/889-19
6. Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затверджене Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/sudova-vlada/969076/pppsszu
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Липень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція