... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №1
Проблема оцінки суб’єктів українського національно-визвольного руху, зокрема Української повстанської армії (далі – УПА) в 1940-1950 роках XX століття продовжує перебувати в політичному дискурсі й використовуватись представниками політичних еліт (при цьому незалежно від їх політичного забарвлення – Авт.) для мобілізації власного виборчого електорату. «Створений радянської пропагандою негативний образ фашистів-бандерівців, перетворився на ідеологічний жупел, який прислужився пострадянським елітам в нових політичних умовах» [9, с. 335]. 
Тривалий бездержавний статус України, залишив по собі потужні регіональні ідентичності спричинені імперськими культурними впливами. За цих обставин контекстуалізація історії УПА в сучасний загальноєвропейський дискурс вимагає розуміння наявних там тенденцій, а це водночас, дозволить напрацювати конструктивну стратегію щодо подолання в сучасній вітчизняній історико-правовій науці «традиційного висвітлення подій історії українського визвольного руху в формі бінарної опозиції «звинувачення - виправдання» [10]. 
Метою наукової розвідки є спроба розкрити інституційний та джерелознавчий аспекти державотворчої діяльності «армії без держави», подати періодизацію досліджень.
Історіографія заявленої наукової теми достатньо повно представлена в сучасній історичній (праці В. В’ятровича, І. Ільюшина, С. Кульчицького, О. Лисенка, І. Патриляка та ін. [1]) та у меншій мірі в історико-правовій науці (дослідження Д. Вєдєнєєва, А. Камінського, Ю.Кульгавець, В. Ухача [12]).
Сучасну вітчизняну історіографію Української повстанської армії, на нашу думку, умовно можна періодизувати на ряд етапів: 
– перший етап – весна 1990 – березень 1997 років. Характерними особливостями цього етапу були: по-перше, перемога у березні 1990 року у західних областях УРСР національно-демократичних сил, представники яких поставили питання про політичну реабілітацію ОУН і УПА. Проголошення незалежності України надало нового імпульсу цим процесам. Ветерани УПА за підтримки політичних партій та громадських організацій поставили питання про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, розглядаючи її боротьбу як важливу складову у структурі національно-визвольної боротьби за утворення Української Самостійної Соборної Держави [5, с. 5-6]. Створена українським парламентом 13 вересня 1993 року тимчасова комісія, що мала завдання до березня 1997 року напрацювати історичний та юридичний висновки (наголосимо, що своєї части роботи українські правники не виконали і досі, за винятком окремих публікацій останніх років [6]) не спромоглася вповні виконати цю роботу. По-друге, інформаційний «голод» праць з проблематики УПА, націоналістичного підпілля зумовив активну рецепцію напрацювань української діаспорної історіографії з комплексом усіх її вад: партійними уподобаннями її авторів, що належали до різних, часто конфліктуючих еміграційних націоналістичних рухів (бандерівці, мельниківці, двійкарі); браком архівних джерел, що непорушним пластом припадали пилом в колишній архівах партійних та радянських карально-силових структур. 
– другий етап – травень 1997 – кінець 2004 років. Специфічними рисами цього етапу стали: створення за дорученням Президента України Л. Кучми 28 травня 1997 року Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА [5, с. 7]. Наслідком діяльності робочої групи науковців при Урядовій комісії впродовж 1998-2004 років стало видання під егідою Інституту історії НАН України 27 книг. Кращі публікації лягли в основу колективної монографії «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» і були присвячені розробці «білих плям» в історії ОУН і УПА. Важливе значення для виявлення багатьох закономірностей повстанського руху мала нова серія «Літопису УПА». Важливим було і опублікування бібліографічних покажчиків і покажчиків архівних матеріалів [5, с. 11], що стало у добрій нагоді в науково-дослідницькій праці українським науковцям, що досліджували проблематику українського національно-визвольного руху. Центр дослідження історії УПА у цей період переміщається до України, а в працях українських науковців утверджується точка зору про боротьбу УПА як яскравий прояв українського національно-визвольного руху. Дослідження державотворчої діяльності УПА стає предметом вивчення наукових академічних установ, що спричинить появу перших системних об’єктивних досліджень А. Вовка, І. Ільюшина, А. Кентія, Ю. Киричука, А. Русначенка, Г. Стародубець та ін. Цьому етапу також притаманне утворення незалежних наукових громадських організацій, зокрема Центру досліджень визвольного руху (у м. Львові у 2002 р.) [11], що вивчає різнопланові аспекти українського визвольного руху в XX столітті, політику національної пам’яті та процеси подолання наслідків тоталітарного минулого в країнах колишнього СРСР, Центральної та Східної Європи. 
– третій етап – 2005 р. – до сьогодення. Цьому етапові притаманні наступні особливості. По-перше, вагомим поштовхом до активізації досліджень національно-визвольної боротьби, а в його контексті і УПА, стали події «помаранчевої» революції, законодавче унормування досліджень українського національно-визвольного руху [3]. З травня 2006 року започаткував свою роботу Інститут національної пам’яті, одним з основних завдань якого визначалося здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби [2]. По-друге, продовжилася ґрунтовна археографічна праця, результатом якої стало опублікування нових збірників документів з історії як ОУН і УПА. По-третє. у цей період зусиллями нової плеяди дослідників українського національно-визвольного руху, побачили світ дисертаційні та монографічні дослідження. Науковим працям на цьому етапі притаманне застосування критичних підходів до оцінок УПА, спроб її переосмислення.
За роки незалежності українськими дослідниками проведена ґрунтовна джерелознавча та археографічна робота. «Історія УПА є найбільш ретельно та прискіпливо документованою історією нашого народу» [13, с. 5]. За більш ніж 40 років (з 1976 р.) завдяки без перебільшення наполегливій, спільній праці науковців. громадських діячів української діаспори побачили світ серійні видання «Літопису УПА», які достатньо скрупульозно висвітлюється її різнопланову діяльність, дозволяють виявляти закономірності повстанського руху [5, с. 10]. Літопис УПА надав можливість науковцям активно імплементувати в наукові дослідження джерела, які до проголошення незалежності були недоступним для істориків держави і права материкової України. У багатосерійне видання увійшли документи повстанської армії, німецькі, польські, словацькі, чеські свідчення, матеріали періодики, спогади, щоденники і записи повстанців. У 1995 році літописний проект отримав нове дихання, оскільки редакція поєднала свої зусилля з академічними установами НАН України, зокрема Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, Державним комітетом архівів та архівними установами України. Результатом співпраці стало видання з осідком в столиці нової серії «Літопису УПА». Прикметною особливістю нової серії стала публікація архівних документів, що тривалий період перебували під грифом «Цілком таємно» [4, с. 5]. 
На увагу науковців заслуговують документальні збірники «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р.», «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу на західноукраїнських землях у 1944-1948 рр.» [7]. Без перебільшення вагомим доробком у систематизації документальної бази діяльності УПА є збірники документів «ОУН і УПА в 1941-1945 рр.» [8]. Збірники документів підготовлені в контексті діяльності робочої групи при Урядовій комісії Кабінету міністрів України і відображають боротьбу націоналістичного підпілля та Української повстанської армії впродовж 1941-1945 років.
Таким чином, сучасними українськими науковцями в рамках як наукових академічних так і університетських установ проведена значна археографічна, бібліографічна робота, що дозволяє особливо молодій генерації дослідників, значно інтенсифікувати і максимально документально наповнити науково-дослідницьку працю. Вагому роль у розкритті об’єктивної історії збройної боротьби УПА відіграла діяльність незалежних центрів досліджень українського національно-визвольного руху, що дозволило привідкрили завісу з цілого ряду проблемних аспектів історії державотворчої діяльності Української повстанської армії. 
У цілому сучасні українські науковці підкреслюють унікальність та значимість, як в національному так і в європейському масштабі, боротьби «армії без держави», її всенародну підтримку, без чого був би неможливим майже десятилітній післявоєнний збройний антикомуністичний опір. Національна свідомість, ідейна загартованість, опертя на вишколену організаційну структуру націоналістичного підпілля, що водночас виступало осердям повстанського запілля – складало опору УПА.
В умовах сьогодення вкрай важливим є проведення продуманої державної політики комомерації, вістря якої має фокусуватися на формування спільної історичної пам’яті, сприяти примиренню, консолідації українського суспільства. У цьому процесі є колосально важливою просвітницька роль науковця.

Список використаних джерел:
1. Вєдєнєєв Д.В. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920-1945): монографія / Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін. – К.: Генеза, 2006. – 405 с. та ін.
2. Інститут національної пам’яті України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.memory.gov.ua.
3. Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті: Закон України від 09.04.2015 року № 314-VIII / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/314-19
4. Зброжко О. Джерелознавчі студії з історії національно-визвольного руху опору на західноукраїнських землях / О. Зброжко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/71947/27.
5. Кульчицький С. Передмова. В кн.: Організація українських націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / В.В. Дзьобак, І.І. Ільчишин, Г.В. Касьянов та ін. Відп. ред. С.В. Кульчицький НАН України; Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2005. – С.5, 9-10.
6. Мамонтов І.О. Боротьба українського націоналістичного руху у 1920-1950-х рр.: правова кваліфікація / І.О. Мамонтов // Юридичний вісник. – 2010. – № 1(14). – С. 16-19.
7. «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 роках / Упоряд. Я. Дашкевич; В. Кук. - Львів, 2010. – 594 с.
8. ОУН в 1941 році. Документи. В 2-х ч. Ч. 1. / Упоряд.: О. Веселова, О. Лисенко, I.Патриляк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. – 336 та ін.
9. Примаченко Я. Антиколоніальний дискурс ОУН/УПА в сучасному українському контексті боротьби за європейську ідентичність / Я. Примаченко // Український історичний збірник. – 2014. – Вип. 17; НАН України, Ін-т історії України, Рада молодих вчених. – С. 329. 
10. Примаченко Я. ОУН і УПА в сучасному європейському дискурсі пам’яті про другу світову війну: політико-правовий аспект / Я. Примаченко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/politika/ouniupav.
11. Центр досліджень визвольного руху / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cdvr.org.ua/content.
12. Ухач В.З. Правова оцінка боротьби УПА в світлі національного законодавства / В.З.Ухач. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legalactivity.com.ua.
13. Яневський Д.Б. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича / Художник-оформлювач А.П. Езрова. – Харків: Фоліо, 2012. – С. 5.
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція