... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №1
Реформування українського суспільства за європейськими принципами демократичної держави викликало необхідність створення нової моделі правоохоронного органу, діяльність якого направлена на служіння народу, захист прав, свобод та законних інтересів громадян, забезпечення публічної безпеки та порядку.
Однак, держава не лише захищає права і свободи громадян України, а й може певним чином їх обмежити, прагнучи встановити порядок у спільному житті людей. Актуальним постає питання саме меж можливих обмежень прав і свобод людини та їх чіткої регламентації в законодавстві нашої держави.
Вищезазначеному питанню приділяли увагу такі науковці, як: Н. Безсмертна, Ю. Ірха, А.Самотуга, Н. Кушакова, О. Осинська, М. Савчин, Н. Савінова, М. Селівон, Б. Сидорець, С. Рабінович, В. Філатов, С. Шевчук. У роботах цих науковців питання обмеження прав і свобод людини є важливою складовою досліджень загальних проблем теорії держави та права. 
У даній статті ми ставимо за мету висвітлити основні аспекти механізму обмеження прав людини в порядку кримінального процесуального законодавства України та адміністративного.
Стаття 18 Закону України «Про Національну поліцію» дійсно закріплює положення, яким зобов’язує кожного поліцейського поважати і не порушувати прав і свобод людини.
При цьому, стаття 29 Основного закону держави зазначає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Таким чином, Конституція встановлює стандарти, відповідно до яких особу можна тримати під вартою на підставі рішення суду. А на випадок необхідності невідкладного затримання особи під час вчинення правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, встановлена конституційна гарантія судової перевірки наявності юридичних підстав тримання під вартою. 
Що ж стосується європейського регулювання права особи на свободу та особисту недоторканість, то Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 5 чітко закріплює, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість у її класичному розумінні, тобто фізичну свободу. Метою статті є захист особи від свавільного арешту і тримання під вартою, захист публічного порядку, який вимагає забезпечення покарання осіб, що вчинили злочин. Для того, аби звести до мінімуму ризик свавілля у діях державних органів, вищевказаною статтею Конвенції передбачено комплекс прав, які встановлюють, що позбавлення свободи повинно знаходитися під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю органів влади за свої дії.
  Гарантуючи право на свободу та особисту недоторканість, Конвенція встановлює вимоги до позбавлення свободи, зокрема умови правомірності та законності позбавлення особи свободи. Крім класичного випадку арешту чи ув’язнення, позбавлення свободи може набувати різних форм: поміщення осіб до психіатричних чи соціальних установ, тримання у транзитних зонах аеропортів, допиту в поліцейському відділку, затримання і обшуку поліцією, домашнього арешту.
Крім того, і чинним законодавством України встановлено підстави для затримання особи не лише в порядку кримінального процесуального законодавства України, а й адміністративного. 
У статті 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо передбачено, що з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи.
При цьому, затриманому роз’яснюються його права, зокрема він має право ознайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, а також оскаржити постанову по справі.
Механізм дотримання прав людини при затриманні особи, будь-то у процесі кримінального законодавство чи адміністративного повинен беззаперечно функціонувати на найвищому рівні. Карати та захищати – невід’ємні один від одного терміни, правопорушник повинен відчувати не тільки кару за вчинений проступок чи злочин, а й захист його прав зі сторони держави.
   Отже, механізм дотримання прав і свобод людини – це єдине, цілісне і самостійне явище правової системи, яке є комплексом взаємопов’язаних засобів, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція