... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №1
«Жіноче питання» є комплексом проблем пов’язаних із визнанням особливого місця і ролі жінки в суспільних відносинах. І саме припущення доцільності винесення його в окремішній статус дає можливість побачити це питання дійсно як проблему. Адже, «чоловічого питання» не існувало, були лишень проблеми людини (індивіда чи суспільства) і жінки як особливої його частини. Жінка отже не є цілком людина, це місце вже давно і впевнено зарезервоване чоловіками, котрі від свого імені виражають суспільні інтереси і потреби. Тривалий період історії така логіка була просто репрезентацією духу і дії передуючих епох. І лише згодом, від ХІХ століття, стала увиразнюватися необхідність визнання однакових прав обох статей на спільний для них бренд «людини», а «жіноче питання» почало трактуватися як частина ширших трансформаційних процесів, що змінювали традиційні суспільства, усталені політики та режимні засади політичних систем. Щоправда цей еволюціонуючий шлях жіночої емансипації зазнав на початку ХХ століття специфічних викликів в умовах струсу всієї усталеної системи капіталістичних суспільно-політичних відносин.
Перша половина ХХ століття в Європі, як відомо, одна із найтрагічніших сторінок в історії людства, що вмістила одразу дві наймасштабніші війни протягом цього періоду та породила новий тип політичних режимів – тоталітаризм. Німеччина та Радянський Союз в 20-ті-30-ті роки інтенсивно вибудовували політичний проект тотальної державної диктатури, зі своїми національними провідниками – вождями та жорстким партійно-ідеологічним управлінням суспільно-політичними процесами.
Недемократичні режими, особливо в своєму крайньому вияві – тоталітарних систем – не толерують ідеологічної плюральності і, як відомо, спираються на єдину пануючу ідеологію. Фактично відбувається одержавлення ідеології, що стає не просто стратегічним вектором руху, а перетворюється на конкретний компендіум схвалених державою настанов, приписів та дозволів, імплементованих в законах та підзаконних актах. Тобто, саме в тоталітарних країнах, державна політика поглинає собою вагому частину приватного чи групового регулювання взаємодії індивідів. Тому ґендерна політика таких держав є цілеспрямованим комплексом дій з урегулювання відносин статі й ґендеру, що є суголосним ідеологічним засадам режиму та є частиною загальної політичної стратегії.
Нацистська Німеччина та Радянський Союз сталінських часів активно займалися вирішенням «жіночого питання» та формували ширшу гендерну політику, що включала регулювання й питань гомосексуальності, порнографії, проституції тощо. Алгоритм же політико-правових заходів в обох тоталітарних системах мав значну подібність, хоча й диспонував важливою відмінністю.
Масштабні економічні проекти та мілітаристські цілі для своєї реалізації потребували все нових робочих рук, нестача яких могла бути компенсована удаванням до послуг «резервної армії» праці – жінок, більшість з яких на той час були домогосподинями. На етапі інтенсивної підготовки до війни, обидві країни застосовували комплекс заохочувальних та зобов’язувальних заходів, що мали стимулювати прагнення жінок долучатися до виробництва. Йдеться про гарантування державою оплачуваних декретних відпусток із збереженням робочого місця та створення соціальної інфраструктури з догляду за малими дітьми (ясла й садочки). Проте, не менш важливим аспектом, а для Нацистської Німеччини й взагалі визначальним, було прагнення держави до збереження традиційної патріархальної родини, де жінка продовжуватиме виконувати найважливішу функцію – материнства. Тому обидві держави, водночас, впроваджують законодавчі заборони на аборти та розробляють різні соціальні й економічні важелі підтримки родини з дітьми.
Така родина є надзвичайно важливим інститутом в авторитарних режимах. Адже контроль над родиною стає точкою опертя у збереженні та пролонгуванні цінностей цього режиму через виховання лояльного до нього громадянина. Відомий німецький науковець психоаналітик В. Райх взагалі розглядає родину як «клітину зародку політичної реакції, найважливіший центр виробництва реакціонерів (чоловіків і жінок)», що зумовлює перетворення сім’ї у «найважливіший інститут авторитарної системи» [1, с. 121].
А для підкріплення тези про значення інституту сім’ї для авторитарних держав, В. Райх наводить приклад революційних зрушень в Радянському Союзі, що скасував інститут приватної власності на засоби виробництва. Тим самим були зруйновані й економічні основи шлюбу й за логікою це мало би призвести до повної його руйнації чи глибинної трансформації. Але історія продемонструвала, що лише нетривалий період революційних перебудов припускав глибокий демонтаж сім’ї, та на етапі авторитарного посилення новозбудованої держави родина знову стала цінним ресурсом продукування лояльності до посталої політичної системи.
Тоталітарні режими Німеччини та Радянського Союзу виявилися близькими у ставленні до «жіночого питання». Як ми і зазначали, в обох випадках політика щодо визначення ролі і місця жінки являли собою вибудовані стратегії, а не набір ситуативних рішень. Тобто ґендерна політика була вагомою частиною державної політики цих країн, де жінкам відводилися функції і ролі, що укладалися в загальну ідеологічну візію тоталітарних політичних проектів. Тому принциповою відмінністю між рішеннями по «жіночому питанню» в Нацистській Німеччині та Радянському Союзі, була орієнтація на базові ідеологічні постулати цих режимів: расову чистоту – в одному випадку, й соціалістичну рівність - в другому. Саме тому в Німеччині Третього рейху жінки були суттєво диференційованою категорією, щодо різних груп яких діяли цілковито протилежні регулятиви: одні (расово «нечисті», насамперед, єврейського походження) стерилізувалися та піддавалися примусовим абортам, представниці ж «чистої» раси були зобов’язані народжувати й не мали права розпоряджатися власним тілом у випадку вагітності.
Щодо жінок в Радянському Союзі 30-х років застосовувалися єдині критерії, адже революційні процеси попереднього десятиліття суттєво «вирівняли» соціальний ландшафт через винищення, репресії та еміграцію цілих соціальних прошарків, а риторика жіночої емансипації розглядалася як невід’ємна складова зміни суспільного ладу в цілому. До того ж ґендерна політика могла змінюватися у відповідності до нових економічних чи політичних завдань. Основним мотивуючим до змін чинником виступала експансіоністська політика обох режимів. Проте для успішної реалізації цих планів не менш важливим було виконання жінками й своєї репродуктивної функції, покликаної народжувати нових солдатів. Тому для обох режимів збереження і зміцнення родини ставало ключовим фактором забезпечення бажаного демографічного балансу. Врешті, саме традиційна авторитарна родина, як доводив В. Райх, могла забезпечити відтворення не лише нащадків (нових солдатів та робочої сили), але й керованого громадянина – найважливішого складника будь-якої тоталітарної системи.
Таким чином, обидва режими стали перед проблемою залучення жінок одночасно на два фронти робіт: виробництва та сімейних обов’язків. І для цього вони широко залучали пропагандивні заходи, прикладом чого може слугувати хоча б випадок, наведений Мариною Вороніною у дослідженні ґендерної політики радянської влади 30-х років, коли Харківська комісія з підготовки до святкування 8 березня у 1935 році зобов’язала Міськраду «в процесі святкування 8 березня показати кращих матерів, що вміють сполучати ударну роботу на виробництві з громадською роботою та вдалим вихованням своїх дітей. Показати хорошого батька, гарну родину» [2, с. 151]. 
Цей ідеологічний шпагат у регулюванні «жіночого питання» (між орієнтацією їх на виробництво і родину) змушував вдаватися до таких рішень, що формулювали нові виклики і вимоги змін саме до жіноцтва, залишаючи при цьому чоловіків на старих панівних позиціях як в родині, так і суспільстві. І спливе ще не одне десятиліття, доки нові демократичні режими врешті усвідомлять, що регулювання «жіночого питання» без «чоловічого» приречене на поразку.

Список використаних джерел:
1. Райх Вильгельм. Психология масс и фашизм. СПб.-М.: Университетская книга, 1997. – 380 с.
2. Українські жінки у горнилі модернізації / Під загальною редакцією Оксани Кісь. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017 р. – 304 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція