...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №1
Правова реальність у трансформаційних умовах розвитку сучасної Української держави становить цікаве та важливе поле для наукових досліджень. Вагома частина реформ та інших трансформацій сьогодення викликана потребами європейської інтеграції України, які виступають їхніми безпосередніми каталізаторами. Саме тому пропорційно зростає інтерес до європейського права загалом і правової системи Європейського Союзу зокрема. Попри те, що даний напрям впродовж двох останніх десятиліть викликав чимало наукових рефлексій і публікацію комплексних праць, деякі його аспекти залишаються висвітленими неповно.
З огляду на зазначені міркування існує доцільність розглянути питання про роль звичаю в праві Європейського Союзу. Це право, як і кожне писане право, містить прогалини, що заповнюються нормами звичаєвого права та іншими джерелами права. Водночас сфера звичаєвого регулювання в праві Європейського Союзу є порівняно вузькою [1, s. 206-207]. Дослідники пояснюють такий стан двома причинами: порівняно невеликою тривалістю практики органів Європейського Союзу; право, яке твориться цими органами, є вторинним по відношенню до установчих документів Європейського Союзу.
Сучасний правознавець І. Яковюк звертає увагу на те, що джерела права Європейського Союзу не мають чіткої та уніфікованої ієрархії [2, с. 217]. Разом з тим у науковій доктрині запропоновано чимало класифікацій відповідних джерел. Серед них варто згадати класифікацію О. Москаленка за рівнями відповідно до місця у згаданій ієрархії. До останнього (четвертого) рівня дослідник відносить у т.ч. звичаї, утворені в процесі євроінтеграції [3, с.87]. Відтак можна в цілому констатувати певний доктринальний консенсус щодо присутності звичаю в каталозі джерел права Європейського Союзу. Водночас його роль не варто перебільшувати з огляду на особливості відповідної правової системи.
Як відомо, звичай становить важливе джерело міжнародного права, яке в свою чергу тісно вплітається у правову систему Європейського Союзу, що є міждержавним об’єднанням. Так, у рішенні Суду Європейських Спільнот (з 2009 р. – Суд Європейського Союзу) від 16 червня 1998 р. у справі «A. Racke GmbH & Co. v. Hauptzollamt Mainz» було зазначено: «Спільнота (Європейська Спільнота – М.Б.) мусить дотримуватися міжнародного права. Як наслідок, приймаючи розпорядження, що зупиняє торгові концесії, встановлені договором або на підставі договору, який укладений із третьою державою, Спільнота повинна дотримуватися принципів міжнародного звичаєвого права»; «принципи міжнародного звичаєвого права, що стосуються припинення та зупинення договірних відносин з огляду на істотну зміну обставин, зобов’язують інститути Спільноти та становлять частину її правового порядку» [1, s. 209].
Разом з тим держави-члени Європейського Союзу, вступаючи у певні відносини й усталивши відповідну практику можуть створювати нові звичаєво-правові норми, які в такому випадку отримають статус регіональних звичаїв у міжнародному праві. Також звичаї присутні у значній кількості у внутрішньому праві держав, які входять до його складу Європейського Союзу [1, с. 211-212]. До прикладу, в Іспанії у провінціях Мурсія та Валенсія функціонують санкціоновані в Конституції цієї держави суди звичаєвого права, до компетенції яких віднесені справи про правопорушення та спори з приводу користування іригаційними системами [4, s.66-69].
Як відомо, правові системи більшості держав-членів Європейсього Союзу, належать до романо-германського типу правових систем. Станом на сьогодні у згаданому типі правових систем домінує юридичний позитивізм, тому значення звичаю як джерела права має ряд особливостей: основою звичаю вважається його визнання суспільною правосвідомістю; правовий звичай визнається більшістю суспільної групи, в якій він має чинність; звичаї застосовуються переважно у сфері приватного права. Принципи та приписи, які містяться у правових звичаях континентальної Європи, мають субсидіарний характер і застосовуються у випадку прогалин в інших джерелах романо-германського права. В ієрархії джерел права держав континентальної Європи правові звичаї займають місце після основоположних принципів права, нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів [5, с. 169].
Поодинокі приклади посилань на звичаї можна віднайти у нормативно-правових актах органів Європейського Союзу. Так, у розпорядженні Ради Європейської Спільноти у справі про юрисдикцію та визнання судових рішень, а також їх виконання у цивільних і торгових справах від 22 грудня 2000 р. допускається укладення угоди про підвідомчість про спору у формі, яка відповідає торговому звичаю, котрий сторони знали чи повинні були знати, і який загалом знають сторони угод, що укладаються у відповідній галузі торгівлі [6, s. 170].
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Маастрихтського договору про Європейський Союз «До складу Ради входять по одному представнику від кожної держави-члена на міністерському рівні, уповноваженому створювати зобов’язання для держави-члена, яку він представляє, та здійснювати право голосу» [7]. Натомість у діяльності Ради Європейського Союзу склалася практика, коли замість міністрів у її засіданнях беруть участь державні секретарі. На переконання К. Майхжак, це приклад одного з небагатьох правових звичаїв, які утворилися саме в системі органів влади Європейського Союзу [1, s. 214]. Звісно, цей правовий звичай має диспозитивний характер.
На звичаєві норми доволі рідко посилається у своїх рішеннях Суд Європейського Союзу. Так, 29 жовтня 1980 р. у рішенні по справі «Roquette Freres v. Council» суд зазначив: «встановлення лімітів у відношенні до звітного періоду є звичаєвою процедурою у праві Спільноти (Європейської Економічної Спільноти – М.Б.) та становить належне вирішення, коли контроль у даному секторі є необхідним». Законодавці Європейського Союзу доволі часто звертаються до усталених практик, застосовуваних контрагентами електронних угод, які укладаються в інтернеті. Найяскравішим підтвердженням цього є положення директиви про електронну торгівлю, які згідно з дослідженнями П. Полянського значною мірою становлять кодифікацію норм звичаєвого права кіберпростору [6, s. 29].
У рішенні Суду Європейського Союзу в справі «Electrosteel Europe SA v. Edil Centro SpA» від 9 червня 2011 р. зазначалося: «звичаї, особливо ті, які були зібрані, записані й опубліковані визнаними професійними організаціями, та є загально дотримуваними в практиці господарськими суб’єктами, відіграють значну роль у врегулюванні міжнародної торгівлі з допомогою недержавних засобів. Вони полегшують відповідним суб’єктам формулювання договорів, коли за допомогою коротких і простих правил та понять сторони можуть описати значну частину їхніх торгівельних відносин. Інкотермс, опрацьовані Міжнародною Торговою Палатою, які визначають і кодифікують зміст певних правил та формулювань, що всезагально застосовуються у міжнародній торгівлі, мають особливе визнання і часто застосовуються у практиці» [6, s. 170].
Підсумовуючи зазначене, варто наголосити на тому, що звичай здобув відповідну нішу в системі джерел права Європейського Союзу. Попри те, що її не можна назвати широкою, важливість цього регулятора є беззаперечною. Він динамічно покриває правовим впливом нові суспільні відносини, створює взаємозв’язок з міжнародним правом і внутрішнім правом держав-членів Європейського Союзу, забезпечує гнучкість європейського права в частині торгівлі та інших сферах, а також стає надійною основою кодифікацій. Окремим важливим питанням, що потребує спеціального дослідження, є велике значення звичаю у формуванні так зв. soft law («м’якого права») Європейського Союзу. 

Список використаних джерел:
1. Majchrzak K. Prawo zwyczajowe jako źródło prawa Unii Europejskiej / Kamila Majchrzak // Rządy prawa i europejska kultura prawna / pod red. A. Batora, J. Helios, W. Jedleckiej. – Wrocław, 2014. – S. 205-216.
2. Яковюк І. Система джерел права Європейського Союзу: загальна характеристика / І.Яковюк // Філософія права і загальна теорія права. – 2013. – № 1. – С. 209-220. 
3. Москаленко А.М. Источники права Европейского Союза (международно-правовой анализ): дисс… канд. юрид. наук «12.00.11» / А.М. Москаленко. – Х., 2005. – 171 с. 
4. Wróbel M. Prawo zwyczajowe w krajach systemu prawa stanowionego w Europie – wybrane przykłady relacji z prawem oficjalnym / Marcin Wróbel // Profilaktyka społeczna i resocjalizacja. – 2013. – 22. – S. 55-76.
5. Кича М.В. Обычай как форма права в англосаксонской и романно-германской правовых семьях: сравнительно-правовое исследование: дисс… канд. юрид. наук «12.00.01» / М.В. Кича. – М., 2015. – 207 с.
6. Polaǹski P.P. Europejskie prawo handlu elektronicznego. Mechanizmy regulacji usług społeczeǹstwa informacyjnego / Przemysław P. Polaǹski. – Warszawa: Wydawnictwo C. H. Beck, 2014. – 398 s.
7. Договір про Європейський Союз (Маастрихт, 07.02.1992): текст зі змінами та доповненнями від 13.12.2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_029 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція