... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №2
У сфері захисту і збереження морського середовища регіональне міжнародно-правове співробітництво займає одне з провідних місць. Саме регіональні угоди дозволяють більш послідовно погоджувати природоохоронні заходи зі специфічними особливостями того або іншого регіону та в цьому зв’язку більш ефективно здійснювати захисні заходи [1, c. 25]. Враховуючи та ґрунтуючись на положеннях UNCLOS’82 [2], вони встановлюють практичні, технічні норми та правила запобігання забруднення моря в результаті судноплавства. Сьогодні існують численні міжнародні природоохоронні інструменти, застосування яких передбачає здійснення відповідних заходів в окремих географічних регіонах: Північній Атлантиці, Балтійському, Середземному, Чорному морях тощо.
З 1976 р. співробітництво середземноморських держав оформлено в Барселонській угоді – Конвенції про охорону Середземного моря від забруднення [3], що містить загальні зобов’язання держав, конкретизовані в додаткових протоколах до Конвенції. Так, був заснований Регіональний центр надзвичайного реагування на морські забруднення в Середземному морі відповідно до резолюції 7, прийнятої Конференцією уповноважених представників прибережних держав Середземноморського регіону, із захисту Середземного моря в Барселоні 9 лютого 1976 р., скликаної Міжнародною морською організацією та ЮНЕП. Також були розроблені протоколи: про захоронення 1976 р.; про співробітництво в боротьбі із забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами в надзвичайних випадках 1976 р.; про захист від забруднення з наземних джерел 1980 р. тощо. Барселонська конвенція стосується різних джерел забруднення Середземного моря. Вона містить також положення, які мають відношення до моніторингу, співробітництва в надзвичайних ситуаціях, пов’язаних із забрудненням та співробітництва в галузі науки і техніки.
Регіональному екологічному захистові присвячено ще кілька конвенцій: Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря 1992 р. [4], Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р. [5], Угода про співробітництво в боротьбі із забрудненням Північного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами 1983 р. [6], Конвенція із захисту морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 р. [7]. Таким чином, виокремлюються три сформовані моделі регіонального правового регулювання охорони морського середовища.
Однією з них є модель регіонального правового регулювання охорони морського середовища, розроблена західноєвропейськими державами стосовно регіону Північне море – Північна Атлантика. У межах даної моделі діє цілий ряд угод, що мають відносно відокремлений характер, з попередження забруднення морського середовища регіону: нафтою (Угода про співробітництво 1969 р.); захороненням відходів (Конвенція Осло 1972 р.); з наземних джерел (Паризька конвенція 1974 р.); іншими шкідливими речовинами, чим нафта (Угода про співробітництво 1983 р.). Відмінною рисою цієї моделі є наявність самостійного міжнародно-правового акту з конкретного джерела забруднення або виду забруднюючих речовин. 
Іншу модель було обрано державами, що уклали в 1974 р. Гельсінську конвенцію із захисту середовища району Балтійського моря. Специфіка даної Конвенції полягає в тому, що вона регулює практично всі питання боротьби із забрудненням моря. Важливо звернути увагу на нову Гельсінську конвенцію 1992 р., що враховує політичні зміни, які відбулися, і розширила географічне охоплення дії. Тепер вона поширюється й на внутрішні води Прибалтійських держав. Конвенція набула чинності 17 січня 2000 р. 
Висуваючи вимогу про встановлення обов’язкового лоцманського проведення у Балтійських протоках, деякі країни регіону посилалися на комюніке 10-ї зустрічі міністрів у рамках Ради держав Балтійського моря, що відбулася 7 червня 2001 р. в Гамбурзі, У даному документі записано, що Рада буде «закликати своїх членів та відповідні міжнародні організації сприяти позитивному рішенню з обов’язкового лоцманського проведення в особливо важливих проходах в Балтійському морі» [8, с. 110-111].
Заслуговує на увагу Програма регіональних морів, прийнята ЮНЕП у 1974 р. Реалізація цієї програми склала третю модель регіонального правового регулювання захисту морського навколишнього середовища. На сьогодні Програма охоплює 11 регіонів (Середземне, Червоне моря, Аденську, Перську та Оманську затоки, район Карибського моря та ін.), у рамках яких прийняті спеціальні угоди. Найбільш яскравою ілюстрацією цієї моделі може слугувати співробітництво середземноморських держав. 
Успішним прикладом регіонального співробітництва було проведення в квітні 1978 р. Кувейтської регіональної конференції повноважених представників із захисту та розвитку морського середовища та прибережних районів, яка прийняла ряд документів, стосовно захисту району Перської, Оманської та Аденської заток, який підпадає під значну загрозу забруднення в результаті видобутку в цьому районі нафти та її перевезення на танкерах. Конференція прийняла План дій із захисту та розвитку морського середовища та берегових районів прибережних держав, Кувейтську регіональну конвенцію про співробітництво у справі захисту морського середовища від забруднення; протокол про регіональне співробітництво при боротьбі із забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами в надзвичайних ситуаціях, а також ряд відповідних резолюцій.
У 1983 р. укладено Конвенцію з охорони та поліпшення морського середовища Карибського регіону. Конвенція не поширюється на внутрішні води. Відповідно до ст. 4 сторони повинні індивідуально або сумісно вживати в межах міжнародного права необхідні заходи з охорони, зменшення та контролю  за забрудненням у конвенційному районі [9, с.378].
На регіональному рівні в рамках Програми регіональних морів ЮНЕП створена широка, хоча й не всеосяжна мережа угод із захисту морського природного середовища. Вони охоплюють такі регіони, як Середземне море, Перська затока, Західна Африка, південно-східна частина Тихого океану, Червоне море, Карибське море, Східна Африка і південна частина Тихого океану. Щодо кожного з регіонів діють відповідні міжнародні угоди, які доповнюють протоколи, присвячені висвітленню широкого кола питань (регулювання наземних джерел забруднення; скидання відходів в океан; забруднення океану морськими буровими установками; зони, що перебувають під спеціальним захистом і охороною дикої природи)
Доцільність регіонального підходу до вирішення морських екологічних проблем підкреслена також в положеннях Частини XІІ «Захист і збереження морського середовища» UNCLOS’82. Так, її ст. 197 встановлює, що держави співробітничають на всесвітній та, коли це доречно, на регіональній основі безпосередньо або через компетентні міжнародні організації у формулюванні або розробці міжнародних норм, рекомендованих стандартів та практик і процедур, що відповідають цій Конвенції, для захисту та збереження морського середовища з урахуванням характерних регіональних особливостей. 
Таким чином, на теперішній час у світі склалися численні регіональні моделі захисту та збереження морського середовища. Їх міжнародно-правове підґрунтя спрямоване на попередження забруднення, зменшення наслідків антропогенного впливу на морські акваторії, запроваджує ефективні механізми регіонального співробітництва у сфері захисту природного морського середовища та прийняття всіх необхідних та можливих засобів його збереження для прийдешніх поколінь.

Список використаних джерел:
1. Лаверычев Е.Г. Осуществление защитных мер и имущественная ответственность за причинение ущерба морской среде: дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1998. 148 с.
2. Конвенция ООН по морскому праву, 1982. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_057/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
3. Конвенция об охране Средиземного моря от загрязнения 1976. URL: http://www.unep.ch/regionalseas/regions/med/t_barcel.htm (дата звернення: 02.06.2018).
4. Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, 1992. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987_009/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
5. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 року. Протоколи до Конвенції, 1992. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_065/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
6. Agreement for cooperation in dealing with pollution of the North Sea by oil and other harmful substances, 1983. URL: https://www.bonnagreement.org/site/assets/files/1080/ chapter29_text_of_the_bonn_agreement.pdf (дата звернення: 02.06.2018).
7. Convention for the Protection of the Marine Environment of the North-East Atlantic. URL: https://www.ospar.org/convention/text (дата звернення: 02.06.2018).
8. Кутаева Н.Г. Проблемы зашиты окружающей среды в постконвенционный период. Ежегодник морского права. 2002. Москва, 2003. С. 103—117.
9. Международное публичное право: учеб. / под ред. К.А. Бекяшева. 3-е изд. Москва, 2004. 928 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція