... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №4
В умовах сьогодення, коли в Україні розпочалися євроінтеграційні процеси, поступова гармонізація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, питання захисту прав людини та підвищення рівня якості українського судочинства набуває особливої актуальності. На жаль, українські суди не завжди виступають надійним гарантом прав та свобод людини. 
У контексті вищезазначеного дедалі більшої вагомості набуває проблема захисту корпоративних прав особи в корпоративних відносинах, адже система національного судочинства не завжди здатна забезпечити справедливий розгляд корпоративних спорів. Одним із найефективніших засобів підвищення якості вирішення корпоративних спорів є запровадження альтернативних способів їх вирішення.
Дослідженню питання впровадження альтернативних способів вирішення корпоративних спорів присвятили свої праці такі науковці, як: С.Ф. Демченко, Д.В. Кандауров, О.І. Красота, Н. Мазаракі, В.В. Наумов, Б.В. Шуба, А.В. Щепотьев, С.О. Юлдашев.
Перш за все, слід зазначити, що альтернативне врегулювання спорів – сукупність процедур, що сприяють досудовому, позасудовому або судовому (із застосуванням спеціальних засобів) вирішенню спорів (конфліктів). В англомовній практиці таке врегулювання позначається словосполученням «Alternative dispute resolution» (абревіатура – ADR). В Австралії вживається також категорія «external dispute resolution» [1].
Альтернативні методи врегулювання спорів в останні роки отримали широке визнання як серед широкої громадськості, так і серед юристів в США, Європі, Австралії і починають проникати в правозастосовчу практику азіатських країн. Зростання популярності альтернативного врегулювання спорів викликано низкою факторів: високим завантаженням традиційних судів, відносно низьким рівнем витрат у порівнянні з процедурою судового розгляду, конфіденційним характером процедур, а також бажанням учасників конфліктів мати більший контроль над вибором осіб, які будуть врегульовувати їх спори [2, с. 453].
На сьогоднішній час, учасники корпоративних спорів значно обмежені у виборі альтернативних способів захисту своїх прав, адже існує законодавчо встановлена монополія господарських судів на розгляд та вирішення корпоративних спорів. Це, у свою чергу, призводить до відсутності «конкуренції» у сфері розгляду корпоративних спорів та зловживань господарських судів своїми повноваженнями. 
До альтернативних способів захисту корпоративних прав слід віднести третейські суди. Відповідно до Закону України «Про третейські суди», третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Проте, компетенція третейських судів є значно обмеженою, адже в ст. 6 сказаного закону міститься виключний перелік справ, які не відносяться до підвідомчості третейських судів. У даний перелік входять і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств [3]. 
Безумовно, виключення корпоративних спорів з підвідомчості третейських судів є негативним моментом, адже однією з вагомих переваг третейського судочинства є застосування арбітражних методів третейськими судами, що значно підвищує ефективність судочинства, примирює конфліктуючі сторони та допомагає в подальшому зберегти ділові стосунки між учасниками конфлікту [4, с. 135]. 
Сьогодні господарські суди є перевантаженими, через що судовий процес може тривати протягом довгого періоду часу, що безумовно супроводжується великими фінансовими витратами. Розгляд справ у третейському суді є набагато ефективнішим, що дозволяє значно швидше домогтися розгляду спору та уникнути зайвих витрат. 
Також сторони мають право вибору складу суддів для розгляду конкретного спору, що безумовно підвищує рівень довіри до суддів та зменшує кількість оскаржених рішень, прийнятих третейськими судами.
Важливе місце серед альтернативних методів розгляду економічних спорів посідає медіація. Вона достатньо широко використовується в США, Австралії, Європі (особливо в Англії, Голландії, Австрії, Словенії). Серед країн колишнього СРСР найбільш активно використовує відповідні процедури республіка Білорусь. 
На Президії Вищого господарського суду Республіки Білорусь ухвалено «Методичні рекомендації по проведенню процедури посередництва», які націлені на регулювання призначення і ходу процедури. Ця інформація адресована суддям і посередникам [5, с. 215].
Медіація – процедура, в якій медіатор систематично сприяє комунікації між сторонами конфлікту або спору для досягнення взаємоприйнятного розв’язання конфлікту або вирішення спору [6, с. 93-94]. 
Слід зазначити, що на відміну від судового розгляду спорів, процедура якого є формалізована та чітко визначена відповідно до норм чинного законодавства, медіація дозволяє застосовувати більш гнучкі підходи до розв’язання спорів, які сприяють швидкому розв’язанню конфлікту, досягненню взаємної згоди сторонами щодо вирішення спірної ситуації, а також збереження ділових стосунків у відносинах. Медіація дає змогу врахувати всі аспекти конфліктної ситуації, незалежно від її юридичної складової. Тому, медіацію відносять до альтернативних способів вирішення спорів.
Але є сутнісні ознаки, за допомогою яких можливо відрізнити медіацію від інших методів вирішення спорів (третейського судді/суду, примирення, переговорів): добровільність використання цієї процедури; гнучкий характер процедури; бажання сторін дійти згоди та вирішити спір; брак судових повноважень у медіатора. Наприклад, третейський суддя управнений приймати обов’язкові до виконання рішення, передбачений порядок видачі виконавчого документа, медіатор таких прав не має, а лише сприяє тому, щоб сторони самі визначили порядок вирішення спору [6, с. 94].
На жаль, в нашій державі використання медіації як способу вирішення корпоративних спорів має недовгу історію, оскільки лише з 1994 р. починає формуватись мережа українських регіональних груп медіації, проводяться перші експерименти щодо її використання. Наразі діє Український Центр Медіації (УЦМ), що створений при Києво-Могилянській Бізнес-Школі. Головними напрямками його діяльності є навчання медіаторів та надання ними послуг. На сьогоднішній день основним завданням Центру є популяризація даного інституту в Україні [7, с. 138].
Отже, одним із видів захисту прав людини, й зокрема корпоративних прав, є застосування альтернативних способів вирішення корпоративних спорів (серед яких найбільш поширеними є звернення до третейського судочинства та медіація). Виключна підвідомчість корпоративних спорів унеможливила застосування альтернативних способів вирішення корпоративних спорів, а також позбавила громадян можливості вільного вибору способів захисту своїх корпоративних прав. Монополія господарських судів у вирішенні корпоративних спорів призводить до зниження ефективності захисту корпоративних прав осіб та збільшення випадків зловживань господарськими судами своїми повноваженнями. Тому, слід на законодавчому рівні закріпити альтернативні способи вирішення корпоративних спорів, що не тільки підвищить рівень захисту корпоративних прав, але й відповідатиме європейським стандартам. 

Список використаних джерел:
1. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 311/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – Ст. 1376.
2. Наумов В.В. Подготовка специалистов альтернативного (негосударственного) разрешения споров и конфликтов / В.В. Наумов, А.В. Щепотьев, Д.В. Кандауров // Проблемы экономики, информатизации, обучения и воспитания в системе непрерывного образования: Материалы IX Междунар. науч.-практ. конфер. г. Тула, 26-27 апреля 2012 г. / Науч. ред. Е.Б.Карпов. – Тула, 2012. – С. 452-455.
3. Про третейські суди: Закон України від 05.10.2016 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1701-15
4. Шуба Б. Корпоративні права і їх захист альтернативними способами / Б. Шуба, С.Юлдашев // Європейські перспективи. – 2013. – № 8. – С. 133-136.
5. Демченко С.Ф. Теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства: монографія / С.Ф. Демченко. – К.: Преса України. – 2009. – 254 с.
6. Мазаракі Н. Медіація в Україні: проблеми теорії та практики / Н. Мазаракі // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2016. – № 1. – С. 92-100.
7. Красота О. Світовий досвід використання альтернативного врегулювання економічних спорів / О. Красота, С. Юлдашев // Наше право. – 2013. – № 3. – С. 135-138.

Науковий керівник: Стахира Г.М., викладач кафедри міжнародного права, міжнародних відносин та дипломатії Тернопільського національного економічного університету. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція