... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Серед джерел права, на українських землях, одну з найголовніших ролей відігравало звичаєве право. Звичаєве право – це ряд правових звичаїв, більшість з яких сформувалася в період існування Запорізької Січі. Слід зазначити, що звичаєве право мало значний вплив на формування правових норм у багатьох народів світу, з цим і пов’язане дослідження його, як одного з найголовніших об’єктів історико-правової науки.
Наукова тема була предметом дослідження цілого ряду істориків права: М. Бедрія, В.Іванова, І. Грозовського, П. Захарченка, І. Підберезного, О. Макаренка, В. Ухача, Є. Щербака та ін. [1].
Метою статті є аналіз козацького публічного звичаєвого права.
За переконаннями І. Грозовського: «Серед джерел права на українських землях у XIV-XVIII ст. визначне місце належало нормам звичаєвого права. Вони виникали та формувалися в процесі еволюції господарсько-побутових відносин та спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, що були вироблені за різних обставин» [2, с. 67].
Козацьке публічне звичаєве право стало основою, на якій базувалась діяльність й структура судових й військово-адміністивних органів, регулювались питання майнових, особистих та земельних відносин.
Публічне звичаєве право Запорізької Січі було не досконалим, зокрема, воно не мало чіткого розмежування між кримінальними й цивільними правопорушеннями.
Найбільшого розвитку набула сфера кримінально-правового регулювання, особливо норми, що встановлювали відповідальність за злочини. Злочином уважалася шкода, заподіяна життю, здоров’ю, майну, честі особи або всьому запорозькому товариству. Козацьке публічне право передбачало досить широкий перелік злочинів, які, залежно від об’єкта злочину, умовно поділяють (як зазначає І. Грозовський) на декілька видів: військові (порушення правил несення служби, дезертирство, ухиляння від служби); службові (розкрадання скарбниці, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем); проти порядку управління і суду (непокора адміністрації, фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, кривоприсяга і кривосвідчення в суді); проти особи (убивство, завдання каліцтва, ран чи побоїв, образа); проти власності (крадіжка, пограбування, приховування краденої речі, знищення чужого майна); проти моралі («зганьблення жінки не по пристойності», перелюбство чи зв'язок із жінкою (на Січі), приведення на Січ жінки) [2, с. 76-77].
Цілком очевидно, що основою формування козацького права стало звичаєве право, пристосоване до умов життя січового лицарства. Оскільки запорожці були насамперед воїнами, норми військового права проявлялись у формі звичаїв - проведення козацької ради, прийняття до товариства нових осіб, організація військових походів. Так, наприклад, новому козакові, що вступав до війська, на зібранні інших козаків – майбутніх товаришів – курінний отаман відводив місце у 3 аршини завдовжки і 2 завширшки, пояснюючи: «Ось тобі й домовина, а як умреш, то «робимо ще коротшу» [3, с. 27]. Запорожець одержував нове ім’я, котре мало відверто брутальний характер, чим висловлювалося повне презирство до світу, який він покидав.
Серед характерних рис козацького публічного звичаєвого права, виділимо основні: корпоративність, усна форма, відсутність поділу на галузі, консерватизм, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке використання смертної кари, тощо [5, с. 39-41].
Як зазначав А. Скальковський: «запорожці не мали ніяких письмових законів; військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовим та з іншими старшинами» [4].
Своєрідність правової системи Української козацької держави і утвореної пізніше Гетьманщини полягала в тому, що: по-перше, її розвиток передбачав зберігання споконвічних традицій; по-друге, в її основі лежало козацьке звичаєве право; по-третє, норми звичаєвого права регулювало широке коло суспільних відносин, військово-адміністративну організацію державності, козацьку систему судочинства, забезпечували правильне налаштування земельних відносин; по-четверте, звичаєве право запорожців установлювало порядок володіння й користування землею та іншим нерухомим майном; по-п’яте, звичаєве право в судовому устрою та процесі Запорізької Січі мало у своєму арсеналі інститут помилування чи пом`якшення покарання, а в кримінальному праві існувала досить розвинена система класифікації злочинів та видів покарань [5, с. 40].
Провівши аналіз, використаних джерел, можна стверджувати, що козацьке публічне звичаєве право мало корпоративний характер. Основні положення правових норм були спрямовані на захист військово-політичної організації запорізького козацтва, але воно встановлювало різний правовий статус окремих груп населення на Запорізькій Січі. Слід зазначити, що публічне звичаєве козацьке право, визначається не лише, як звичаєве, а й як національне. Також, воно майже не зазнало змін під гнітом інших держав, влада яких поширювалась на територію України. Це можна побачити в способі організації військового походу, обранні на посаду, та у звичайному житті козаків.
Таким чином, публічне козацьке право – це певний військовий статут, що регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, а саме: військово-адміністративний устрій (порядок виборів, функціонування органів влади та управління), військові справи, порядок володіння й користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини і тощо. Відповідно до цього визначення, публічне звичаєве козацьке право – це звичаєві норми, які стосуються військового статуту, порядку володіння і користування землею і т.д. 
Покарання в Запорозькій Січі були публічними. Інтереси самої общини головували над особистими інтересами. Це випливало із усвідомлення її членами того, що твердість і цілісність общини прямо залежать від обмеження особистого свавілля й егоїстичних поглядів кожного. Саме тому, визначаючи вид покарання, в першу чергу звертали увагу на цінність порушеного права і спричинену шкоду. За наявності достатніх пом'якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов'язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити його на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця на утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киями. Також, у цей період появляється, ще один із способів підтвердження правдивості пояснень сторони, а також і свідка була присяга. Присяга допускалася тоді, коли бракувало інших поважних доказів. Суд давав стороні три дні на роздуми і лише після того приймав присягу. Я. Падох стверджує, що вага цього доказу була вирішальна, і сторона, склавши присягу, вигравала процес, бо присяга – це «крайний права доводъ» [6, с. 78].

Список використаних джерел:
1. Бедрій М. М. До питання про типологію українського звичаєвого права / М. М.Бедрій // Право і суспільство. – 2012. – № 1. – С. 44-48.
2. Грозовський І. Козацьке право / І. Грозовський // Право України. – 1997. – № 6. – С.76-80.
3. Івановська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. / О.П. Івановська. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2002. – 264 с.
4. Скальковский А. История Новой Сечи, или последнего коша Запорожского / А.Скальковский. – Одеса, 1846. – Ч. 1. – 243 с.
5. Колодійчук, Н.Р. Звичаєве козацьке право: становлення, генезис, характерні риси [Текст] / Н.Р. Колодійчук, В.З. Ухач // Правова система України в умовах європейскої інтеграції: погляд студентської молоді: зб. тез доп. XIII Всеукр. студ. конф. [м. Тернопіль, 8 квіт. 2016 р.]. – Тернопіль: Вектор, 2016. – С. 38-41.
6. Падох Я. Суд і судовий процес старої України: Нарис історії // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. / Я. Падох. – Нью-Йорк, 1990. – Т. 209. – 130 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція