... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №4
Використання електронного документу як засобу доказування все частіше зустрічається в судовій практиці. На даний момент з’явилась гостра необхідність в комплексному вивченні електронних доказів в господарському процесі, пов'язана вона з розвитком комп’ютеризованих інформаційних систем та, відповідно, впровадженням електронного документообігу. 
Правова регламентація відносин, які виникають між господарським судом і учасниками господарського процесу не повинна бути бар'єром, який перешкоджає захисту законних прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання, навпаки, вона повинна відповідати тим відносинам, які покликана впорядкувати.
Варто зазначити, що правозастосовна практика вже давно чекала реакції законодавця відносно застосування інституту електронних доказів та розробила певні схеми використання електронних документів в господарському процесі.
Дослідженням інституту електронних доказів були присвячені праці таких науковців як: І.В. Булгакової, Р.С. Бурганова, Н.Є. Блажівської, О.Т. Боннер, К.Л. Брановіцкого, О.П.Вєршиніна, С.П. Ворожбіт, М.В. Горєлова, Д.Д. Луспеник, М.О. Мітрофанова, Т.В. Рудої, Р.В.Тертишнікова, С.Я. Фурси, Ж.В. Хацук та інших. 
Однак, в науковій літературі відсутня єдина позиція щодо поняття та класифікації електронних доказів, а дослідженні питання, в працях вищевказаних науковців, не в повній мірі відповідають сучасному стану інформаційних технологій.
Метою дослідження в даній статті є правовий інститут електронних доказів в господарському процесі та необхідність його законодавчого регулювання.
Відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі [1].
Так, відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» під електронним документом розуміється документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа [2].
Щоб використовувати електронні документи в якості повноцінних достовірних доказів, необхідно дотримуватися правил процесуального законодавства, а також стандартних прийомів і методик збирання, оцінки, дослідження та використання електронних доказів.
Труднощі, які існують на даний час при дослідженні електронних доказів у господарському процесі дають підстави вважати, що оцінка доказів ще довгий час буде здійснюватися за внутрішнім переконанням судді. Але наукові дослідження, розробки мають сприяти тому, щоб це переконання базувалося на якомога більш точних, повних, ґрунтовних, беззаперечних та об'єктивних підставах. 
Що ж стосується характеристики електронних документів, то до їх специфічних рис можна віднести: 
1) те, що вони вимагають обов’язкового використання особливих реквізитів;
2) фіксуються на спеціальних електронних носіях; 
3) існування окремої, визнаної учасниками електронного документообігу чи затвердженої компетентними органами процедури перетворення цифрових даних на документ традиційного режиму; 
4) неможливість безпосереднього сприйняття без допомоги спеціальних технічних і програмних засобів; 
5) за своїм змістом, як правило, електронні документи є правочинами. 
Найбільшим видом електронних доказів за обсягом інформації, яка може бути використана в якості доказу є інформація, отримана з глобальних інформаційних систем (зокрема, мережі Інтернет). Прикладом є залучення суддями інформації з Інтернет-сайтів до матеріалів справи, як інформації розміщеної на офіційних веб-сторінках органів державної влади та ін.
На даний момент можна виділити такі основні проблеми при застосуванні електронних доказів в господарському процесі:
1. Відсутність на законодавчому рівні єдиного, повного комплексного визначення електронного документу.
На законодавчому рівні не надано повного визначення електронного документу, яке б відображало всі його істотні відмінності та не передбачено, які ознаки він повинен мати для того, щоб суд визнав його належним доказом і долучив до матеріалів справи.
Щоб бути застосованим як доказ, електронний документ повинен містити виключно ту інформацію, яка необхідна для встановлення факту наявності або відсутності обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Розцінювати електронний документ як аналог традиційного (паперового) можливо лише в разі закріпленої законом можливості його ідентифікації. 
У випадку з електронним посвідченням підпису на електронних документах слід мати на увазі, що засвідчується не тільки підпис власника сертифіката ключа підпису, а й відсутність спотворень в електронних документах. Підтвердження справжності електронного цифрового підпису в електронному документі є умовою використання даного документа в якості доказу. 
2. Відсутність на законодавчому рівні категорії електронних доказів.
Однією з проблем при застосуванні електронних доказів в господарському процесі є не встановлення на законодавчому рівні до якої форми доказів відноситься електронний документ.
Деякі юристи вважають, що електронний документ не можна розглядати як письмовий доказ у чистому вигляді, так як електронний документ не має письмової форми і не має авторської унікальності. Інші ж практики відносять електронний документ до речових доказів.
Варто зазначити, що форма електронного документа і є його відмінною ознакою в порівнянні з іншими видами доказів.
3. Відсутність на законодавчому рівні єдиного чіткого алгоритму щодо збирання, вилучення та подання електронних доказів.
Для використання електронного документу як доказу в господарському процесі він повинен бути отриманий з дотриманням процесуальних правил збирання доказів. Однак, Господарський процесуальний Кодекс (ГПК) України не містить процесуальних правил збирання, вилучення електронних доказів. А щоб докази, в тому числі і електронні, могли бути визнані допустимими і використані як засоби доказування, їх слід вірно зібрати.
Під час здійснення правосуддя судді за відсутності правової регламентації цього питання на свій страх і ризик долучають до справи електронні матеріали в роздрукованому вигляді, якщо сторони не спростовують їх достовірності.
Для того, щоб виправити незадовільну ситуацію, що склалася в господарському судочинстві з використанням електронного листування в якості доказів по справі, необхідно доповнити ГПК України не лише нормами щодо надання електронному листуванню між суб'єктами господарювання юридичної сили, а й передбачити чіткий порядок правил щодо збирання, вилучення, оцінки та дослідження електронних доказів господарським судом.
4. Можливість фальсифікації електронних доказів.
Ускладнює електронний документообіг та обставина, що в електронні документи дуже легко внести зміни, що, у свою чергу, завжди буде провокувати сумніви в їх достовірності. 
Отже, для дослідження судами електронних доказів в процесі здійснення господарського судочинства та надання оцінки даним доказам, потрібно встановити чіткий алгоритм щодо збирання та подання вказаних доказів. Однакове застосування господарськими судами норм щодо дослідження електронних доказів можливе лише після встановлення чіткого правового регулювання на законодавчому рівні.
Варто зазначити, що законодавцем вже розпочато правове регулювання інституту електронного доказу. Здійснивши аналіз суспільних, господарських, інформаційних та інших відносин, можна з впевненістю сказати, що законодавче закріплення інституту електронних доказів в господарському процесі було необхідним кроком для того, щоб правові норми відповідали сучасним реаліям.

Список використаних джерел:
1. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-12 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 (дата звернення 29.01.2018) – Назва з екрана.
2. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 № 851-15 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/851-15 (дата звернення 29.01.2018) – Назва з екрана. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція