... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №2
Сучасні державотворчі та правотворчі процеси в Україні відзначаються своєю складністю та утвердженням нових для Української держави і громадянського суспільства парадигм. Однією з таких парадигм є використання потенціалу безпосередньої правотворчості народу для легітимізації найбільш важливих для країни рішень. Адже брак легітимності установчих актів є найбільшою небезпекою для демократичних держав світу. Зауважимо, що безпосередня правотворчість народу, відповідно до статті 69 Конституції України, реалізується у формі всеукраїнського референдуму (референдна правотворчість). В умовах конституційної реформи, започаткованої Президентом України ще у 2015 р., гостро постала проблема унормування дієвого механізму конституційної референдної правотворчості з огляду на необхідність визначення основоположних питань зовнішньої та внутрішньої політики України. Конституційна референдна правотворчість, на нашу думку, забезпечує реалізацію народом своєї установчої влади під час прийняття Конституції України чи внесення до неї змін на всеукраїнському референдумі. 
Аналіз конституційних положень свідчить, що Конституція України не містить чітко унормованого порядку її прийняття, натомість, закріплюючи виключне право народу визначати конституційний лад в Україні (частина третя статті 5), уможливлює проведення з цією метою ініційованого Українським народом конституційного за своїм предметом всеукраїнського референдуму.
Важливим у розглядуваному контексті аспектом є з’ясування того, наскільки виключне право визначати і змінювати конституційний лад України пов’язане із правомочностями народу на прийняття Конституції України чи внесення змін до чинної. У Рішенні від 16 квітня 2008 р. № 6-рп (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Конституційний Суд України фактично ототожнив визначення нового ладу та зміну існуючого у такий спосіб: «Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України» (пункт 1 резолютивної частини) [1]. Аналізуючи таку правову позицію, дослідники наголошували, що говорити про виключність права народу на зміну конституційного ладу можна лише у випадку прийняття народом нової Конституції [2, с. 78].
Українське законодавство не дає чіткого роз’яснення категорії «нова Конституція України» і не визначає тих критеріїв, які дозволяють стверджувати, що та чи інша редакція Конституції України може бути новою. 
Як зазначав В. Теліпко, прийняття нової Конституції можливе через ухвалення нової редакції Конституції України на основі чинної або шляхом внесення змін до неї. Висловлювалася думка, що конституційну реформу в Україні можна провести виключно шляхом внесення змін до Конституції в порядку, передбаченому її ХІІІ розділом (відповідна процедура диференційована залежно від значущості розділів Конституції щодо яких вносяться зміни та здійснюється протягом кількох сесій парламенту або ж за участі парламенту і народу шляхом всеукраїнського референдуму – розділи І, ІІІ, ХІІІ), чи шляхом прийняття нової редакції Конституції на референдумі [3].
За твердженням В. Кампа, прийняття нової редакції Конституції України на конституційному референдумі може здійснюватись як за парламентською (президентською) конституційною ініціативою (стаття 156 Конституції України), так і за народною конституційною ініціативою (частина друга статті 72 Конституції України). Тобто в обох випадках вирішальне слово щодо нової редакції Конституції України належить народу [4].
У Рішенні від 16 квітня 2008 р. № 6-рп Конституційний Суд України визначає прийняття нової редакції Конституції України як вияв установчої влади народу. Але при цьому висуває до народної конституційної ініціативи на всеукраїнському референдумі вимоги, які сформулював стосовно ухвалення на всеукраїнському установчому референдумі за народною ініціативою нової Конституції України (Рішення від 27 березня 2000 р. № 3-рп, справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) [5]. Очевидно, що відповідні рішення Конституційного Суду України лише заплутують розглядувану ситуацію, оскільки прийняттю нової Конституції на всеукраїнському референдумі має передувати референдум про можливість проведення такого референдуму.
Не можна не погодитися з позицією В. Кампа, що, визначаючи вимоги щодо проведення конституційного референдуму за парламентською (президентською) конституційною ініціативою, Конституція України (стаття 156) не передбачає проведення двох референдумів. А отже, всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою також не повинен проводитися двічі, оскільки такі референдуми є юридично рівноцінними.
Таким чином, аналіз положень Конституції України дозволяє стверджувати про можливість прийняття Конституції України народом на всеукраїнському референдумі. При цьому така процедура є можливою лише тоді, якщо це буде передбачено у самій Конституції України. А отже, очевидною є потреба внесення змін до Розділу XIII чинного Основного Закону в частині порядку прийняття Конституції України народом. 
Необхідним, на нашу думку, є вирішення принципового питання щодо суб’єкта, уповноваженого розробляти проект нової Конституції України. Кращим варіантом конституційної модернізації вважаємо формування шляхом демократичних виборів високопрофесійного й авторитетного колегіального органу, покладення на нього завдання розроблення проекту Конституції України, а потім винесення його на референдум. Однак, участь парламенту у схваленні проекту Конституції України до його винесення на всенародне голосування є обов’язковим.

Список використаних джерел:
1. Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі). URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v006p710-08.
2. Барабаш Ю. Установча влада Українського народу як конституційний феномен. Право України. 2009. № 11. С. 73–79.
3. Теліпко В. Механізм ухвалення Конституції України: у площині пошуку оптимального варіанта. Віче. 2008. № 20. URL: http://veche.kiev.ua/journal/1156/.
4. Окрема думка судді Конституційного Суду України В.М. Кампа стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі). URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/nb06d710-08.
5. Рішення Конституційного Суду України вiд 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою). URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v003p710-00 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція