... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №1
Звільнення території західноукраїнських земель Червоною армією від німецьких військ ознаменувало повернення радянського тоталітарного режиму з його карально-репресивною системою, переходом до форсованої реалізації (уже без будь-яких завуальованих елементів, що мали місце в період вересня 1939 – червня 1941 років) планів другої радянизації краю. Без перебільшення західноукраїнське населення, пізнавши гіркий досвід першого урядування совітів на цих теренах, з тривогою очікувало реалізації політики радянизації. Активна ж меншість оформлена в структури українського національно-визвольного руху зі зброєю в руках зустріла ворога номер один.
Заявлена наукова тема достатньо повно представлена в сучасній вітчизняній історіографії дослідженнями І. Біласа, Д. Вєдєнєєва, Х. Кульгавець, О. Ленартовича, В.Нікольського, А. Кентія, О. Лисенка, С. Макарчука, Г. Стародубець, В. Ухача та ін. [7].
Метою наукової розвідки є сучасний історіографічний дискурс особливостей протиборства сталінського тоталітарного режиму з суб’єктами українського національно-визвольного руху у період 1945 року.
Завершення 1944 та початок 1945 року внесли корективи та нові зміни у протистояння протиборствуючих сил. Вітчизняні науковці об’єктивно наголошують, що у безкомпромісному протистоянні радянських комуністичних органів та силових структур з ОУН(б) і УПА грубо порушувалося чинне законодавство, та чинилася наруга, звірства над місцевим населенням. З одного боку, у пам’яті населення західноукраїнського краю чітко закарбувався «досвід» першого врядування совітів, а нові штурмові заходи радянської влади щодо форсованої реалізації структурних складових «другої» радянизації не залишали ілюзій у людей щодо форм і методів її проведення. З іншого боку спостерігалася втома місцевого населення від збройного протистояння, реквізитів та інших форм насильства [6, с. 3], що підсилювалося все більшим усвідомленням не співмірності потенціалу пртиборствуючих сторін, а тому як корозія підточувало віру в успіх боротьби проти комуністичного режиму, неухильно звужуючи єдине джерело підтримки українського національно-визвольного руху [6, с. 3]. Відновлення та широке використання інститутів заручництва, доносительства [9, с. 194], системи оперативно-агентурних заходів радянських спецслужб [2, с. 377], інформаційно-пропагандистських заходів сталінського режиму мали за мету спровокувати недовіру керівництва ОУН(б) і УПА до населення, «... розірвати український визвольний рух і його соціальну базу» [2, с. 377]. 
Авторитетним київським науковцем О. Лисенком зроблена вдала спроба виокремити етапи структурно-організаційної й тактичної трансформації в середовищі українського визвольного руху впродовж 1945 року. По-перше, на рубежі 1944-1945 років провід ОУН(б) і Головна команда УПА (далі ГК УПА) окреслила перелік заходів, що передбачали: 1) спрямувати удари збройних відділів по районних центрах і цим змусити сконцентрувати тут більше радянсько-силових структур, зменшивши їх у селах – життєво важливій базі повстанського запілля; 2) перешкоджати процесам радянизації і насамперед, укоріненню радянських органів влади; 3) зривати плани поставок сільськогосподарських продуктів, заготівель лісу та інших заходів радянського режиму [6, с. 9]. Акцентувалася увага на пропагандистській роботі, що мало піднімати моральний дух і ліквідовувати зневіру. Розглядалася можливість тимчасово передислокувати основні відділи УПА та організаційні кадри у східні області України, Білорусії, Польщі. 
По-друге, літом 1945 року відбулися чергові зміни у середовищі українського самостійницького руху. З-поміж основних форм спротиву провід українського самостійницького руху виокремлював: а) індивідуальний терор, диверсійні акції на промислових та сільськогосподарських об’єктах; б) засідки та невеликі сутички із не чисельними радянськими підрозділами, винищувальними батальйонами [6, с. 33]. Цілком справедливо наголошувалося на необхідності шукати шляхи організаційного закріплення національних структур у містах. Рейди в інші терени України (насамперед Житомирщини і Київщини [6, с. 32]) мали чітку пропагандистську ціль – засвідчити присутність повстанських відділів і в інших, окрім Західної України, регіонах та хоча б частково ускладнити радянським карально-силовим структурам виконувати оперативні плани [6, с. 34].
Керівництво українського національно-визвольного руху приділяло увагу і закордонним рейдам, які як метод партизанської тактики давали позитивні результати [8, с. 374-375]. Поділяємо висновки дослідників, що попри незначні військові результати закордонних рейдів відділів УПА, вони мали позитивний політичний і морально-психологічний ефект впливу на людей [3, с. 369].
По-третє, у другій половині 1945 року націоналістичне підпілля зазнало чергової структурної реорганізації. Чергові зміни, на думку А. Кентія, з одного боку скріплювали зв’язок повстанських відділів з боївками і населенням, з іншого – свідчили про повернення до тактики підпільно-партизанських дій у визначених теренах [6, с. 38], що у значній мірі свідчило про крах надій керівництва УПА набути рис сили загальноукраїнського характеру [4, с. 337]. Нові інструкції (від 22 листопада 1945 року) Крайового Проводу ОУН(б) особливий акцент покладали на кадрову роботу організації; посилення значення і відповідальності політвиховників у забезпеченні морально-психологічного стану особового складу, національно-патріотичного виховання української молоді [6, с. 38]. Бойова діяльність, за твердженням О. Лисенка, мала супроводжуватися активною пропагандистською роботою, вістря якої спрямовувалися до інтелігенції, учителів (особливо із східних регіонів України), міліції, священнослужителів у контексті захисту прав УГКЦ [6, с. 39].
Вітчизняні науковці окреслюють і системні зусилля радянських спецслужб, які виконуючи вказівки Москви значно інтенсифікували зусилля по ліквідації структур визвольного руху, рапортуючи про амбітні плани здійснити це до завершення німецько-радянської війни. На новому етапі протиборства вчені виокремлюють особливості каральних дій силових структур: по-перше, як і в 1944, у 1945 році незмінною і основною формою боротьби з націоналістичним підпіллям та повстанськими відділами залишалися воєнно-чекістські операції [6, с. 52], що вкотре підтверджувало тезу про небажання і невміння комуністичних верховодів, хоча б спробувати знайти політичні засоби розв’язання конфлікту [1, с. 86]. По-друге, змінена тактика дій НКВС і НКДБ УРСР ще більше посилювала контроль і нагляд за населенням краю і виявленням у селах підпільних структур самостійницького руху [6, с. 50]; набував розвитку маховик масових депортацій сімей вояків УПА, перепису населення [5, с. 289], мобілізаційних заходів до лав Червоної армії. По-третє, попри пріоритетність силових методів, комуністичний режим нарощував ідеологічну обробку населення [6, с. 51]. І все ж, на думку О. Лисенка, «... не ідеологічні меседжі, а реалії повсякденного життя (втома від терору і тероризму, постійного страху за життя, перебування «між двох вогнів» - радянським режимом і повстанцями, економічні реалії тощо) формували ставлення сільських мешканців до самостійницького руху» [6, с. 65-66]. 
Таким чином, вітчизняні дослідники акцентують увагу на поєднанні радянською владою і її силовими структурами військових та політичних заходів у боротьбі з українським самостійницьким рухом [6, с. 52].
Більшість науковців схильна вважати, що використаний радянським режимом комплекс «витончених» засобів боротьби з структурами визвольного руху цинічно порушував права людини, чинне законодавство, здетоновуючи чергові хвилі невиправданих репресій, актів терору з обох сторін, в лещата яких попадало безневинне цивільне населення.

Список використаних джерел:
1. Кондратюк К.К., Леськів М.М. Україна: Західні землі: 1944—1953 роки: монографія. Львів, 2011. С. 86.
2. Лисенко О.Є. Боротьба радянських силових структур проти ОУН і УПА у 1945 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси. Київ: Наукова думка, 2005. С. 377.
3. Лисенко О.Є. Протистояння ОУН і УПА і радянської системи у 1945 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси, Київ: Наукова думка, 2005. С. 369.
4. Лисенко О. Є. Самостійницький рух у 1944 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси. Київ: Наукова думка, 2005. С.337.
5. Нагірняк М. Тактика дій радянських репресивних органів у боротьбі з національним рухом у західних областях України (1944—1945 рр.). Геноцид України в XX ст.: історія та наслідки: матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції (Львів, 25—26 вересня 2011 р.): [редкол. Л. Сеник … [та ін.]); Львівський університет «Львівська політехніка» … [та ін.]. Львів: Добрий друк, 2013. С. 289.
6. ОУН і УПА в 1945 році: Збірник документів і матеріалів. В 2 ч. Ч. 2. Редкол.: Боряк Г.В., Веселова О.М., Даниленко В.М., Кульчицький С.В. (відп. ред.). Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. С. 3.
7. Ухач В.З. «Велика блокада»: карально-силові заходи радянського тоталітарного режиму проти суб’єктів українського національно-визвольного руху (сучасна українська історіографія). URL: http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=2332; його ж. Правовий статус суб’єктів національно-визвольної боротьби 40 – сер. 50 рр. XX ст. (національне законодавство). Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід: [Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції, м. Тернопіль, ТНЕУ, 20—21 квітня 2018 р.]. Тернопіль: Економічна думка, 2018. С. 64—67; Боротьба Української повстанської армії за Самостійну Українську державу. URL: http://www.lex-line.com.ua; Державотворча діяльність УПА: інституційний та джерелознавчий аспекти. URL: http://www.legalactivity.com.ua та ін.
8. Шолох Я. Рейди УПА очима зарубіжних дослідників: оцінки та значення. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. 2003. Вип. 10. С. 372—381.
9. Яневський Д. Проект «Україна»: Жертва УПА, місія Романа Шухевича. – Харків: «Фоліо», 2012. С. 194. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція