... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №1
Корупція як негативне явище через свою складність та поліваріативність проявів обумовлює потребу наукового обґрунтування ролі Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми в механізмі запобігання і протидії корупції. Дана проблема має часто фрагментарний і контраверсійний характер, та не дає загальної картини ситуації. У поглядах вчених існує чимало суперечностей щодо поняття, сутності та складових елементів механізму запобігання і протидії корупції. Для багатьох досліджень в цій сфері характерні суперечність та непослідовність. 
Традиційно суб’єктами реалізації будь-якої політики, так само як і суб’єктами, що задіяні в організаційно-правовому управлінському механізмі, пов’язані з владними повноваженнями, виступають органи державної влади загальної та спеціальної компетенції. Згідно з чинним законодавством Органами спеціальної компетенції, як відомо, є: 
– Національне антикорупційне бюро України [2], що займається попередженням, виявленням, припиненням, розслідуванням та розкриттям корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобіганням вчиненню нових;
– Національне агентство з питань запобігання корупції [1], що забезпечує запобігання корупції, забезпечення формування та реалізації державної антикорупційної політики, створення й забезпечення дотримання правил, які дозволять запобігти корупції;
– Спеціалізована антикорупційна прокуратура [3], що здійснює супровід кримінальних проваджень Національного антикорупційного бюро України.
Стосовно цих суб’єктів залишається найбільш нерозв’язаним питання організації парламентського контролю над їхньою діяльністю, оскільки закритий характер функціонування їх потребує упровадження відповідних механізмів спостереження та прийняття рішень. 
Теоретико-правовий інтерес у даному контексті викликає думка О. Литвинова про специфіку здійснення діяльності суб’єктами протидії корупції, яку характеризують такі профільні функції, як прогнозування, планування, організація і контроль [4, c. 163].
Думки вченого фактично співпадають з цілком логічним та ефективним інструментом на шляху запобігання та протидії корупції. Так, на думку С. Серьогіна, таким може стати комплекс механізмів протидії та попередження корупції в органах публічної влади. Система механізмів та попередження корупції містить: державно-політичні, державно-правові, соціально-економічні, суспільно-громадянські, соціокультурні. В іншому випадку автор вказує, що політичні, інституціональні, економічні, соціальні механізми протидії та попередження корупції поділяються на загальні та спеціальні і базуються на запровадженні організаційних заходів стратегічного і тактичного спрямування [6, c. 11].
Цілком слушною є теза, що в цілому діяльність суб’єктів протидії корупції складається з безлічі функцій. Чітке і повне їх визначення є важливою науковою задачею. Будь-якій соціальній діяльності властиві загальні функції, здійснювані її суб’єктом. Їх реалізують в ході управління будь-якими об’єктами, що відображають сутність соціального управління. Зміст функцій визначається об’єктом впливу, тобто характер керованих об’єктів визначає конкретний зміст функцій суб’єкта [5, c. 172].
Задля визначення ролі інституту Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми в Україні в рамках організаційно-правового механізму протидії корупції, на мою думку, слід звернутись до причин її виникнення. Більшість спеціалістів сходяться на тому, що основними причинами корупції є недосконалість політичних інститутів, що забезпечують внутрішні та зовнішні механізми стримування влади. До обставин, що роблять внесок у виникнення та розвиток корупції, можна віднести: 
– закони та підзаконні акти, що дозволяють неоднозначно тлумачити їхній зміст; 
– незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур; 
– нестабільну політичну ситуацію в країні; 
– недосконалість сформованих механізмів взаємодії інститутів влади; 
– залежність реалізації основоположних стандартів і принципів роботи бюрократичного апарату від політики еліти, яка на законних підставах здійснює управління державою; 
– професійну некомпетентність посадових осіб; 
– кумівство та політичне протегування, що призводять до укладання таємних угод, які послаблюють механізми контролю над корупцією;
– відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто регулювання однієї й тієї ж діяльності різними інстанціями; 
– низьку активність громадян щодо участі у здійсненні контролю над діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування.
Дієве і реальне формування інституту Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми, уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, в установах та організаціях має забезпечити належну реалізацію антикорупційного законодавства на національному рівні та на місцях.
Запровадження інституту Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми повинно дати імпульс до позитивних зрушень до декорумпованості українського суспільства. Революційні зміни повинні мати на меті комплексне реформування системи протидії корупції, відповідно до міжнародних стандартів, і гармонізувати законодавство України відповідно до європейських стандартів, як того вимагає Угода про асоціацію України з Європейським Союзом.
Викорінення корупції як негативного явища та запобігання умовам, що можуть сприяти її виникненню, досить складна соціально-економічна, політична, суспільна проблема. На державному рівні з’ясування складових організаційно-правового механізму протидії корупції дозволяє констатувати, що найбільш складними залишаються питання, пов’язані з розробленням, удосконаленням та втіленням інструментів його реалізації. Однак, політична воля керівництва країни щодо вирішення питань запобігання і протидії корупції, впровадження посади Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми у вищих ешелонах влади, зокрема, в Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді України та Адміністрації Президента України, має стати першочерговим кроком держави на шляху подолання корупції.

Список використаних джерел:
1. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1700. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056.
2. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14 жовтня 2014 року №1698-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 47. Ст. 2051.
3. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 2—3. Ст. 12.
4. Литвинов О.М. До проблеми визначення соціально-правового механізму протидії злочинності. Форум права. 2007. № 3. С. 163—166. 
5. Машлякевич Д.С., Литвинов О.М. Стратегії запобігання і протидії корупції в Україні: монографія. Харків: ТОВ «В деле», 2016. 260 с. 
6. Серьогін С.С. Механізми попередження та протидії корупції в органах публічної влади України: автореф. дис. … канд. наук з держ. управл.: 25.00.02. Харків, 2010. С. 11. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція