... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.02.2018 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. У сучасних дослідженнях ідея верховенства права означає, що позитивне право, яке створюється людьми, має ґрунтуватися на природному праві, яке обмежує державну владу і є своєрідним фільтром позитивного права. Самостійного значення ідея верховенства права набуває тоді, коли розрізняють закон і право. При цьому робиться важливий висновок про те, що поза доктриною природного права цей принцип існувати не може [‎1, c. 64]. Конституція України у ст. 8 визначає зміст ідеї верховенства права: а) як найвищу юридичну силу Конституції України та відповідність їй законів та інших нормативно-правових актів; б) як пряму дію норм Основного Закону та гарантування права на звернення для захисту конституційних права і свобод людини і громадянина. У рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року зазначається, що верховенство права – це панування права в різних формах у суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути пронизані, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо [‎2]. Як бачимо, сучасна правова доктрина, Основний Закон нашої держави, акти офіційного тлумачення норм права повною мірою визнають у правильному напрямку ідею верховенства права. Її наявність, дієвість та необхідність видаються як такі, що розуміються самі собою. Однак для того, щоб стати сталою даністю для людства ідея верховенства права мала б колись та десь зародитись, виникнути у найталановитіших розумах епохи й не згаснути у сторіччях. Знайти ці філософсько-правові витоки є дуже доцільним і для сучасної науки, адже втілення ідеї верховенства права потребує не тільки її закріплення, але й розуміння її первинної сутності, що необхідне для ефективної правотворчої та правозастосовної діяльності. 
Формулювання мети статті. Автор має на меті дослідити філософсько-правові витоки ідеї верховенства права.
Основний матеріал статті. Ідеї верховенства права починають викристалізовуватись у поглядах провідного філософа давньої Греції – Сократа. Варто відзначити, що в епоху античності розуміння правової держави часто співвідносилося з полісом, діяльність з управління якого перебувала у «правовому полі», але спрямована вона була більшою мірою на захист громадян один від одного. Таке тлумачення життєдіяльності у полісі було антитезою анархії й беззаконню. Сократ не мислив життя та діяльність поліса без його підпорядкування закону, і, говорячи про закони та сформовану політико-правовій системі, відзначав, що не завжди вони можуть бути справедливими для окремої людини, при цьому справедливість є результатом комплексного впливу законів поліса. Для Сократа система законів здійснює творчу функцію для поліса. Поліс може існувати лише у формі загального виконання встановлених законів: «Скрізь в Елладі встановлений закон, щоб громадяни приносили клятву в однодумності... Це робиться для того, щоб вони корилися законам. Коли громадяни зберігають цю покору, держави бувають самими щасливими та сильними» [‎3, с.135]. 
Визнаючи підпорядкованість громадянина закону, Сократ розкриває існуючі переваги повного підпорядкування закону. Так, у цьому випадку політична ситуація у полісі характеризується стабільністю, а прийняті політичні рішення носять законний характер. З першого погляду Сократ призиває підпорядковуватись будь-якому закону, яким би він несправедливим не був (і сам це підтвердив, випивши отруту для виконання законного, але несправедливого обвинувачення). Однак у роздумах Сократа наявне важливе вчення про чесноти, які повинні установити як основу держави, так і закону. Вищою й найбільш важливою із чеснот Сократ вважав чесноту політичну, а саме, мистецтво управління полісом. Політична чеснота, як і чеснотами в цілому, є знання: «справедливість і всяка інша чеснота полягає у знанні, і що справедливе та все те, що відбувається за допомогою чесноти, є морально-прекрасне. Якщо ж справедливе та все морально-прекрасне відбувається за допомогою чесноти, то, мабуть, справедливість і всяка інша чеснота є знання» [‎4, с.37].
У свою чергу, Платон, бачив поліс як сукупність людей, об’єднаних для спільної справи та допускав можливість застосування сили з боку поліса відносно людини. Платон відзначав: «Так і у випадку із істинним правителем: неважливо, править він за законами або без них, головне, що це робилося на основі знань і справедливості. Розум вище законів» [‎5, с. 13]. Закон розглядався Платоном як один з методів викорінювання розмаїтості та досягнення колективної єдності. Однак Платон також розумів, що тільки правове регулювання діяльності поліса здатне формувати та розвивати людські чесноти і зберігати державний лад: «Порушення законів заподіює саме ту шкоду, що, помалу впроваджуючись, потихеньку проникає у чесноти, а звідси, вже у більших розмірах, поширюється на ділові взаємини громадян і зазіхає навіть на самі закони та державний лад» [‎5, с.194].
Властиві тому періоду ідеї про ідеальний поліс та закон також близькі Аристотелю. «Держава, – пише Аристотель, – являє собою якесь загальне, а, отже, насамперед, є необхідністю займати спільно певне місце; адже місце, займане однією державою, являє собою певну єдність, а громадяни є спільниками однієї держави» [‎6, с.49]. Передумовою для розуміння сутності правової держави та її політичного феномена є усвідомлення поліса як єдності різноманітних елементів. Тобто розвинене суспільство характеризується плюралізмом політичних думок. Наявність різноманітних політичних поглядів у правовій державі не служить дестабілізуючим фактором, а, навпроти, формує активну громадянську позицію та підтримує владу у «політичному тонусі». У свою чергу в державах, у яких політико-правовий лад відмінний від держав, що розділяють і розвивають ідею правової держави та верховенства права, політичний плюралізм носить деструктивний характер і потенційно небезпечний для збереження сформованого політичного режиму. Тому Аристотель відзначає: «Обов’язок законодавця – робити всю державу у її цілому щасливою. Але неможливо зробити всю державу щасливою, якщо більшість її частин або хоча б деякі не будуть насолоджуватися щастям» [‎6, с. 60]. Ця позиція Аристотеля свідчить про важливість плюралізму думок у суспільстві, про політичне визнання ідейного різноманіття, про важливість їх врахування при державно-управлінській та законодавчій діяльності.
Як бачимо, Сократ, Платон та Аристотель, хоч ще чітко не виокремили правотворчість від виключно державних інтересів, але, по суті, сформулювали ідею верховенства права у її сучасному сприйнятті.
У свою чергу, Марк Тулій Цицерон нерідко згадується як мислитель, що стояв у джерел концепції верховенства права у давньому Римі [‎4, с. 145]. Смисл права Цицерон виводив із природної діяльності людини «...До права та до всього чесного треба прагнути заради нього самого» [‎8, с. 104]. Відповідно до його судження, державне управління полісом і правозастосовною практикою тотожні. Таким чином, щоб вибудувати найкращу систему державного управління, що апріорі припускає верховенство закону, необхідно формувати правову базу, що буде «управляти» діяльністю суспільства, «Адже ми повинні роз’яснити природу права, а її варто шукати у природі людини; нам доведеться розглянути закони, на підставі яких цивільні громади повинні управлятися; потім вивчити вже складені та суворо визначені права та постанови народів; при цьому ми не зневажимо так званих цивільних прав також і нашого народу» [‎8, с. 94]. 
Говорячи про верховенство права у суспільстві, Цицерон відзначає, що «…закон, є закладений у природі вищий розум, що велить нам робити те, що робити треба, і забороняє протилежне» [‎8, с.94]. У цьому зв’язку формування ідеального державного устрою, заснованого на верховенстві права, можливо тоді, коли саме суспільство готове його прийняти та, що не менш важливо, розвивати його далі: «Який народ не цінує привітності, доброзичливості, серцевої доброти та здатності пам’ятати вчинені благодіяння? І коли ми зрозуміємо, що це поєднує весь людський рід, то залишиться тільки показати, що цим об’єднанням людей повинні управляти закони, здатні зміцнювати дружбу та засновані на розумі, тому що розумний спосіб життя робить людей кращими» [‎8, с. 99]. Ще однією тезою Цицерона про системоутворюючу функцію верховенства права у державному ладі є наступне судження: «Твердо встановлено, що закони були придумані заради блага громадян, цілісності держав і спокійного й щасливого життя людей, і що ті люди, які вперше прийняли постанови такого роду, оголосили народам, що напишуть і запропонують такі постанови, схваливши та прийнявши які, народи будуть жити у пошані й щасті. І ті постанови, які були так складені та прийняті, вони, очевидно, і назвали законами» [‎8, с. 113]. 
Як бачимо, Цицерон продовжив дослідження давньогрецьких філософів та узагальнив їх позиції відносно вимог верховенства права. Також необхідно відзначити два важливих концептуальних аспекти верховенства права, які окреслив Цицерона: 1) роль, що відводить закону у регулюванні суспільної (державної) діяльності, першорядна і є системоутворююча; 2) закони та примат права у суспільстві мають на меті досягнення соціальної справедливості й рівності прав і свобод.
Слід зауважити, що ідея верховенства права, хоч і уперше з’явилась у античних філософів, але в епоху Середньовіччя була, по суті, наново відкрита і розвинена християнськими філософами, зокрема, св. Фомою Аквінським, як комплексна концепція, що включає цілий ряд правових і інституціональних інструментів із захисту громадян від влади держави. Фома Аквінський визначав право у такий спосіб: право є не що інше, як спрямоване на загальне добро та оприлюднене встановлення розуму того, хто покликаний піклуватися про все суспільство [‎9, c. 415].
Висновки. Філософсько-правові витоки ідеї верховенства права слід шукати в Античності. Саме у цю епоху, коли відбувалось формування концепцій державного управління суспільством, провідні вчені свого часу зрозуміли, що держава не повинна нав’язувати власний закон – над ним завжди має розташовуватись ідея про первинність природних потреб та прагнень людини та соціуму. У роздумах давньогрецьких філософів можна знайти декілька підходів до провідних засад верховенства права. На переконання Сократа закони держави не повинні суперечити чеснотам, в Платона – розуму, в Аристотеля – щастю. Давньоримській юрист та філософ Цицерон, узагальнивши позиції своїх попередників, окреслив, що ідея верховенства права як системоутворююча ознака державного ладу правової держави повинна бути спрямоване на досягнення соціальної справедливості та рівності прав і свобод. Розглянуті позиції щодо філософсько-правових витоків ідеї верховенства права мають поглибити її розуміння у сенсі підвищення ефективності правотворчої та правозастосовної діяльності.

Список використаних джерел: 
1. Портнов А.В. Зміст принципу верховенства права та його реалізація в діяльності Конституційного Суду України / А.В. Портнов // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 2 (7). – С. 6467.
2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45. – С. 41. – Ст. 2975.
3. Ксенофонт. Воспоминания о Сократе. – М.: Наука, 1993. – 379 с.
4. Нерсесянц В.С. Сократ. – М.: Наука, 1977. – 152 с.
5. Платон. Филеб. Государство, Тимей, Критий. – М.: Мысль, 1999. – 656 с.
6. Аристотель. Политика. – М.: АСТ Москва Хранитель, 2006. – 393 с.
7. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М.: Наука, 1983. – С. 142-147.
8. Цицерон. Диалоги. О государстве. О законах. – М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 1994. – 222 с.
9. Доктрины правового государства и верховенства права в современном мире / Сборник статей. Ответственные редакторы: В.Д. Зорькин, П.Д. Баренбойм – М.: ЛУМ, Юстицинформ, 2013. – 560 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція