... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №5
На сучасному етапі існування суспільства, в умовах існування міжнародної злочинності, – міжнародна правова допомога по кримінальним справам та на стадіях кримінального провадження, а також належна правова регламентація в національному законодавстві як необхідна умова ефективного міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю набуває вкрай важливого значення. Такий стан речей є своєрідною гарантією здійснення правосуддя, адже забезпечує можливість отримання доказів у кримінальному провадженні, прийняття процесуальних рішень, відшкодування збитків, заподіяних злочином, притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та нарешті, вирішення інших задач кримінального судочинства. 
Конституція України у ст. 9 визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Дана норма кореспондується у ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року № 1906-IV, де визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. У Постанові Пленуму Верховного суду України від 08.10.2004 № 16 «Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією» в абзаці 2 також визначено пріоритетність норм міжнародного права при вирішенні судами України питання про екстрадицію особи. 
Поняття «видача особи» (екстрадиція) тлумачиться у чинному законодавстві, п. 2 ч. 1 ст. 541 КПК, як видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави. При цьому визначальними є міра та вид покарання, до якого може бути засуджена особа. Суть видачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (екстрадиція), виходить із змісту й обсягу напряму міжнародної співпраці у кримінальних справах, що визначається міжнародними зобов'язаннями України. Основою такої співпраці є положення двох базових багатосторонніх договорів України:
У буквальному правовому розумінні екстрадиція – процесуальна дія, що полягає в передачі особи державою, на території якої вона перебуває, іншій державі (на її вимогу) з метою притягнення такої особи до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального судового вироку. Від цього необхідно розрізняти види екстрадиції:
– видача особи для притягнення її до кримінальної відповідальності;
– видача особи для приведення судового вироку до виконання – полягає у передачі особи, яка засуджена іноземним судом і переховується від відбуття покарання, але затримана на території іншої держави;
– видача на певний термін (наприклад, для розгляду справи в суді, в якій співучасниками є громадяни різних держав).
Зазначимо, що екстрадиція є суверенним правом кожної держави. Обов’язок екстрадиції виникає лише на підставі взятих державою на себе міжнародних зобов’язань. Вимогу про видачу особи може пред’явити держава:
– громадянином якої є злочинець;
– на території якої вчинено злочин;
– якій завдано шкоду злочином.
Джерелами правового регулювання екстрадиції є як багатосторонні, так і двосторонні договори. Зокрема, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 p., Додатковий протокол 1975 р. та Другий додатковий протокол 1978 р. до Конвенції 1957 р. (підписані в межах Ради Європи), Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (підписана в межах СНД), учасником яких є й Україна166.
Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957р. у ст. 1 зазначає, що держави-учасниці зобов'язуються видавати одна одній усіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої держави за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою. Конвенція не містить конкретних видів злочинів, у зв'язку з вчиненням яких здійснюється видача, як критерій використовується вид покарання за вчинене правопорушення - видача здійснюється у зв'язку з правопорушеннями, які караються за законами запитуючої держави та запитуваної держави позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої держави, термін призначеного покарання має становити не менше чотирьох місяців (ст. 2).
Конвенцією 1957 р. також встановлено умови, при яких видача не здійснюється, зокрема:
1) договірна держава має право відмовити у видачі власних громадян (ст. 6);
2) запитувана держава може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю або частково на її території (ст. 7);
3) відмовити у видачі відповідної особи, якщо компетентні органи цієї держави переслідують її у зв'язку із правопорушенням, за яке вимагається видача (ст. 8);
4) якщо компетентні органи запитуваної держави проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку з правопорушенням, за яке вимагається видача (ст. 9);
5) якщо відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої або запитуваної держави, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності (ст. 10);
6) якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої держави і якщо законодавство запитуваної держави не передбачає смертної кари за таке саме правопорушення або вона, як правило, не виконується, та у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча держава не надасть запитуваній державі достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернуте до виконання (ст. 11).
Згідно з Конвенцією 1957 р., встановлено вимоги щодо запиту на видачу підтверджуючих документів (ст. 12). Зокрема, запит супроводжується:
1) оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку саму силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої держави;
2) викладом правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення зазначаються як найточніше;
3) копією відповідних законодавчих актів або, коли, це неможливо, викладом відповідного закону і, за можливістю, точним описом відповідної особи, а також будь-якою іншою інформацією, яка може сприяти встановленню її особистості та громадянства.
У той же час Конвенція «Про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993р. застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном. Громадяни кожної із держав-учасниць цієї Конвенції, а також особи, що проживають на їх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони. Громадяни кожної Договірної Сторони, а також особи, які проживають на їх територіях, мають право вільно та безперешкодно звертатися до суду, прокуратури і інших закладів кожної Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни кожної Договірної Сторони (ст. 1-2 Конвенції).
Договірні Сторони здійснюють правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема: складання та пересилка документів, проведення обшуків, вилучення, пересилка і видача речових доказів, проведення експертизи, допити сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшук і видача осіб, що вчинили злочин, дізнання і виконання судових рішень по цивільних справах, зокрема вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів (ст. 6 Конвенції).
Під час виконання доручення про здійснення правової допомоги установа, що запитує, застосовує законодавство своєї країни. На вимогу установи що запитує, вона може застосовувати і процесуальні норми запитуваної Договірної Сторони. Якщо установа, що запитує, у зв’язку з тим, що доручення не відноситься до її компетенції, не може виконати це доручення, вона пересилає його установі, яка наділена компетенцією по його виконанню. Про направлення цього доручення до іншої установи, повідомляється запитувану установу.
Таким чином договірні сторони зобов'язані на вимогу одна одної видавати осіб, які перебувають на їхній території, для притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності або для виконання вироку. Видача особи для притягнення її до кримінальної відповідальності має місце у тому разі, коли особа вчинила діяння, які за законами обох сторін є караними і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком не менше одного року. Видача особи для виконання вироку провадиться в разі, коли ця особа вчинила передбачене кримінальним законодавством обох сторін діяння, за яке їй призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість місяців і більше (ст. 56 Конвенції).
На підставі ст. 57 Конвенції видача не провадиться у разі, якщо: 
а) особа, видача якої потрібна, є громадянином запитуваної Договірної Сторони; 
б) на момент одержання вимоги карне переслідування відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути приведено у виконання внаслідок закінчення терміну давності або з іншої законної підстави; 
в) у відношенні особи, видача якої потрібна, на території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин був винесений вирок або постанова про припинення провадження в справі, що вступила в законну силу; 
г) злочин відповідно до законодавства запитуючої або запитуваної Договірної Сторони переслідується в порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого). 
Проте у видачі може бути відмовлено, якщо злочин, у зв'язку з яким потрібна видача, здійснено на території запитуваної Договірної Сторони. У випадку відмови у видачі запитуюча Договірна Сторона повинна бути інформована про підстави відмови (ч.2, 3 ст. 57 Конвенції). 
Також Конвенція у ст. 69 зобов’язує Договірні Сторони повідомляти один одного про результати провадження по кримінальній справі проти виданої їм особи. На прохання висилається і копія остаточного рішення (ст. 69 Конвенції).

Список використаних джерел:
1. Про видачу правопорушників: Європейська конвенція. Париж, 13 грудня 1957 року (Додатковий Протокол від 15.10.75, Другий додатковий Протокол від 17.03.78). Офіційний вісник України. 1998, № 13, стор.324 
2. Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: Конвенція від 22 січня 1993 року (Конвенцію ратифіковано із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.94; Протокол від 28.03.97) URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/997_009
3. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996, № 30, ст. 141
4. Про міжнародні договори України: Закон України 29 червня 2004 року № 1906-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004, № 50, ст.540
5. Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: Лист Міністерства Юстиції України від 21.01.2006 № 26-53/7 URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v53_7323-06
6. Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією: Постанова Пленуму Верховного суду України від 08.10.2004 № 16. URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v0016700-04 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція