...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №5
Сучасна українська кримінологія, займаючись розробкою заходів протидії насильницьким злочинам, довгий час базувалась на особі злочинця і тих негативних факторах, які впливали на її несприятливе формування. Практично не приділялась увага особі потерпілого. Однак загальновідомо: не існує кримінальний конфлікт в загальному розумінні цього слова, без участі потерпілого. У більшості випадків здійснення злочинів, пов’язаних з насильством, є кульмінацією криміногенної ситуації, яка певною мірою зумовлена віктимною поведінкою потенційного потерпілого. Саме тому дослідження насильницьких злочинів повинно бути багатовекторним та обов’язково включати в себе оцінку ролі потерпілого.
В останні роки з'явилась певна кількість праць, присвячених віктимологїі. Проблему віктимологічної профілактики розглядають А.Ю. Кулієв, О.А. Козерацька, В.О. Тулякова [1; 2; 3]. Однак, у сучасній українській науковій літературі відсутні аналітичні дослідження щодо індивідуальної віктимної профілактики. 
Як відомо віктимологічна профілактика є самостійним напрямом індивідуального запобігання насильницьких злочинів. Набір профілактичних заходів індивідуального віктимологічного спрямування залежить від різновидів віктимної поведінки потерпілих: від застережливо-роз’яснювальних – до заходів примусу та фізичного захисту потенційних жертв. Головне завдання – змінити віктимну поведінку потенційних жертв й запобігти можливості їх перетворення на реальних потерпілих від насильницьких злочинів. 
Не існує «природжених жертв» або «жертв від природи». Але набуті людиною фізичні, психічні і соціальні риси і ознаки (наприклад, фізичні й інші недоліки, нездатність до самозахисту або недостатня готовність до неї, особлива зовнішня, психічна і матеріально-фінансова привабливість) можуть зробити її схильною до перетворення на жертву злочину. Якщо вона усвідомлює цю свою підвищену віктимогенність, вона може засвоїти певну поведінку, що дозволяє чинити опір і справлятися з цією загрозою. На відміну від статичних понять уразливості жертви і схильності до перетворення на жертву, моделі способу життя і віктимізації, що полегшують, стимулюють і безпосередньо викликають злочин, є динамічними. Люди набувають навиків кримінальної і віктимної поведінки в процесі символічної інтеракції. Взаємні погляди і зв’язки, а також різні інтерпретації поведінки і осіб злочинця і жертви мають для цих процесів вирішальне значення. 
Звертає на себе увагу й поява таких елементів, як захист і безпека, коли йде мова про індивідуальну віктимологічну профілактику. Деякі фахівці справедливо вказують на те, що віктимологічна профілактика призначена для зниження ризику стати жертвою злочинних зазіхань [4, с. 68], на орієнтованість віктимологічної профілактики щодо забезпечення безпеки потенційних жертв злочинів [5, с. 16]. Зниження ризику стати жертвою злочину фактично націлене на забезпечення захисту особи від злочину, у т.ч через самозахист, тобто надання їй безпеці, оскільки будь-яка система прагне до самозбереження. Тому однією з основних задач віктимологичної профілактики є вироблення алгоритму дій людини, спрямованих на зниження небезпеки стати жертвою злочину, тобто на забезпечення своєї безпеки, нерідко шляхом самозахисту. Кримінологічна безпека об'єкта означає захищеність його від зовнішніх і внутрішніх погроз, що дозволяє надійно зберегти й ефективно використовувати його потенціал [6, с. 55]. Більш розгорнута дефініція кримінологічної безпеки, під якою розуміють об'єктивний стан захищеності життєво важливих та інших суттєвих інтересів особистості, суспільства й держави від злочинних зазіхань, що породжують різного роду криміногенними чинниками (явищами та процесами), а також усвідомлення людьми такої своєї захищеності. Особливе значення для індивідуальної віктимологічної профілактики злочинів має самозахист. Науковці підкреслюють, що здатність до самозахисту виявляється в криміногенних ситуаціях у людей, які завжди володіють віктимологічним потенціалом, а віктимологи виділяють у їхньому ряді віктимні, що різко звужують можливості до самозахисту. Самозахист – найбільш доступний засіб забезпечення захищеності жертв злочинів. Усунення віктимного стану певної частини населення є лише прикладом профілактики захисту (одного з 4 видів кримінологічної профілактики), сукупністю заходів, що здійснюються з метою ліквідації умов, які сприяють вчиненню злочинів, та (опосередковано) антигромадських проявів. 
При дослідженні внеску жертви у вчинення злочину за допомогою аналізу взаємозв’язків і взаємозалежностей між злочинцем, жертвою і ситуацією вчинення злочину, багатьма віктимологами виділилося поняття «вина жертви». Досліджуючи її віктимологічний аспект В.О. Туляков визначив три форми прояву вини потерпілого, що суттєво деталізує розуміння зазначеного поняття і ролі вини жертви в механізмі злочину [3, с. 119]. 
Перша форма являє собою сукупність соціально-психологічних субстанціональних і функціональних змін. Це можуть бути емоції, мотиви, психічне ставлення до злочину і його наслідків. До другої форми слід віднести оціночну сторону віктимної активності з точки зору її відповідності пануючим в суспільстві соціальним нормам та цінностям і самосвідомості індивіда. Визначити ступінь винуватості жертви злочину можливо при ідентифікації людини як з боку суспільства, так і з боку самого потерпілого. 
Третю форму прояву вини жертви злочину найтісніше пов’язують з процесом віктимізації. Саме це повністю відповідає традиційному віктимологічному уявленню про роль потерпілого в механізмі злочинного посягання. Мова йде про негативну поведінку потерпілого, яка сприяє вчиненню злочину. Зазначена форма «вини жертви» характеризує вчинки і поведінку потерпілого, причинно пов’язані з вчиненням щодо нього злочину, які об’єктивно заподіяли шкоду суспільству при наявності в них елементів, що сприяли зародженню злочинного наміру в іншої особи або його реалізації [3, c. 126-127]. 
Саме тому, науковцями пропонується диференціювати заходи безпеки і заходи забезпечення безпеки. Можна взагалі говорити, що самозахист індивіда полягає в реалізації заходів забезпечення безпеки. Так, на думку В.Я. Рибальскої «суть віктимологічної профілактики полягає в перевазі заходів, що не мають безпосередньої правової регламентації» [7, с. 69]. В.В. Веселуха справедливо пропонує необхідність нормативної бази, наприклад, регулюючої межі втручання державних органів, інших суб'єктів у сферу прав осіб, що підлягають віктимологічній профілактиці [4].
Потерпілий часто відіграє кримінологічно значиму роль в механізмі злочину. Ці спостереження, що мають в основі оцінку безлічі ситуацій конкретних злочинів, представлені тепер в узагальненнях, що дозволяють судити про віктимологічну сторону кримінальних проявів як про явище типове. Розглядати це явище (всі його компоненти – особистісні, мотиваційні, ситуаційні, поведінкові) можна і потрібно як складову частину загальнокримінологічного механізму. 
Зрозуміло, типовою може бути активна і пасивна, позитивна і негативна поведінка потерпілого. Але було б неправильно вважати, що значущість кримінологічної віктимної поведінки пов’язана лише з активністю і негативною мотивацією. Пасивна, некритична поведінка, позитивна мотивація дії чи бездіяльності потерпілої особи теж не нейтральні в механізмі злочину. Стикаючись з різними ролями потерпілих від злочину, необхідно повинні розібратися в ступені їх кримінологічної значущості. Проте цим роль потерпілої особи не обмежується. Вона може виявитися в механізмі злочину не лише через ситуацію, але і через особу злочинця, якщо у минулому майбутня жертва зробила на нього формуючий вплив. 
Необхідно відмітити величезну роль закладів освіти у здійсненні індивідуальної віктимної профілактики. Саме в ході учбового процесу людина засвоює правила поведінки, моральні норми, норми правової культури суспільства які зменшують ризик стати жертвою. Сучасні науковці наголошують на необхідністі запровадження в закладах освіти спеціальних програм по віктимологічному вихованню [69, с. 92]. 
Таким чином, можна зробити висновок, що індивідуальна віктимологічна профілактика повинна здійснюватися з урахуванням соціальних, вікових та психологічних особливостей жертви.
Для підвищення ефективності віктимологічної профілактики Україна повинна: активізувати зусилля з організації громадських центрів правової та психологічної допомоги жертвам насильства; ефективно використовувати засоби масової інформації, правової пропаганди і правового виховання громадян.

Список використаних джерел:
1. Козерацька О.А. Судово-психіатрична оцінка віктимної поведінки потерпілих внаслідок сексуального насильства / О.А. Козерацька // Scientific Journal «ScienceRise: Medical Science».   № 7(15). – 2017   С.11-23.
2. Кулієв А.Ю. Запобігання злочинності заходами віктимологічної профілактики / А.Ю. Кулієв // Південноукраїнський правничий часопис: зб. наук. праць. – Одеса, 2007. – № 3. – С. 51-53.
3. Туляков В.О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми) / В.О. Туляков. – Одеса: Юрид. літ., 2000. – 336 с. 
4. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності / В. Веселуха // Право України. – 2009. – № 10. – С. 67-70.
5. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании / О.Н. Ведерникова. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2001. – 344 с. 
6. Джужа О.М. Профілактика злочинів: [підручник] / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Ф.Гіда та ін.; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2011. – 720 с.
  7. Рыбальская В.Я. О виктимологическом направлений профилактики преступности несовершеннолетних / В.Я. Рыбальская // Виктимология и профилактика правонарушений: сб. науч. тр. – Иркутск, 1999. – С. 68-69. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція