... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №3
Здоров’я людини є однією з головних соціальних цінностей і переваг сучасного цивілізованого суспільства, найбільше суспільне і особисте благо і багатство, основа національної безпеки країни. Статут (Конституція) Усесвітньої організації охорони здоров’я [10] визначає здоров'я людини як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби або фізичних дефектів. Дане визначення отримало широке розповсюдження і вже стало стандартом в концепції здоров'я людини.
Актуальність дослідження питань, присвячених визначенню і нормативно-правовому регулюванню сфери здоров’я, також можна пояснити багатьма обставинами: зростанням ролі і значення здоров’я в шкалі особистих і соціальних цінностей сучасної людини; необхідністю створення для громадян можливостей реалізації права на захист своїх прав і свобод в цієї сфері; значною декларативністю низки юридичних гарантій щодо реалізації прав пацієнтів; недосконалістю системи забезпечення цих прав пацієнтів, їх грубими порушеннями; забезпеченням юридичних можливостей захищати свої права у разі незадовільної якості наданої медичної допомоги і медичних послуг та ін.
Питання нормативно-правового регулювання прав людини і громадянина саме у сфері охорони здоров’я дотепер не знайшли достатнього висвітлення в сучасній науковій літературі. Цим проблемам присвячені лише окремі праці С.В. Антонова, Н.Б. Болотіної, С.Б.Булеци, Р.Ю. Гревцової, Ю.В. Данилочкиної, Н.К. Єліної, С.В. Єрофєева, Н.В. Зайцевої, Д.П. Кобякова, Г.А. Колихалової, О.Є Костюченко, А.В. Малько, А.А. Мохова, А.М. Нагорної, З.В. Ромовської, Є.І. Полубенцева, А.А. Рерихта, А.Н. Савицької, І.Я. Сенюти, Ю.Д. Сергеєва, С.Г. Стеценка, А.В. Тихомирова, Г.І. Царегородцева, О.П. Щепина, К.Б. Ярошенка та ін.
Загальнотеоретичною основою дослідження послужили роботи таких учених, як С.С.Алексєєв, А.М. Белякова, М.І. Байтін, М.І Брагинський, В.В. Витрянський, Н.Н. Вопленко, Д.А. Керімов, В.Н. Кудрявцев, В.В. Лазарев, В.А. Летяєв, Д.А. Ліпінський, Н.С. Малєїна, А.В.Малько, Г.В. Мальцев, Н.І. Матузов, СВ. Поленіна, А.П. Сергеев, Е.А. Суханов, О.Ф. Скакун, О.С. Йоффе, М.К. Фарукшин, Е.В. Чорних і ін.
У сучасній юридичній науці немає єдності в трактуванні поняття «юридична відповідальність». Причому єдності з цього питання немає як в теорії держави і права в цілому [8, с. 349, 468], так і в цивілістиці – зокрема [2, с. 536]. 
Зважаючи, що комплексне дослідження такого складного явища, як юридична відповідальність, не складає предмет даного дослідження, обмежимося визначенням Є.А.Суханова. Він стверджує, що «юридична відповідальність є однією з форм державно-примусового впливу на порушників норм права, що полягає в застосуванні до них передбачених законом санкцій - заходів відповідальності, що спричиняють для них додаткові несприятливі наслідки [4, с. 537]. Ця думка знаходить своє підтвердження в роботах інших учених. Так, С.С. Алексєєв дає таке визначення: «юридична відповідальність - це застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що виражаються у формі обов’язку особистого, організаційного або майнового характеру» [12, с. 349]. У той же час не можна не помітити, що правопорушник може добровільно покласти на себе відповідальність. Дійсно, як справедливо відмічене С.В.Курилевим, правопорушення завжди спричиняє за собою відповідальність, але не завжди вказує на необхідність застосування заходів державного примусу [6, с. 47-48]. 
Історія правового регулювання медичної діяльності багата прикладами різного ставлення суспільства до питань відповідальності лікарів. Тут необхідно згадати закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н.е.), які визначали відповідальність лікаря за свої професійні порушення. Цікаво, що мірою покарання для лікаря, у якого помер пацієнт або втратив око, було відрубування йому руки. Медик, у разі смерті раба при медичному втручанні, був зобов'язаний віддати господареві іншого раба. Особливості регулювання медичної діяльності в часи Київської Русі свідчать, що лікар ніс відповідальність за шкоду, завдану невдалим лікуванням. Надалі в нашій країні спостерігалась тенденція у бік кримінально-правового регулювання відповідальності медичних працівників. Цією обставиною пояснюється той факт, що у лікарів вищий рівень правових знань саме в питаннях кримінальної відповідальності за свої вчинки [11, с. 238].
Відповідальність в цивільному праві як різновид юридичної відповідальності має особливості, обумовлені специфікою самого цивільного права. О.С. Иоффе, аналізуючи історію розвитку категорії цивільно-правової відповідальності [5, с. 746-762], робить висновок про те, що «негативні майнові наслідки для порушника у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав, покладання нових або додаткових цивільно-правових обов'язків - ось що таке цивільна відповідальність на пануючу в сучасній цивілістичної літературі думку». З таким визначенням погоджується і В.В. Витрянский, оскільки, на його думку, це визначення найбільш оптимальним чином відбиває суть цього поняття [1, с. 609].
У запропонованих сучасною цивілістикою визначеннях переважає вказівка на те, що цивільно-правова відповідальність - це санкція за правопорушення, що викликає для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних громадянських прав або покладання нових або додаткових цивільно-правових обов'язків, подальші ж міркування навколо визначення, як правило, будуються на розгляді проблем державного примусу, специфіки самої санкції, а рівно характері наслідків її реалізації. 
Незалежно від того, якому визначенню ми віддаємо перевагу, цивільно-правова відповідальність має властивий тільки їй комплекс особливостей, що дозволяють відмежувати її від інших видів юридичної відповідальності. 
Перша особливість – це її майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов'язане з відшкодуванням, стягненням заподіяного збитку, сплатою неустойки. Оскільки здоров'я в силу ст. 177 і 201 ЦК України [15] є об’єктом громадянських прав, що відноситься до особистих немайнових прав, то у сфері медичної діяльності спричинення шкоди здоров'ю пацієнта зачіпає його особисті немайнові права. У випадках, коли допущене правопорушення зачіпає особисті немайнові права або заподіює особі фізичні або моральні страждання (моральна шкода), застосування цивільно-правової відповідальності означитиме присудження потерпілої особі відповідної грошової компенсації у формі відшкодування заподіяних збитків, матеріальної та моральної шкоди. 
По-друге, відповідальність по цивільному праву має власний суб'єктний склад, сторонами якого виступають учасники цивільно-правових відносин. Відповідальна особа – правопорушник відповідає перед потерпілим. Це пов'язано з тим, що цивільне право регулює відносини, що складаються між рівноправними і незалежними (автономними) суб'єктами. У цивільно-правовому обороті порушення обов'язків однією особою завжди тягне порушення прав іншої особи. Учасниками правовідносин у сфері медичної діяльності, з одного боку, виступають тільки юридичні особи і індивідуальні підприємці, що мають ліцензію на здійснення медичної діяльності, [7, с. 82] з іншої - фізичні особи (пацієнти). Цивільно-правову відповідальність несуть лікувальні установи, а також медичні працівники, що займаються приватною практикою [14, с. 278-279]. Специфіка суб’єктного складу відносин і механізм здійснення медичної послуги, таким чином, припускають, що потерпілим в результаті правопорушення може являтися тільки фізична особа, а правопорушником - особа, наділена спеціальною правоздатністю. 
Ознакою, що виходить з компенсаторного принципу цивільно-правової відповідальності, називають відповідність розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди або збитків [3, с. 587]. Потерпілий, звертаючись за захистом порушеного права безпосередньо до порушника або в юрисдикційний орган (адміністративний орган, до суду загальної юрисдикції), в першу чергу переслідує не покарання і не виховання правопорушника, а невілювання несприятливих наслідків його дій за рахунок відповідальної особи, що є справедливим і природним. 
В якості загального правила цивільне законодавство статтею 22 ЦК України [15] встановлює повну відповідальність порушника, тобто повне відшкодування заподіяних потерпілому збитків. Проте не завжди потерпілий може повністю задовольнити свій інтерес, оскільки законом або договором можуть бути встановлені деякі обмеження в цьому. В першу чергу, обмеження можуть торкатися легітимності самого права потерпілого на відшкодування, оскільки не всяке його спричинення може спричинити цивільно-правову відповідальність. Шкода здоров'ю може бути заподіяний пацієнтові лікарем правомірно у рамках надання відповідної медичної послуги при здійсненні оперативного медичного втручання. Крім того, для визначення легітимності права на відшкодування шкоди встановлюються підстави і умови відповідальності (такі, як вина, протиправність діяння і причинно-наслідковий зв'язок). По-друге, обмеження відносяться до розміру відповідальності, коли особа має право компенсувати свої збитки тільки в сумі, визначеній договором або законом. Так главою параграфом 2 глави 82 ЦК України [15] встановлені об'єм і характер відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, де розкривається зміст збитків потерпілого, а також способи визначення таких збитків. 
Виходячи з викладеного, цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності, задовольняючи характерним для категорії цивільно-правової відповідальності засадам, все ж має деяку специфіку. Така специфіка обумовлена особливостями цивільних відносин в даній сфері і полягає в спеціальному суб'єктному складі відносин і особливостях визначення протиправності заподіяної шкоди. 
У сучасних роботах, присвячених питанням юридичної відповідальності при неналежному лікуванні, автори, як правило, не дають визначення цивільно-правовій відповідальності в даній сфері [13, с. 24-33]. Одним з перших визначення цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності надав С.Г. Стеценко. Під цивільно-правовою відповідальністю у сфері медичної діяльності він пропонує вважати «приватний варіант юридичної відповідальності, що виникає внаслідок порушення в області майнових або особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і що полягає переважно в необхідності відшкодування шкоди» [11, с. 374]. Безперечною цінністю цього визначення є вказівка на особу, чиї права порушені, - це громадянин, тобто з урахуванням того, що в контексті вказаного поняття категорія «громадянин» використовується в широкому сенсі, це фізична особа, інтересам якої причинна шкода. Крім того, абсолютно правильно вказано на те, що відповідальність виникає внаслідок порушення в області особистих немайнових благ потерпілого. Проте, по-перше, у визначенні не вказаний суб'єкт відповідальності – заподіювач шкоди. По-друге, представляється необґрунтованим, що цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності виникає і внаслідок порушення майнових благ громадянина. Майнові інтереси пацієнта зачіпаються в цьому випадку як наслідок порушення немайнового блага потерпілого, іншими словами, витрати на відновлення здоров'я є наслідком спричинення шкоди здоров'ю. 
Інше визначення цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності дає Ю.С. Сидорович, вказуючи, що це «відповідальність, яка виникає в результаті спричинення шкоди здоров'ю пацієнта, і тим самим порушує його майнові і особисті немайнові права з боку медичного персоналу, що зобов'язує медичну установу відшкодувати збиток» [9, с. 52]. Проте таке визначення має два істотні недоліки. По-перше, як ми вже вказували, порушення майнових прав пацієнта, в усякому разі спричинення шкоди здоров'ю, є наслідком порушення його особистих немайнових прав. По-друге, це визначення не враховує можливості правомірного спричинення шкоди здоров’ю пацієнта у рамках медичної послуги. 
При формулюванні визначення цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності слід зазначити, по-перше, що цивільно-правова відповідальність є санкція за правопорушення, що викликає для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або покладання нових або додаткових цивільно-правових обов’язків. По-друге, потерпілим завжди є фізична особа – людина, а заподіювачем шкоди - медична організація, лікар. По-третє, відповідальність настає тільки за протиправну шкоду конкретному об'єкту – здоров’ю. По-четверте, відповідальність настає тільки за протиправне спричинення шкоди. Таким чином, враховуючи визначення, дані С.Г. Стеценко, Ю.С. Сидорович, а рівно названі особливості цивільно-правової відповідальності у сфері медицини під цивільно-правовою відповідальністю у сфері медичної діяльності слід розуміти санкцію за протиправне спричинення шкоди здоров'ю пацієнта особою, що лікує, що викликає для останнього негативні наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або покладанні нових або додаткових цивільно-правових обов'язків.

Список використаних джерел:
1. Брагинский М.И. Договорное право. Книга первая: Общие положения. 3-е изд., стер. / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский.  – М.: Статут, 2011. – 847 с.
2. Гражданское право. / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т.1. – 607 с.
3. Гражданское право. Учебник. 4-е изд. Т. 2. Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. Автор соответствующей главы М.В. Кротов. М., 1997. – С. 587.
4. Гражданское право: В 4-х т. / Том I. Общая часть: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 587 с.
5. Иоффе О.С. О критике науки и научности критики / О.С. Иоффе О.А. Красавчиков // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 3-е изд., испр. – М.: Статут, 2009. – 782 с.
6. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы // Советское государство и право. – 1964. – №8. – 272 с.
7. Муравьева Е.В. Гражданско-правовая ответственность в сфере медицинской деятельности.: дис. … к.ю.н. – М.: РГБ, 2003 – 231c.
8. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – Изд. 2-е, перераб. и доп. / Отв. ред проф. М.Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т.3. – С.468 
9. Сидорович Ю.С. Гражданско-правовая ответственность за медицинскую ошибку: Дис… к.ю.н. – М.: РГБ, 2005. – 179 c.
10. Статут (Конституція) Усесвітньої організації охорони (м. Нью-Йорк, 22 липня 1946 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_599
11. Стеценко С.Г. Медицинское право: Учебник. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 572 c.
12. Теория государства и права: Учеб. для вузов / С.С. Алексеев, С.И. Архипов, Г.В.Игнатенко и др. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма: Инфра-М, 2002. – С. 349
13. Тихомиров А.В. К вопросу об обязательствах вследствие причинения вреда здоровью при оказании медицинских услуг / А.В. Тихомиров // Закон и право. – 2001 – № 8. – С. 24-33.
14. Федорова М.Ю. Медицинское право: Учеб. пособие для вузов / М.Ю. Федорова. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 564 c.
15. Цивільний кодекс України // Верховна Рада України. – Офіц. вид. Голос України від 12.03.2003 – № 45. 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція