... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №1
Сучасні реформування в українському суспільстві базуються передусім на оновленому сприйнятті права. Довгі роки панування тоталітарної ідеології та обожнення закону та права разом із цілковитою монополією на справедливість комуністичної партії не ставили перед юридичної наукою питання про співвідношення цих категорій. Однак сьогодні в умовах, коли ідея концепція природних прав людини, концепція верховенства права взяла гору над стереотипами виключної законності, вітчизняна правова наука повинна віднайти сутнісний фундамент співвідношення категорій права, законності та справедливості. Адже саме при їх розумному тлумачення й можна буде знайти той баланс між законами життя суспільства, природними правами та жагою справедливості, що дуже необхідно Україні у період фундаментальних трансформацій.
Варто відзначити, що, як і більшість правових досліджень, пошуку співвідношення права, закону, справедливості були започатковані в античному світі.
Розрізнення права і закону в європейському правознавстві засноване на використанні понять ius і lex, запозичених з римської юриспруденції [1, с. 75]. Ще раніше в гомерівський період право позначало існуючі закони і звичаї взагалі, а з часом – саме добрі звичаї і засновану на них правду і справедливість, так само як право в суб’єктивному сенсі. У цілому ототожнення справедливості з законністю – взагалі характерна риса античної культури. Позиція Сократа з цього питання добре відома: «Що законно, то і справедливо» [2, с. 136]. Підхід Платона та його школи ідентичний: законність і є справедливість [3, с. 582-583]. Однак основний момент співвідношення права і закону враховано: право є природний закон життя людей, а безпосередньо закон – встановлені державою правила суспільного життя. Тобто право – природна свобода і при цьому природна необхідність, а закон – обов'язок і борг по відношенню до суспільства.
Що стосується категорії «справедливість», то Аристотель застосовував саме цей термін замість терміна «права»: «Справедливість може бути природна і встановлена законом» [4, с. 327]. «Те, що ми самі покладемо і визнаємо справедливим, стає після цього таким, і ми називаємо його справедливим за законом. Справедливе від природи вище справедливого за законом, однак досліджуємо ми громадянське справедливе, а воно існує за законом, а не від природи. Справедливе – це встановлене законом» [4, с. 328]. Похибка права, виведена з одних писаних законів, може бути виправлена на основі природного закону з урахуванням всіх обставин справи і якостей людини. Отримуване в результаті «добро» чи «правда», теж є право, але не в силу закону, а в якості виправлення законного правосуддя [5, с. 168]. Тобто природний і державний закони складають, таким чином, дві частини чинного законодавства, а справедливість є якістю як права, так і закону. Справедливістю доповнюється як право, так і закон, і все це спрямоване на гармонізацію людських стосунків.
Як у цьому сенсі підкреслює О.А. Землянінова, право, якому за допомогою реалізації принципу справедливості вдається найбільш повно реалізувати спільний інтерес, перетворюється в найбільш «затребуваний» регулятивний інститут, оскільки в цьому випадку воно найбільшою мірою відповідає суспільним очікуванням. Правові норми і цінності інтегрують внутрішній духовний світ соціальних суб’єктів, адже вони здатні мінімізувати розрив між уявленнями про ідеальний і реальним типом суспільної системи, а, отже, створюють у членів суспільства відчуття соціального «комфорту», «вкоріненості» в бутті [6].
Англійський філософ Нового Часу Джон Локк аналогічним чином розділив право і закон: «право полягає в тому, що ми маємо можливість вільно розпоряджатися будь-якої річчю, тоді як закон є те, що велить або забороняє нам робити щось» [7, с. 4]. Але для Локка «закон в його справжньому значенні являє собою не стільки обмеження, скільки керівництво для вільного і розумного істоти в його власних інтересах і наказує тільки те, що служить на загальне благо тих, хто підкоряється цьому закону. Метою закону є не знищення і не обмеження, а збереження і розширення свободи. Адже у всіх станах живих істот, здатних мати закони, там, де немає закону, немає і свободи. Адже свобода полягає в тому, щоб не відчувати обмеження і насильства з боку інших, а це не може бути здійснено там, де немає закону »[8, с. 293-294]. Але найбільш повно розділив справедливість, право і закон Гуго Гроцій наступним розумінням: «Право тут означає не що інше, як те, що справедливо при цьому переважно в негативному, а не в позитивному сенсі, так як право є те, що не суперечить справедливості» [9, с. 68].
Американській дослідник ХХ ст. Джон Ролз продовжив думки своїх історичних попередників та вказав, що справедливість є єдиним найважливішим міркуванням, яке беруть до уваги при оцінці базової структури суспільства та загального напряму соціальних змін. Справедливість є першою чеснотою соціальних інституцій, так само, як істина – першою чеснотою систем мислення. У справедливому суспільстві свободу рівного громадянства розглядають як установлену; права, які забезпечує справедливість, не повинні залежати від політичних домовленостей чи від урахування суспільних інтересів» [10, с. 3]. Тобто справедливість виступає оптимальною мірою співвідношення протилежних інтересів у суспільстві. Вона є показником співвідношення цих інтересів, а тому є визначальним чинником, що підпорядковує собі функціонування суспільства та його систем (у тому числі і правової). Також саме у справедливості права вбачається його загальнолюдська цінність. Вона використовується для моральної оцінки певних ситуацій і найкраще характеризує моральність поведінки учасників суспільних відносин.
Означені ідеї проявились у подальшому в концепції правової держави, тобто держава, в якій реально функціонує режим, пов’язаний з правами і свободами людини і громадянина і де влада зобов’язана юридично захищати і гарантувати ці права і свободи, що означає ні що інше як обмеження держави цими правами і свободами, правова і юридична детермінованість. Тут слід зауважити, що такий відрив права від держави обумовлює твердження про те, що основним джерелом права є судовий прецедент і звичай, а не нормативно-правовий акт. Як вказує I.A. Малютін, панівне становище судового прецеденту і звичаю, як основних джерел права, обґрунтовується тим, що вони мають пряме походження з природного права, справедливості, «народного духу», а держава зобов'язана лише санкціонувати їх застосування і забезпечити захист [11].
Тому у правові державі, як зазначає М.В. Тесленко, справедливість виступає центральною категорією, гуманістичною домінантою принципу верховенства права, мірилом оцінки і способом, за допомогою якого юристи знаходять розумне розв’язання конфлікту між законом і правом справедливості, оскільки справедливість визначає зміст права [12]. І саме тому чинною Конституцією України основним принципом визнається принцип верховенства права (ст. 8), а суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ст. 129) [13]. У свою чергу, на єдність права і справедливості вказував і Конституційний Суд України. На його думку, викладену у рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004, справедливість – одна з основних засад права; вона є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню [14].
І дійсно, сьогодні у судовій практиці практично не викликають заперечення випадки, коли суд у разі встановлення невідповідності того чи іншого положення нормативно-правового акта Конституції України застосовує безпосередньо положення Основного Закону. А, коли необхідно розв’язати колізію між судовою практикою і конкретним нестандартним казусом, якщо цей випадок не врегульований законодавством, або коли закон, який мав би врегулювати такий випадок, суперечить Конституції, суд зобов’язаний користатися принципом справедливості і застосувати верховенство права.
Таким чином, закон і право не слід ототожнювати. Адже під правом слід розуміти не просто закон, а нормативно закріплену справедливість. У свою чергу, нормативно закріплена справедливість, не може протистояти справедливості природній, яка вкорінена у саму сутність людини та правової держави. Саме тому в Україні у сучасних реаліях принцип верховенства права набуває вирішального значення, як при регулюванні суспільних відносин, так і при здійснення правосуддя, у тому числі конституційного. 

Список використаних джерел:
1. Луковская Д.И. У истоков правовой мысли в Древней Греции. Правоведение. 1977. №1. С. 75—84.
2. Ксенофонт Воспоминания о Сократе. Москва: Наука, 1993. 380 с.
3. Минос. Платон. Собрание сочинений в 4 т. Т. 4. Москва: Мысль, 1994. С. 581—592.
4. Аристотель. Большая этика. Аристотель. Сочинения в 4-х т. Т4. Москва: Мысль, 1983. 830с.
5. Аристотель. Никомахова этика. Аристотель. Сочинения в 4-х т. Т 4. Москва: Мысль, 1983. С. 53—293.
6. Землянинова Е.А. Справедливость права как основание его интегративности. Юридический журнал. 2007. № 1 (9). С. 62—66. URL: http://elibrary.miu.by/journals!/ item.uj/issue.9/article.13.pdf
7. Локк Дж. Опыт о законе природы. Локк Дж. Сочинения: в 3 т. Т 3. Москва: «Мысль», 1988. С. 3-53.
8. Локк Дж. Два трактата о правлении. Локк Дж. Сочинения: в 3 т. Т 3. Москва: «Мысль», 1988. С. 135—405.
9. Гроций Г. О праве войны и мира. Москва: «Ладомир», 1994. 868 с.
10. Роулз Дж. Справедливість як чесність: політична, а не метафізична справедливість. Лібералізм: антологія. Київ: Смолоскип, 2002. 1122 с.
11. Малютін I.A. Верховенство права – верховенство справедливості. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2012. № 6. С. 142—145. URL: http://zt.knteu.kiev.ua/ files/2012/6/uazt_2012_6_27.pdf
12. Тесленко М.В. Презумпція правового характеру законів у правовій державі. Актуальні проблеми держави і права. 2004. Вип. 22. С. 225—229. URL: http://www.apdp.in.ua/ v22/42.pdf
13. Конституція України від 28 червня 1996 року (у редакції від 2 червня 2016 року). Відомості Верховної Ради України. 1996, № 30, ст. 141. URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254к/96-вр
14. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-04 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція