...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 07.12.2017 - СЕКЦІЯ №1
Реформа децентралізації влади, що впроваджується сьогодні в Україні, обумовлює необхідність розглянути напрямок розвитку, що його обиратиме Українська держава у майбутньому. Особливо важливим при цьому видається питання державного устрою, у контексті вивчення якого ідея федералізму посідає важливе місце. У зв’язку з цим вбачається актуальним дослідження теоретичної спадщини представників ідеї федералізму у політико-правовій думці на західноукраїнських землях у ХІХ – початку ХХ ст., яка перебувала на той час у складі Габсбурзької монархії. 
До складу багатонаціональної Австрійської імперії західноукраїнські землі ввійшли внаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Польщі під назвою Королівства Галичини та Володимирії (Лодомерії), в якому проживало чотири п’ятих всього українського населення монархії. 
Історичні умови, які зумовили поділ західноукраїнських земель між трьома різними адміністративними утвореннями монархії, наклали на них свій відбиток у всіх сферах суспільно-політичного і релігійного життя. Українці Галичини і Закарпаття належали до греко-католицького віросповідування, а Буковини – до православного. Українське населення Галичини перебувало під впливом польської культури, Буковини – румунської, Закарпаття – угорської. Та разом з тим між населенням цих земель було багато спільного, що заставляло їх жити одними і тими ж інтересами і мати єдину національно-державницьку мету – виборювання власної автономії, а згодом і незалежної української держави. 
Як обґрунтовано вважає В. Гнатюк, українці, що перейшли під владу Австрії у кінці XVIII ст. «не як нація, а лише як сира етнографічна маса, позбавлена майже інтелігенції, з народу «chłopa i popa», перетворилися в Австрії шляхом внутрішньої еволюції, шляхом самоорганізації, тяжкої невпинної праці на всіх полях свого народного життя в умовах вільного політичного ладу в правдиву націю в сучаснім розумінню цього слова. Колись майже останні в ряді інших народів Австро-Угорщини зробилися Українці завдяки своїй праці поважною політичною силою в державі» [1, с. 35-36].
Важливе значення для формування ідеології українського національного державотворення на західноукраїнських землях мала Головна Руська Рада, яка була створена у Львові 2 травня 1848 року. Головним її завданням була боротьба за відокремленість Східної Галичини, яку населяли українці, від Західної Галичини, в якій переважали поляки. Окрім того, лідери ГРР виступали за об’єднання Східної Галичини з іншими етнічними українськими землями імперії – Буковиною і Закарпаттям – в окремий коронний край у складі австрійської федерації. Ця ідея, висунута ще у середині ХІХ ст., була основною у політичних програмах усіх національно-демократичних сил до розпаду Габсбурзької монархії [2, с. 328]. 
Наприкінці 60-х – початку 70-х рр. ХІХ століття проблема автономії стала ключовою у всіх вимірах політичного життя Галичини. Формами боротьби за автономію були як легітимні методи – діяльність політичних партій і громадських організацій, використання парламентської трибуни, організація віч, маніфестацій, страйків, так і демонстративно антиурядові – обструкції засідань парламенту, що виражалися у довгих промовах депутатів, шумовому супроводі, співі пісень, організації сутичок і бійок в залі засідань тощо. 
Різноманітні шляхи вирішення проблеми набуття самостійності західноукраїнських земель віддзеркалювалась у поглядах ідеологів державотворення того часу. 
У 1873 р. депутат Галицького сейму та австрійського парламенту С. Качала в «Одкритому листі з України» стверджує про необхідність федералізму не лише коронних країв, а й федералізму народів і широку самоуправу [3, с. 138]. 
І. Франко, який був одним із основоположників радикального руху на західноукраїнських землях, політичну самостійність західноукраїнських земель та Наддніпрянської України пов’язував з ідеєю створення Російської Федерації на основі принципів демократії та рівноправності. В цю федерацію усі народи повинні входити на засадах автономії, яку І. Франко ототожнював із демократичною республікою. Як і М. Драгоманов, І. Франко виступав за федерацію слов’янських народів, які формували майбутню Російську федерацію, а в майбутньому ставали моделлю розвитку федерації держав усього світу.
Політичним гаслом І. Франка була теза про те, що кожна нація повинна мати право на створення власної держави. Процеси майбутньої федералізації народів Російської імперії він пов’язував з автономією, основою якої повинна стати громада як елемент адміністративно-територіального об’єднання, заснована на засадах самоуправління. Вважав федерацію основою для вільного розвитку націй і народностей. 
Ідею федерації усіх слов’янських народів розробляв і громадсько-політичний діяч Остап Терлецький. 
Уперше ж, в історії української політичної думки ідея політичної самостійності України була висунута у праці Ю. Бачинського «Україна irredenta», однак, як писав учений, «реалізувати цю ідею можна лише шляхом «автономії»» [4, с. 49].
Ідея федералізму знайшла своє відображення і в поглядах М. Грушевського, який досить багато часу працював на західноукраїнських землях. Суспільно-політичні процеси, які відбувались на західноукраїнських землях під владою Габсбурзької монархії мали значний вплив на становлення державницьких ідей вченого. М. Грушевський вважав Галичину своєрідним форпостом національного відродження, колискою європейського відродження української нації. Усі ці погляди та ідеї вилились згодом в його концепцію федералізму. 
Самобутніми є ідеї федералізму Володимира Старосольського, який був прихильником федералізму нації. Правник відстоював ідею про те, що ключовими поняттями створення національної федерації та будь-якого іншого федеративного утворення будуть взаємовідносини центральної та місцевої влади в дискурсі розподілу повноважень та компетенцій між ними.
В. Старосольський активно виступав за використання принципів побудови держави на засадах децентралізму. Відповідно до цього вчений говорив «про адміністраційну децентралізацію, автономію територіальну та персональну, а також про комбінацію цих видів».
Варто зазначити, що В. Старосольський намагався віднайти ідеальну форму федеративного устрою, аналізуючи федеративні відносини усіх держав, які застосовують таку модель державного устрою. 
Через історичні події ідея федералізму з автономією української нації так і не була реалізована. Проте позитивні уроки і правові механізми реалізації української національної державницької ідеї у досліджуваний період є на сьогодні цінним досвідом для справи розбудови суверенної соборної української держави. 

Список використаних джерел:
1. Баран А.В. Діяльність депутатів-українців в австрійському парламенті (1897-1918 рр.): історико-правове дослідження: дис ... кандидата юридичних наук: 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / А.В. Баран; Національний університет «Львівська політехніка». – Львів, 2013. - 229 с.
2. Полонська-Василенко Н. Історія України. ІІ том (Від половини XVII ст. до 1923 р.) / Н. Полонська-Василенко. – Мюнхен, 1976. – 599 с.
3. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. (на підставі споминів) / К. Левицький. – Львів, 1926. – 736 с. 
4. Бачинський Ю. Україна irredenta / Ю. Бачинський. – К.: Основні цінності, 2003. – 176с.

Науковий керівник: Баран А.В., к.ю.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція