... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №2
Договір купівлі-продажу товарів продовжує відігравати основну роль у міжнародному комерційному обороті, тому саме він потребує особливої уваги науковців. При цьому необхідно враховувати, що термін, який охоплює всі види міжнародних комерційних угод. 
Україна є учасницею Конвенції ООН про договори купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.). У п. 3 ст. 1 її при визначенні сфери застосування зазначено, що а ні національна приналежність сторін, а ні цивільний або торгівельний характер договору не береться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції [1, с. 11]. 
Участь України у Віденській конвенції передбачає застосування іі норм до відносин з контракту міжнародної купівлі-продажу, якщо такий контракт належить до сфери її дії та сторони не виключили іі застосування на підставі ст. 6 Конвенції, яка допускає таку можливість. Крім того в ній встановлено, що вона не стосується цілого ряду питань, зокрема, дійсності самого контракту або якихось його положень. Віденська конвенція регулює відносини з питань, пов’язаних з укладенням договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, їх виконанням, а також деякі питання відповідальності за невиконання або неналежне виконання останніх. При неможливості вирішити питання на основі приписів, які містяться в Конвенції, слід керуватися правом, застосованим в силу норм міжнародного приватного права. Констатація такої неможливості слугує необхідною основою для звернення до відповідних колізійних норм, які відсилають до застосованого матеріального права. Субсидіарному застосуванню договорів міжнародної купівлі-продажу товарів підлягають наступні положення: про підстави та наслідки недійсності угод, норми та позовну давність, правила про співвідношення неустойки та збитків, положення про визначення розміру відсоткових річних при простроченні виконання грошового зобов’язання т порядку їх сплати тощо. З цих питань необхідно звертатися до норм національного цивільного законодавства, які і будуть використовуватися при вирішенні спору. Застосування зазначених норм до відносин з міжнародної купівлі-продажу товарів можливе у двох варіантах: як додаткового (субсидіарного) статуту (для усунення прогалин, що є у міжнародних договорах) або як основного статуту, тобто для повного регулювання відносин сторін. 
Угоди (правочин), які укладаються з іноземними контрагентами, можуть регулюватися нормами права тієї чи іншої країни. Законодавство більшості країн світу виходить з того, що сторони зовнішньоекономічної угоди вільні у виборі застосованого права. Якщо застосованим обирається матеріальне право України, то, принаймні на сьогодні, постає ряд питань, викликаних нечіткістю певних положень нового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Перш за все потребують ретельного аналізу положення Цивільного та Господарського кодексів України, які можуть бути застосовані для регулювання зовнішньоекономічних відносин. Як зазначається в юридичній літературі, предмет регулювання цих кодексів значною мірою збігається. Є цілком справедливим і аргументованим висновок, що Цивільний Господарський кодекси співвідносяться між собою за принципом субординації і підпорядкування, а як загальний (Цивільний кодекс України) і спеціальний (Господарський кодекс України) закони. Не можна не погодитися і з тим що при регулюванні конкретних відносин у пріоритетному порядку застосовуються норми спеціального закону і якщо вони є достатніми для належного регулювання цих відносин, у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми загального закону [2]. Але питання ускладнюється у тих випадках коли існує подвійне регулювання однакових по суті відносин, тому необхідність дослідження, обговорення і відповідно розв’язання проблем співвідношення норм Цивільного і Господарського кодексів залишається актуальною. 
    Господарський кодекс присвятив зовнішньоекономічній діяльності розділ 7. У ч. 3 ст. 377 зазначено, що загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами. 
Зовнішньоекономічним договорам (контрактам) присвячена ст. 382 ГК України, основні зауваження до якого можуть бути наступні. Статтею передбачена письмова форма контракту із застереженням про можливість встановити інше лише законом або чинним міжнародним договором. При цьому наслідків порушення цієї вимоги не передбачено. Крім того, за змістом ч. 3 ст. 382 допускається можливість визначення форми зовнішньоекономічного договору (контракту) правом місця його укладення. Тобто теоретично це може бути усна форма, якщо за законодавством країни місця його укладення не потрібно письмової форми для таких угод. Це певною мірою суперечить ч. 2 цієї ж статті (яка передбачає укладення контрактів у письмовій формі) і є результатом запозичення невдалої норми ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», скасованої ЗУ від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право». 
Отже, ГК передбачає застосування декількох критеріїв, за допомогою яких можна становити право, котрим повинен регулюватися відповідний зовнішньоекономічний контракт. По суті ГК зберіг застосування закону місця укладення угоди як для визначення форми зовнішньоекономічної угоди, так і для визначення прав і обов’язків сторін угоди. Некоректність положень зазначеної статті піддається справедливій критиці в юридичній літературі [3, с. 585]. 
Крім того, ЗУ «Про міжнародне приватне право» по суті відмовився від такої колізійної прив’язки як місце укладення контракту. 
Врегулювати питання застосування цивільних законів іноземних держав покликаний ЗУ «Про міжнародне приватне право». У ч. 3 ст. 31 Закону зазначено, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є юридична особа України або громадянин України, укладається у письмовій формі незалежно від місця його укладання. З прийняттям цього Закону навряд чи доцільно залишати (принаймні, в нинішній редакції) ст. 382 Господарського кодексу України. У будь-якому разі не можна допустити розбіжностей між ГК та цим Законом. Що потребує втручання у ці відносини стосовно Господарського кодексу, так ЦК уточнення в ньому (у контексті ст. 2, 8 та ст. 55 ГК) права органів державної влади та органів місцевого самоврядування на укладення зовнішньоторговельних контрактів, оскільки, саме в цьому Кодексі доцільно було б чітко з’ясувати спеціальні повноваження таких органів на укладення зовнішньоекономічних контрактів та порядок їх укладання. 
Отже, проблеми, пов’язані із застосуванням законодавства України до зовнішньоторговельних контрактів, потребують відповідного розв’язання, зокрема і вирішення при зовнішньоекономічних спорах. 
 
Список використаних джерел:
1. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: комментарии/ Под ред. А.С. Комарова – М.: Юрид. лит., 1994. – 320 с. 
2. Знаменський Г. Пріоритет спеціальних законів як загальноюридичний принцип / Г.Л.Знаменський. – Юридична Україна. 2003. – №4. – С. 4-6.
3. Знаменський Г.Л. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Г.Л.Знаменський, В.С. Щербина. – К. – 2008. Юрінком, Інтер, 2008. – 720 с. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція