... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №1
Сучасна правова наука однозначно трактує суд як державну інституцію, основне призначення якої полягає у розв’язанні конфліктів у цивілізований спосіб. При цьому, під цивілізованим способом розуміється відповідність здійснення судом своїх функцій чинному законодавству. Суд сьогодні є спеціальним органом держави, компетенція якого реалізується у здійсненні правосуддя. Свої функції суд виконує у формі розв’язання спорів (цивільних, кримінальних, трудових тощо) у встановленому порядку. Для правової науки цілком очевидним є те, що в сьогоднішньому світі усі процеси є максимально утилітарними, практичними та простими однозначно, при цьому простота підміняється алгоритмами дій, недотримання яких тягне за собою покарання. Але в силу своєї складності і неоднозначності питання сутнісних та структурних характеристик правосуддя вони здавна було предметом дослідження юристів, філософів, філософів права, політологів. Правосуддя є, перш за все, явищем духовного життя людства. 
Питання сутності правосуддя сьогодні набувають особливої ваги в зв’язку з тим, що сучасна система цінностей апелює до визнання та здійснення основних прав і свобод людини, громадянина. Правосуддя покликане забезпечувати баланс норми і соціальної цінності через поняття справедливості і законності, через формальну і неформальну легітимність. Для держав, які вибудували свої правові системи в координатах легістського праворозуміння, неактуальним, недієвим і нерефлектованим є розрізнення справедливості і законності. В державах сучасної демократії, в межах громадянського суспільства правосуддя є одним із способів забезпечення гармонії і порядку. Зокрема, громадянське суспільство через правосуддя здійснює не лише врегулювання відносин на міособистісному рівні, але і здійснює функцію арбітра у спорах між законодавцями та адміністрацією. Тому що, «в сучасному громадянському суспільстві саме судова влада, суд і правосуддя постають в єдності своїх соціально-політичних і духовно-культурних іпостасей, виступаючи головними гарантіями правової держави Значення правосуддя сьогодні виявляється в судових процесах, які озвучують проблеми суспільства і виявляють шляхи їх вирішення» [1, с. 7]. 
Правосуддя, на відміну від судочинства, не є інструментальною цінністю. Воно, за своєю природою, є ідеальним, оскільки відображає прагнення людини до торжества справедливості, намаганням зблизити суще і належне. Правосуддя з такої точки зору, є об’єктивною соціальною потребою суспільства «обґрунтування права на суд, як на виконання ритуалу (акту, дії), направленого на набуття законної сили у випадку застосування права при вирішенні будь-яких спорів з метою забезпечення справедливості» [2, с. 898]. 
Історія розвитку права, суду і правосуддя свідчить про те, що в реальній життєвій практиці мають місце неспівпадання уявлень людей про формально-юридичні і моральні начала належного правосуддя. Ця невідповідність вкорінена у різних складових правової матерії – матеріальній (інститути права, закони) і духовній (світоглядні настанови, ідеологія, міфологеми тощо). Значну роль в цьому також відіграють і політико-правові та політико-ідеологічні чинники конкретного суспільства.
Виходячи із наведеної точки зору, стає зрозумілим, що справжньою метою належного правосуддя є забезпечення верховенства права при здійсненні судочинства, в ході якого повинні виявлятися законність, справедливість та обґрунтованість судового акта. Але правосуддя не є одночасно і абстрактним поняттям, його якість значною мірою залежить від особистості судді, тому що прийняття законного рішення в судовій справі детермінується вибором суддівської філософії, яка є квінтесенцією досвіду і світогляду судді, а також умінням судді визначитися із власним внутрішнім вибором: прийти до розумного компромісу з приводу винесеного законного/справедливого рішення. Що, власне, і є дотриманням балансу юридичної норми і соціальної цінності, який визначає якість права на суд і одержання позитивного результату в процесі міжіндивідної взаємодії. 
Підвищення якості правосуддя і зближення належного і сущого неможливо забезпечити інструментами позитивного права. Жодна інституція не змозі виконати це завдання. Більше п’ятнадцяти років існує Європейська комісія Ради Європи з ефективності правосуддя, яка була створена з метою підвищення функціонування системи правосуддя держав – членів Ради Європи і реалізації міжнародно-правових документів РЄ, які стосуються ефективності і справедливості відправляння правосуддя в європейському просторі. 
Але проблема якості правосуддя більш глибша, аніж може видаватися на перший погляд. Комплексний характер цієї проблеми полягає у органічному зв’язку соціокультурних чинників та окремого судді, який і є «продуктом» конкретного соціокультурного контексту, «мікрокосмом», в якому відображаються та виявляються цінності конкретного соціуму. 

Список використаних джерел:
1. Власова Г.Б. Развитие институтов правосудия в условиях современных глобализационных процессов / Г.Б. Власова. – Ростов- на-Дону, 2008. – 340 с.
2. Власова Г.Б. Понятие правосудия как философской и юридической категории / Г.Б. Власова // Молодой ученый. – № 10. – С. 897-899. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція