... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №2
З моменту проголошення незалежності в Україні не вперше намагаються обмежити доступ до публічної служби деяким категоріям осіб, які мають репутаційні вади. Останнім прикладом став проект Закону України «Про захист української державності від проявів колабораціонізму», де знайшла відображення стара ідея в новій формі. Важко не погодитись з проголошеною метою прийняття цього закону – забезпечення миру, безпеки та демократії [1]. Проте виникає питання щодо реальної можливості реалізації пропонованих заходів та їх відповідність юридичним гарантіям, які закріплені в Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Сучасні національні та визнані міжнародні норми забороняють дискримінацію за будь-якою ознакою, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними [2]. Стаття 24 Конституції України встановлює рівність всіх громадян перед законом та визначає недопустимість привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [3]. 
У статті 14 Конвенції передбачено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою [4].
Україна не єдина країна в Європі, яка, намагаючись захистити незалежність та демократію, вдається до певної «раціональної дискримінації» по відношенню до окремої категорії осіб. Ефективність таких заходів багато в чому залежить від того, чи визнається міжнародними інституціями таке обмеження прав людини правомірним.
Європейський суд з прав людини в своїй практиці констатував, що лояльність державі є тією ознакою за якою можливе встановлення відмінності між категорією громадян, що підлягає обмеженню в правах, та іншими громадянами. Позаяк, в рішенні від 27.07.2004 у справі за зверненням п. Юозас Сідабраса та п. Кястутіс Дзяутас, які свого часу були співробітниками КДБ та отримали від влади Литви тимчасову заборону на працевлаштування не тільки у публічній, а ще в приватній сфері, Європейський суд визнав допустимим обмеження прав окремої категорії громадян, які співпрацювали з тоталітарним режимом, а відтак, особливе ставлення до них, яке виявилось з боку держави у зв’язку з цим, відповідали таким законним цілям, як захист національної безпеки, громадського порядку, економічного добробуту країни, а також прав і свобод інших громадян [5]. 
Європейський суд між іншим вказав, що при вирішенні питання чи підлягає особа обмеженням, важливо конкретно встановити обставини, що свідчили б про нелояльність такої особи державі, її принципам незалежності та демократії. Недостатнім буде тільки констатувати факт співпраці з органом, що такі принципи не поділяв [6].
В означеному проекті закону достатньо чітко конкретизовані дії, які підпадають під ознаки колабораціонізму. У статті 10 проекту Закону України «Про захист української державності від проявів колабораціонізму» [7] встановлено, що колабораціонізмом визнаються дії окремих осіб, які направлені на співробітництво, сприяння та надання допомоги ворогу при здійсненні агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України, що передбачає:
1) забезпечення участі регулярних військ, радників, інструкторів і найманців у бойових діях на території України;
2) проведення розвідувально-підривної і диверсійної діяльності;
3) реалізацію дій, спрямованих на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму;
4) створення і всебічну підтримку органів, самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують на тимчасово непідконтрольній Україні території функції, властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування;
5) окупацію та анексію територій України;
6) нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасово окупованій території України, зокрема, розміщення тактичної ядерної зброї;
7) утворення екстремістських злочинних озброєних угруповань, діяльність яких спрямована на дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної ситуації в Україні, порушення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та блокування важливих об'єктів промисловості й інфраструктури;
8) блокування зусиль України щодо протидії монополізації стратегічних галузей національної економіки іноземним капіталом, щодо позбавлення залежності від монопольних постачань критичної сировини, насамперед енергетичних ресурсів;
9) торговельно-економічну війну, вчинення дій, направлених на виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна;
10) здійснення інформаційно-психологічної війни, приниження української мови і культури, публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України, фальшування української історії, формування засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу.
Усі описані вище дії так чи інакше підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена Кримінальним кодексом України. Причому мова йде про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Співучасть в таких діях також мусить розглядатись як кримінально каране діяння без виключень, навіть за умови прийняття в майбутньому законів про неможливість переслідування та покарання осіб – учасників саме таких подій.
Малоймовірною вдається ефективність відновлення демократичного порядку без застосування обмежень до чисельної категорії осіб, які проживають або проживали на окупованих територіях та мали відносини з окупаційною владою (якщо вести розмову на прикладі подій в Україні, які тривають з 2014 року).
Запропонований спосіб встановлення таких обмежень може бути приреченим знов таки зіштовхнутись з проблемами, які притаманні таким потрібним, але за своєю природою «дискримінаційним» заходам. Статус «колаборанта» це далеко не звинувачення у сумнівних статках, коли мова йде про співучасть у розв’язанні військових дій. 
Аналізуючи власний досвід та досвід інших країн, необхідно ввести чіткі критерії визначення лояльності державі та тим принципам, що закріплені в Конституції. Наразі, фактично йде мова про створення інституції, яка наділена одночасно повноваженнями органу досудового розслідування та суду.
Важливо розуміти, що єдиним авторитетним та компетентним органом, що може мати право встановлювати «дискримінаційні» обмеження, є суд. В цьому контексті також постає питання допустимості доказів в процесі проведення перевірки на причетність до фактів колабораціонізму, адже з одного боку ми маємо закріплені Конституцією гарантії законності збирання доказів і в той же час будь-які вимоги до цього процесу в межах перевірки причетності особи до фактів колабораціонізму в проекті закону відсутні.
За умови введення дієвого судового контролю над самою процедурою перевірки потрібно створити умови за яких встановлені обмеження не матимуть обґрунтованих сумнівів щодо їх правомірності та допустимості. Можливим в цьому випадку є створення Комісії з питань розгляду фактів колабораціонізму не як органу, що приймає рішення про причетність особи до злочинних дій, а як органу який здійснює збір та попередній розгляд документів та інших доказів, що в подальшому передаються до суду (не виключено створення тимчасової спеціальної колегії з розгляду такої категорії справ) для прийняття відповідного рішення, що потягне за собою відповідні наслідки.

Список використаних джерел:
1. Про захист української державності від проявів колабораціонізму: Пояснювальна записка до проекту Закону України. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України» URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63192 
2. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України» URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 
3. Конституція України. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України» URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/conv/print1452688852248942 
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України» URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print1452688852248942
5. Case of Sidabras and Džiautas v. Lithuania [Ukrainian Translation] summary by the Lviv Laboratory of Human Rights HUDOC European Court of Human Rights URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-126179%22]}
6. Case of Sidabras and Džiautas v. Lithuania HUDOC European Court of Human Rights URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-61942%22]}
7. Про захист української державності від проявів колабораціонізму: Проект Закону України. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України» URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63192 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція