... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №5
Забезпечення охоронних і запобіжних завдань кримінального права України передбачає необхідність досконалого розуміння, а також користування галузевими поняттями. Проте такий підхід стає можливим лише при формуванні системного підходу та уявлення про ті кримінально-правові прояви, якими конкретне поняття володіє. Це відноситься до поняття часу вчинення злочину.
У наукових і навчальних джерелах про час вчинення злочину прийнято говорити в контексті ознаки об’єктивної сторони злочину та про чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та інші значення цього феномену. Дослідимо всі аспекти кримінально-правового значення часу злочину виходячи з чинного КК України. Перш за все звернемо увагу на час вчинення злочину як обставину, що впливає на встановлення меж дії закону про кримінальну відповідальність. Необхідність у визначенні часу злочину виникає в зв’язку з встановленням часових меж чинності закону про кримінальну відповідальність. У відповідності з ч. 2 ст. 5 КК України «Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діє на час вчинення цього діяння» [1]. Це означає, що не визначившись з точним часом вчиненого, особа, що повинна застосувати закон, не зможе зрозуміти яким законом про кримінальну відповідальність потрібно давати кримінально-правову оцінку вчиненому. Помилка стосовно визначення часу може мати негативні юридичні наслідки.
Час вчинення злочину – це час суспільно небезпечного посягання. У відповідності з ч. 1 ст. 11 КК України «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» [1]. Отже, кримінальна протиправність є однією з ознак злочину, яка утворює поняття злочину. Підставою кримінальної відповідальності, згідно ч. 1 ст. 2 КК України, є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [1]. Отже, кримінальна відповідальність стає можливою лише в тому випадку, коли суспільно небезпечне діяння було визнано кримінально протиправним до моменту його вчинення [2, с. 140]. Це знайшло своє підтвердження в публікаціях Н. Ф. Кузнєцової, яка стверджувала, що «…у властивості кримінальної протиправності знаходить свою реалізацію принцип законності в кримінальному праві [3, с. 106-107]. Це значення часу злочину підтверджено 70% вчених. 30% працівниками правоохоронних органів, судів та захисниками.
Час вчинення злочину – це встановлення суспільної небезпечності вчиненого діяння. У низці випадків час формує суспільну небезпечність того чи іншого посягання і є одним з чинників його криміналізації. Наприклад, ст. 158-2 КК України передбачає незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму та характеризує їх вчинення «поза встановленим законом строком зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України після проведення виборів або референдуму…» [1] тощо. Натомість в інших випадках передбачений законом про кримінальну відповідальність часовий фактор вказує на понижену або підвищену, в порівнянні з основним складом злочину, суспільну небезпечність учиненого злочину. Наприклад, однією з необхідних умов пом’якшення кримінальної відповідальності за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України) є його вчинення під час пологів або відразу після пологів [1]. У якості ознаки, що підвищує суспільну небезпечність злочину, час знайшов відображення в частинах 2 або 3 ст. 407 КК України, які передбачають більш тяжке покарання за «самовільне залишення військової частини або місце служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч б і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року» [1]. За ч. 3 ст. 407 КК України виходячи з часового періоду підвищує суспільну небезпечність «Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті» [1].
Слід звернути увагу на те, що в певних випадках час вчинення посягання впливає на суспільну небезпечність діяння, а їх взаємозв’язок, як ми позначили вище, вказує на наявність основного, кваліфікуючого чи привілейованого складу злочину, він може виступати однією із умов, що виключає суспільну небезпечність діяння і визначає таким чином його незлочинний характер. Наприклад, поведінка особи під час необхідної оборони (ст. 36 КК України). Зрозуміло, що суспільно небезпечне посягання протікає в певних часових межах, протягом яких існують умови правомірності необхідної оборони, що відноситься як до посягання, так і до захисту від нього. Зокрема, в першому випадку час може характеризувати суспільну небезпечність та дійсність злочинного посягання, а в другому – можливість застосування захисних мір стосовно особи, що обороняється або інших осіб, а також про відсутність перевищення меж необхідної оборони. Останню обставину Пленум Верховного Суду України спеціально оговорює в постанові від 26.04.2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» [4, с. 55]. У ній, зокрема, зазначається: «Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу…» [4, с. 55]. Іншими словами йдеться про своєчасність вчинення оборонних дій, тобто в період, коли суспільно небезпечне посягання вже почато, але ще не закінчено, є однією з обов’язкових умов правомірності необхідної оборони. Це означає, що вихід за ці часові межі свідчить про завдання шкоди неправомірної з позицій необхідної оборони, але не виключає можливість її як дій, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 38 КК України «Не визнаються злочинами дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи» [1]. Проведене нами опитування працівників правоохоронних органів, судів та захисників свідчить, що жоден з респондентів не послався на те, що це кримінально-праве значення часу вчинення злочину, натомість 65% вчених зазначити тут час як на значення часу вчинення злочину.
Час вчинення злочину – це фактор (показник) трансформації кримінально-правових відносин. Слід погодитися з висловлюваннями А.І. Санталова, А.Л. Ривліна, П.Е. Недбайла, що «не дивлячись на значну дискусійність питання про момент виникнення кримінально-правових відносин, більшість учених виходить з того, що кримінально-правові відносини діляться на попереджувальні і охороню вальні [5, с. 50; 6, с. 110-111; 7, с. 485]. Крім того, деякі автори зв’язують момент зародження перших зі вступом кримінально-правових норм в юридичну силу [8, с. 122-123], а других – з фактом учинення злочину [9, с. 24; 10, с. 55].
Отже, слід акцентувати увагу на тому, що час вчинення злочину вказує на об’єктивну трансформацію кримінально-правових відносин, яка обумовлена порушенням кримінально-правової заборони. З цим погоджується 89 % опитаних слідчих, прокурорів, суддів, захисників, а також 92 % вчених.

Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-14. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25—26. Ст. 131.
2. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение: монография. Москва: Юрид. лит, 1967. 240 с.
3. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. Москва: Моск. гос. Ун-т, 1959. 232 с.
4. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 р. Постанова пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. 2-ге видання. Київ: Алерта; ЦУЛ, 2011. С. 54—56.
5. Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. 96 с.
6. Ривлин А.Л. Об уголовно-правовых и процессуальных отношениях. Правоведение, 1959. № 2. С. 109—114.
7. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. Москва: Госюриздат, 1960. 512с.
8. Номоконов В.А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. Владивосток, 1989. 160 с.
9. Огурцов Н.А. Развитие учения о правовых отношениях в советском уголовном праве. Труды высшей школы МВД СССР. Волгоград, 1970. Вып. 3. С. 20—27. 
 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція