... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №5
Постановка проблеми та її актуальність. Процес реформування законодавства, структур та органів допомагає зрозуміти суспільну необхідність вдосконалення нормативно-правової бази задля створення правової держави, у якій основним пріоритетом є захист прав та свобод громадян. Одним із актуальних питань, яке набуло міжнародного масштабу, є оголошена боротьба із корупцією. Саме тому створені для боротьби з нею органи вживають усіх необхідних заходів з метою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних кримінальних правопорушень (злочинів). Одним із видів вказаних кримінальних правопорушень (злочинів) є зловживання повноваженнями особи, яка надає публічні послуги (ст. 365-2 Кримінального кодексу України (далі – КК України). У такому випадку виникає питання щодо можливості ефективного збору та використання доказової інформації у кримінальному провадженні, зокрема шляхом проведення НСРД та закріплення їхніх результатів у відповідних протоколах. Важливо вказати, що збір даних, які будуть становити доказову базу, залежить від суб’єктів, які їх проводять, а зібрані докази повинні бути належними та допустимими відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства.
Аналіз досліджень і публікацій. Науковою основою цієї статті стали праці таких українських науковців, як Ю.В. Баулін, М.Л. Грібов, В.К. Кириченко, М.А. Погорецький, О.М. Юрченко, С.С. Чернявський, а також інших дослідників, що зробили значний внесок у розробку правових аспектів, пов’язаних із дослідженням НСРД як ефективного засобу доказування у корупційних кримінальних правопорушеннях (злочинах), яким є, зокрема, злочин, передбачений ст. 365-2 КК України. Незважаючи на це, низка питань у зазначеній сфері потребує додаткового дослідження та оцінки.
Метою статті є дослідження використання негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях, пов’язаних із корупційними діяннями, у тому числі для притягнення до кримінальної відповідальності уповноважених осіб Фонду як таких, що надають публічні послуги, зловживаючи своїм становищем. 
Виклад основного матеріалу. За останні роки в Україні набуло поширення таке соціально негативне явище, як корупція, що фактично розвивається багатомильними кроками і відкидає назад ряд інших соціально значимих проблем. Корупція стала досить важливою проблемою та змусила органи правопорядку, а також законодавчі органи оголосити масштабну боротьбу із нею. Утому числі на законодавчому рівні модернізувати (покращити) антикорупційну політику України, надати можливість органам, які її здійснюють, вчиняти легальні дії у боротьбі з нею.
Корупційні діяння загрожують не тільки правам та свободам людини, але й нехтують моральними аспектами діяльності людини і фактично руйнують добросовісну економічну конкуренцію. При цьому виникає ряд запитань щодо факторів, які можуть описати поширення такого негативного явища на території нашої держави. До них можна віднести: низькі соціально-економічні умови роботи державних службовців та інших осіб, які володіють владними повноваженнями; відсутність налагодженої взаємодії антикорупційних органів; неналежне врегулювання законодавцями нормативно-правових актів антикорупційного спрямування. На жаль, перелік зазначених факторів не є вичерпним та залежить від ситуації, сфери використання та осіб, які вчиняють корупційне правопорушення.
Закон України «Про запобігання корупції» надає нам можливість ознайомитись із терміном «корупція» з метою розуміння основних аспектів здійснення незаконної діяльності. Корупція – це використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей для одержання неправомірної вигоди, або прийняття такої вигоди, прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка/пропозиція, чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити їх до протиправного використання наданих їм службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.
Розглядаючи таке негативне явище, як корупційні злочини, не тільки національне, але й міжнародне законодавство дає можливість проаналізувати корупційні дії та розгледіти у діяннях осіб ознаки корупції. До таких міжнародних актів можна віднести: Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією (ЕТS 173), прийняту 27.01.1999 та ратифіковану Україною 18.10.2006; Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією (ЕТS 174), прийняту 04.11.1999 та ратифіковану Україною 16.03.2005; конвенцію ООН проти корупції від 31.10.2003, ратифіковану Україною із заявами 18.10.2006, тощо.
На офіційному електронному ресурсі Міністерства юстиції України викладені дані щорічних сум матеріальних збитків від корупційних кримінальних правопорушень (злочинів), які фактично сягають кількох сотень мільярдів гривень.
До КК України систематично вносяться зміни, постійно вдосконалюються положення статей з метою створення нових критеріїв щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, у тому числі в корупційних злочинах. Оскільки в зазначеній науковій статті ми маємо на меті визначити деякі особливості злочину, передбаченого ст. 365-2 КК України, доцільно вказати частоту внесених змін до вказаної статті. Так, за період існування статті з 2011 року в неї внесено 6 змін і доповнень, тобто стаття підлягала коригуванню не один раз.
Розглядаючи зловживання повноважними особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України) як злочин, важливо зазначити особливий спеціальний суб’єкт вказаного злочину. Ним може бути тільки особа, яка надає публічні послуги, і не може бути службова особа або особа, яка є державним службовцем чи посадовою особою місцевого самоврядування. За своєю конструкцією злочин, передбачений ст. 365-2 КК України, схожий із вказаним у ст. 364 КК України. Саме тому в диспозиції ст. 365-2 КК України визначено перелік осіб, які надають публічні послуги. Ними можуть бути: аудитор, нотаріус, оцінювач, уповноважена особа або службова особа Фонду, інша особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у тому числі експерт, арбітражний керуючий, незалежний посередник, член трудового арбітражу, третейський суддя (під час виконання цих функцій).
Публічні послуги характеризуються тим, що вони спрямовані на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб, породжують наслідки правового характеру; порядок і форма їх надання визначені державою чи органом місцевого самоврядування. У свою чергу надання та отримання послуг – це невід’ємні складові будь-яких форм суспільних відносин і людської діяльності. Корисний ефект послуги може розглядатись як сукупність корисних властивостей, спрямованих на задоволення потреб суспільства чи безпосередньо людини [c. 110].
Одним із суб’єктів вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 365-2 КК України, є уповноважені особи Фонду. Доцільно розглянути саме цих суб’єктів, оскільки справи, у яких вони фігурують, набувають суспільного резонансу, у зв’язку з чим виникає необхідність розуміння діяльності та структури Фонду. Уповноваженою особою Фонду є працівник, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених законом і/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку і/або його ліквідації.
До службових осіб Фонду належать особи, які безпосередньо не є уповноваженими особами цього Фонду, однак наділені відповідними службовими повноваженнями згідно з чинним законодавством (наприклад, члени виконавчої дирекції Фонду – директор-розпорядник і його заступники, керівники департаментів та їх заступники, завідувачі секторів, начальники відділів, інші службові особи структурних підрозділів цього Фонду).
Для того, щоб зрозуміти суспільний резонанс від вчинення такого роду кримінальних правопорушень (злочинів) та встановити тяжкість завданих збитків, необхідно розглянути кримінальні провадження, які розслідуються відповідними повноважними органами щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб Фонду. 
На офіційному інтернет-ресурсі міститься публікація щодо відкритого кримінального провадження за фактом зловживань під час оцінювання активів ліквідованих банків на суму понад 300 млрд. грн. шляхом штучного заниження вартості цих активів у 68 ліквідованих банках. Суб’єктами вчинення вказаного корупційного злочину є посадові особи Фонду. Нагляд за досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою.
Генеральною прокуратурою України (далі – ГПУ) проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом неправомірних дій службових осіб Фонду й агрокомпаній. ГПУ, дослідивши діяльність агрокомпаній та проаналізувавши їхню фінансово-господарську складову, дійшла висновку, що незаконні дії були направлені на те, щоб не повертати грошових коштів, отриманих у банку, та не виконувати своїх зобов’язань перед ним. При цьому службова особа Фонду, зловживаючи своїми повноваженнями, попри покладені обов’язки не вжила відповідних заходів, чим було завдано збитків на суму понад 1 млрд. грн. 
У згаданих вище кримінальних провадженнях є спільні особливості –суб’єкт вчинення кримінального правопорушення (злочину) та сума матеріальних збитків. Тому необхідно закріпити належним чином провину вказаного суб’єкта, а, як зазначалось раніше, одним із ефективних засобів доказування є проведення НСРД.
За нормами Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), НСРД – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України [154]. НСРД проводяться у кримінальних провадженнях виключно щодо тяжких та особливо тяжких злочинів, яким є кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 3 ст. 365-2 КК України. Здійснюючи досудове розслідування стосовно уповноважених осіб Фонду, обов’язково необхідно проводити НСРД, які допоможуть отримати доказову базу. Серед таких дій можуть бути: проведення аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260 КПК України), Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України) тощо. 
СРД здійснюється з метою перевірки відомостей (підтвердження або спростування), фактів за умови, якщо в інший спосіб неможливо зібрати доказову базу. Якщо дії вже проведені та результати отримані, виникає необхідність у їх дослідженні, а в подальшому й використання у кримінальному провадженні.
НСРД суттєво змінили кримінальну процесуальну діяльність з досудового розслідування злочинів, відкрили для органів досудового розслідування весь арсенал збирання доказів у кримінальних провадженнях та замкнули на слідчому їхнє визначення й застосування. Такі зміни стали наслідком сприйняття українським законодавцем багаторічної практики Європейського суду з прав людини та досвіду діяльності органів досудового розслідування цілого ряду європейських країн. Проведення НСРД вимагає від уповноважених службових осіб дотримання вимог кримінального процесуального законодавства щодо питання та підстав їх проведення.
У кримінальному провадженні, у якому проводиться досудове розслідування стосовно уповноважених осіб Фонду (ст. 365-2 КК України), важливим етапом є проведення НСРД, а саме: прийняття рішення щодо необхідності проведення вказаних дій, збір потрібних даних для підготовки клопотання та доказів, які будуть його обґрунтовувати, отримання необхідного дозволу, підготовка до проведення НСРД, власне проведення дії, належне оформлення результатів НСРД. Виконання вищевказаного механізму допоможе зафіксувати факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) та в подальшому результати цієї дії зможуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.
Висновки. Можемо зробити висновок, що НСРД допомагають у проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо збирання та застосування доказів. Необхідність їх здійснення зумовлена неможливістю в інший спосіб отримати інформацію, яка буде визнана доказом у кримінальному провадженні. Одним із суб’єктів відносно яких можуть проводитись НСРД є уповноважені особи Фонду у разі вчинення ними кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 365-2 КК України. Результати НСРД – це сукупність отриманих у кримінальному провадженні даних, які мають доказове значення та зафіксовані на відповідних носіях інформації (протоколах за результатами НСРД).

Список використаних джерел:
1. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 49. ст. 2056. 
2. Мін’юст оприлюднив звіт по боротьбі із корупцією. Офіційний сайт. URL: http://www.vsk.kiev. ua/index.php?option=com_k2&view=item&id=464:min-yust-oprylydnyv-zvit-po-borotbi-iz-koruptisyeyu&Itemid=192&lang=ua.
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 25—26. ст. 131.
4. Савченко А.В. Корупційні злочини (кримінально-правова характеристика): навч. посіб. Київ: Центр учбової літератури, 2018. 168 с.
5. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 25. ст. 180.
6. САП відкрила кримінальне провадження за фактом зловживань під час оцінювання активів ліквідованих банків на понад 300 млрд. грн. Офіційний сайт. URL: http://www.5.ua/amp/susplistvo/ sap-vidkryla-kryminalne-provadzhennia-za-faktom-zlovzhyvan-pid-chas-otsiniuvannia-aktyviv-likvidovanykh-bankiv-na-ponad-300-mln-hrn-135879.html.
7. ГПУ про «Дельта Банк»: «Фонд гарантування завдав збитків державі на 1 млрд. грн.». Офіційний сайт. URL: http://finbalance.com.ua/news/HPU-pro-Delta-Bank-Fond- harantuvannya-zavdav-zbitkiv-derzhavi-na-1-mlrd-hrn.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України: станом на 6 липня 2018 року: Харків: Право, 2018. – 366 с.
9. Бандурка О.М., Блажівський Є.М., Бурдоль Є.П. та ін. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Харків: Право, 2012. 768 с.
10. Кудінов С.С., Шехавцев Р.М., Дроздов О.М., Гриненко С.О. Негласні слідчі (розшукові) дії та використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні: Навчально-практичний посібник. 3-тє видання, розшир. й доповн. Харків: Оберіг, 2018. 540 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція