...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №3
Продюсер як особа, яка здійснює ідейно-художній та організаційно-фінансовий контроль за створенням творчого продукту, виникає у Голівуді у 1910 роках. Система продюсерів стала природним кроком до введення персональної відповідальності за комплекс творчих, організаційних і фінансових питань, без рішення яких неможливі виробництво і прокат ігрового кінофільму [1]. Вперше термін «незалежний продюсер» виникає на початку ХХ ст у Голівуді: продюсер, який зробив фільм без участі голлівудських компаній, іменується незалежним. Фільм, навіть повністю знятий в павільйонах Голівуда, але на умовах виробничих послуг, все одно буде вважатися фільмом незалежного продюсера [2, с. 30]. У зв’язку із стрімким розвитком різних сфер життя ХХ століття, особливо культурної, таке явище, як продюсерство, проникає і у слов’янські держави. Так, у 1907 році Олександр Ханжонков заснував невелику торгівельно-комісійну контору, яка поставляла на російський ринок апаратуру італійських, німецьких і французьких кінопідприємств. Користуючись довгостроковими кредитами своєї закордонної клієнтури, Ханжанков заснував велике акціонерне товариство «А.А. Ханжанков і К». Він блискуче вмів вести справи, укладати вигідні угоди [2, с. 35]. Це продовжувалося до 1917 року. У радянський період як такого продюсера небуло, так як здійснювався контроль з боку державних органів, які відповідали за ідеологію фільму, але можна сказати, що функції продюсера розподілялися між директором кіностудії, директором творчого об’єднання і директором картини. Формування фахівця – організатора в культурній сфері в Радянському Союзі почалося в 60-70-і рр. під впливом творчості групи «Бітлз» З'являються різні музичні, головним чином самодіяльні, колективи. Вони мали соціальну спрямованість, що не давало їм можливості існування в рамках державних концертних організацій. Якраз в цей час формується новее покоління організаторів-менеджерів, яких тоді називали невідомим для багатьох іноземним словом «продюсери». Саме вони брали на себе всі проблеми організації концертів подібних ансамблів. Менеджери брали на себе всі витрати по апаратурі, транспорту, врегулюванню питань з адміністрацією залів, кафе і розповсюдженню квитків, які нібито були безкоштовними (запрошувальними). Агітаційною рекламою служили листівки і телефонні переговори з прихильниками відомих усій країні артистів. У цей же час розвивається виробництво звукової апаратури, причому приватно [1]. 
З розпадом Радянського Союзу наступає нова ера в культурному житті України, виникають нові форми організації, за правилами ринкових відносин. Шоу-бізнес увібрав в себе накопичений досвід дореволюційної і радянської естради та розвивається в нових умовах постіндустріального суспільства і потреба в удосконаленні продюсерської системи до сьогодні існує. Насамперед, відсутня державна підтримка продюсерства та закріплення на законодавчому рівні універсального визначення поняття «продюсер» і чітка регламентація його прав та обов’язків. «У даний перехідний період продюсер має одержати підтримку держави (за певних умов; скажімо, тоді, коли творча група є українською, коли одержала достатню фінансову підтримку в Україні і т.п.). Це може бути і прямее вливання бюджетних коштів, і пільгові кредити, і реклама на державному телевізійному каналі … Одначе в перспективі продюсер має стати носієм незалежної творчої та економічно виваженої поведінки. Наш спільний інтерес у тому, аби продюсерська система не стала осередком анігіляції національних культурних традицій, примітивного пристосування до кон`юнктури світового ринку» [3, с. 96].

Список використаних джерел:
1. Матушенко В.Б. Роль громадської організації – «Клубу Київських Ведучих» в розвитку діяльності продюсера / В.Б. Матушенко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://club-kv.com.ua/articles/t1/e1097/
2. Основи продюсерства: аудиовизуальная сфера: Учебник для вузов / Под ред. Г.П.Иванова, П.К. Огурчикова, В.И. Сидоренко. – М., 2012. – 719 с.
3. Гриценко О., Солодовник В. Пророки, пірати, політики і публіка / В. Солодовник, О.Гриценко. – «К.І.С.», 2003. – С. 96. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція