... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №4
Аналіз норм нового Господарського процесуального кодексу України дає підстави звернути увагу, що деякі його норми тільки в процесі практичного використання нададуть відповідь на їх практичну позитивну значимість, зокрема, це стосується діяльності експерта з питань права, що стало новелою ГПК, згідно частини другої ст. 70 якого експерт з питань права зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз’яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції» [1].
Питання залучення сторонніх чи внутрішніх спеціалізованих органів та організацій для надання допомоги судам, не є чим то новим, але до цього часу вони стосувалися найвищих судових установ України. Наприклад, Конституційний Суд, нерідко розсилаючи відповідні запити до провідних юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, отримує висновки, які зазвичай мають форму висновку науково-правової експертизи, проведеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу». Також при Верховному Суді України та Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ функціонували та продовжують поки що функціонувати науково-консультативні ради, однією з функцій яких є надання висновків та рекомендацій з правових питань, що виникають у судовій практиці. Аналогічний за своїми функціями орган невдовзі запрацює і в складі нового Верховного суду.
Тож бачимо, що на рівні судів касаційної інстанції та конституційної юрисдикції своєрідні «експерти з питань права» працюють та надають свої висновки вже тривалий час. З прийняттям нових кодексів цей інститут буде застосовуватись і судами нижчих інстанцій при розгляді конкретних судових справ. Можна також звернути увагу на термінологічну колізію, яка міститься в усіх трьох процесуальних кодексах. Так, в статті, де йдеться про процесуальний статус експерта, вживається поняття «експерт з питань права», натомість в параграфі, присвяченому висновку такого експерта, його вже називають «експертом у галузі права». Такі незначні, на перший погляд, колізії також можуть стати причиною недоречних дискусій у суді [2].
З метою усунення правових колізій, необхідно на законодавчому рівні визначити поняття «експерт з питань права». Для прикладу, норми Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» містять визначення поняття «вчений – це фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні (прикладні) результат [3]. Одночасно норми цього закону надають і такі визначення: 
1) ад’юнкт – вчений, який проводить наукові дослідження у рамках підготовки в ад’юнктурі вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання) для здобуття ступеня доктора філософії;
2) аспірант – вчений, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в аспірантурі у вищому навчальному закладі/науковій установі для здобуття ступеня доктора філософії;
3) докторант – науковий або науково-педагогічний працівник, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в докторантурі у вищому навчальному закладі (науковій установі) для здобуття ступеня доктора наук [3].
У розумінні ст. 70 ГПК не кожен із наведених в Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» осіб, може бути експертом з питань права. Якщо ад’юнкта чи/або аспіранта законодавець визначає як вченого, то докторанта, який уже має науковий ступінь, закон визначає як наукового або науково-педагогічного працівника, але не як вченого. Як бачимо і у нормах Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» – існують термінологічні колізії.
Отже, питання щодо участі експерта з питань права не є таким простим. Ми погоджуємося з думкою, що тут є певні правові прогалини. Саме невизначеність процедури залучення експерта з питань права в процес, хто повинен заявити відповідне клопотання чи суд самостійно зі своєї ініціативи залучає такого експерта, в кодексах не визначено. У той час як по перших двох питаннях відповіді є більш очевидними (хоча й не однозначними), то на третє з них відповісти взагалі неможливо. Хто буде визначати «визнаність» фахівця в галузі права? Чи це повинен бути професор із університету з багаторічним досвідом та низкою наукових публікацій, чи адвокат, який є активним в соцмережах та визнаний серед представників правової спільноти? До того ж «визнаність» експерта одним учасником судового розгляду може не бути абсолютною для іншого, який вправі оспорити допуск такої особи в судовий процес [2].
Виходячи з системного аналізу даної статті, можна дійти висновку, що статус такого експерта є допоміжний і, слідуючи принципу процесуальної економії, суд взагалі може уникати такого залучення. Це пояснюється, зокрема тим, що суд може або не брати до уваги наданий висновок, або навіть якщо він посилається в рішенні на такий висновок, то все-одно необхідно буде зробити самостійні висновки щодо відповідних питань. Водночас, як зауважує Н. Зозуля, введення в процесуальне законодавство нового інституту експерта з питань права є позитивною новелою, запровадження якої зумовлено збільшенням випадків застосування положень іноземного законодавства, міжнародної судової практики, а також спрямуванням на забезпечення реалізації верховенства права під час здійснення судового процесу. Водночас регламентація цього інституту, яка міститься в новоприйнятих кодексах є сумнівною та може спровокувати виникнення низки практичних запитань під час застосування цих положень на практиці [2].
З метою усунення правових колізій під час здійснення господарського судочинства, необхідно на законодавчому рівні визначити поняття «експерт з питань права», пропонуємо абзац перший частини першої статті 70 Господарського процесуального кодексу України, викласти в такій редакції: 
«1. Як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь і є фахівцем у галузі права». 
Отже, квінтесенцією судової реформи в Україні стало прийняття нового господарського процесуального закону, який містить певні правові прогалини, проте, лише практичне застосування його положень, спрямованих на реалізацію основних завдань господарського судочинства, дасть змогу оцінити вплив прийнятих процесуальних норм та внесення змін і доповнень до процесуального закону, видання нових, більш досконалих юридичних актів. 

Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 3 жовтня 2017 року // Відомості Верховної Ради. – 2017. – № 48. – Ст. 436.
2. Зозуля Н. Експерт з питань права: проблема процесуального статусу / Н. Зозуля // Українське право. 14. 12. 2017 року // Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainepravo.com/scientific-thought/legal_analyst/ekspert-z-pitan-prava-problema-protsesualnogo-statusu/ 
3. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2016 року// Відомості Верховної Ради. – 2016. – № 3. – Ст. 25. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція