... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №5
Актуальною проблемою кримінального судочинства України є притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які переховуються від органів досудового розслідування і суду. Останнім часом до Кримінального процесуального кодексу України  (надалі – КПК України) декілька разів вносилися зміни з метою вирішення відповідного питання. 
Закріплення інституту спеціального досудового розслідування в українському законодавстві відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» від 7 жовтня 2014 р. Проте йому передували й інші спроби законодавця регламентувати питання про проведення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого [1, с. 52]. Так, 16 січня 2014 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо заочного кримінального провадження», за яким КПК України було доповнено новою главою «Заочне кримінальне провадження» [2]. Однак уже 28 січня 2014 р. Верховна Рада України визнала цей Закон таким, що втратив чинність [3].
Із застосуванням відповідних норм кримінально-процесуального законодавства, постає безліч запитань щодо дотримання гарантій підозрюваного та здійснення уповноваженими органами необхідних дій у межах спеціального досудового розслідування, задля ефективного розкриття кримінальних правопорушень. Результатом спрощення застосування цього інституту стали зміни до КПК України, внесені на початку 2017 р. шляхом прийняття Верховною Радою України законопроекту «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо вдосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)», який певною мірою обмежив конституційні права підозрюваного, зокрема щодо отримання повідомлення про підозру [4].
Сформульовані у главі 24-1 КПК України правила спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень прямо не передбачають обов'язок слідчого або прокурора негайно ініціювати перед слідчим суддею питання про здійснення спеціального досудового розслідування після прийняття процесуального рішення про оголошення особи у міждержавний та/або міжнародний розшук. Також в Законі не визначений строк, протягом якого або після закінчення якого, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор повинні внести відповідне клопотання до слідчого судді. У кожному кримінальному провадженні про злочини, передбачені ч. 2 ст. 297-1 КПК України, слід враховувати те, що ч. 1 ст. 28 КПК  України вимагає прийняття процесуальних рішень у розумні строки. Тобто в даному випадку перебіг цих строків залежить від часу, який фактично проходить з моменту прийняття процесуального рішення про оголошення підозрюваної особи у міжнародний та/або міждержавний розшук, до отримання відповідного підтвердження про початок здійснення заходів, щодо розшуку цієї особи на міждержавному та/або міжнародному рівні.
Законодавцем не визначено яким чином діяти у ситуаціях, коли в одному кримінальному провадженні в порядку ст. 217 КПК України об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо особи, яка оголошена у міждержавний та/або міжнародний розшук, як підозрювана у вчиненні хоча б одного зі злочинів, вказаних у ч. 2 ст. 297-1КПК України, та злочину, який до цього переліку не входить. Аналіз положень ст. 217 та ч. 2 ст. 297-1 КПК України вказує на те, що у таких випадках доцільно виділити матеріали досудового розслідування в окреме провадження. Однак, ч. 4 ст. 217 КПК України містить правило, згідно з яким матеріали досудового розслідування не можуть бути виокремленні в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Це правило, серед іншого, гарантує підозрюваному встановлення та оцінку під час досудового розслідування та подальшого судового розгляду обставин злочинів взаємопов'язаних між собою та вчинених ним або за його участі. У цих випадках слідчий суддя у своїй ухвалі повинні обґрунтувати наявність такого зв'язку, розірвання якого шляхом здійснення окремих кримінальних проваджень по кожному з таких злочинів може вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, а як наслідок порушити право підозрюваного на справедливий суд, яке передбачене ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Таким чином, названі вище окремі проблеми правового регулювання здійснення спеціального кримінального провадження в Україні свідчать про наявність недоліків, які знижують ефективність даного правового інституту, а тому потребують вирішення з метою виконання завдань кримінального провадження та забезпечення належного рівня захисту прав  його учасників.

Список використаних джерел:
1. Удалова Л.В. Здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого / Л.В. Удалова, Д.П. Письменний // Право України: Юридичний журнал. – 2015. – № 7. – С. 51-57. 
2. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо заочного кримінального провадження : Закон України від 16 січня 2014 р. № 725 – VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 22. – Cт. 805. 
3. Про визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України: Закон України від 28 січня 2014 р. № 76-VIII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 22. – Cт. 811.
4. Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо вдосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження) № 5610 від 27 грудня 2016 р. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція