... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №3
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII. виконавче провадження здійснюється із дотриманням засад, до яких, серед іншого, належить: обов’язковість виконання рішень (п.2) та розумність строків виконавчого провадження (п.7) [1].
Визначальне значення у механізмі реалізації цих засад має правильне визначення місця провадження виконавчих дій. Зокрема, ч. 1 ст. 24 Закону N1404-VIII визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу, а ч.2 цього ж Закону встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Як показує судова практика, у різних справах як учасники справи, так і суд по-різному розуміють поняття «місцезнаходження майна боржника», якщо це стосується знаходження грошових коштів у вигляді записів на рахунку у банківській установі, тобто у безготівковій формі. 
Наприклад, у справі № 1840/3156/18 Сумського окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості суд прийшов до висновку про відсутність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу у зв’язку із його пред’явленням не за місцем виконання, оскільки місцезнаходженням майна боржника (грошових коштів) є картковий рахунок, відкритий фізичною особою у банку, розташованому у м. Києві. Отже, на думку суду, майно боржника перебуває у м. Києві, а тому виконавчі дії мають вчинятися у межах відповідного виконавчого округу [2].
Натомість у справі № 826/9430/18 окружного адміністративного суду міста Києва суд вважав, що картковий рахунок не є майном боржника, оскільки картковий рахунок лише відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій, а відтак місце розташування банку (м. Київ), в якому він відкритий, не є місцезнаходженням майна боржника (грошових коштів). Тому приватний виконавець виконавчого округу м. Києва безпідставно виніс постанову про відкриття провадження за місцем розташування банку [3]. 
А у справі № 2340/2789/18 Черкаського окружного адміністративного суду, задовольняючи позов про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, суд зазначив, що виконання рішення за місцезнаходженням майна в розумінні вимог ч. 2 ст. 24 Закону N1404-VIII, не передбачає можливості виконання рішення за місцем знаходженням коштів та не поширює свою дію на випадки стягнення грошових коштів, що знаходяться на рахунках банківських установ [4]. 
Як бачимо, не існує єдиного підходу в судовій практиці та прямої вказівки у законі щодо визначення місця виконання рішення у разі наявності у боржника коштів на рахунку у банківській установі, а це, в свою чергу, є наслідком відсутності серед науковців єдиної позиції щодо правової природи безготівкових коштів. Одні вчені вважають, що безготівкові кошти є майном, яке клієнт передає у власність банку (зобов’язальна концепція), інші розглядають такі кошти як власність клієнта (речова концепція). 
Сокуренко О.А., досліджуючи природу безготівкових грошей, справедливо вказує на їх змішаний речово – зобов’язальний режим та подвійну правову природу [5, с. 123] .
Також необхідно відмітити, що за висновками А.С. Славко «грошові кошти, які передаються клієнтом на депозитний та на поточний рахунок, мають різний правовий статус. Кошти, передані на депозитний рахунок, переходять у власність банківської установи; вона володіє щодо них усіма правомочностями власника; поверненню клієнту підлягають речі такого ж роду, причому обов’язок передачі коштів ґрунтується не на речовому праві клієнта, а на зобов’язаннях банку, передбачених договором. Кошти, що передаються клієнтом на поточний рахунок, залишаються у власності клієнта; до банківської установи переходить лише одна із правомочностей власника, а обов’язок банку повернути кошти за першою вимогою ґрунтується на праві власності клієнта на грошові кошти» [6, с. 44]. 
За такою логікою місцезнаходженням майна боржника у вигляді грошових коштів на депозитному рахунку повинно бути місце розташування банківської установи, де цей рахунок відкривався, оскільки право власності на кошти перейшло до неї, а місцезнаходженням майна боржника у вигляді грошових коштів на поточних рахунках - місце проживання, перебування боржника - фізичної особи чи місцезнаходження боржника - юридичної особи, оскільки кошти залишаються у власності клієнта.
Однак такий підхід щодо розмежування місця виконання рішення залежно від виду банківського рахунку, на якому розміщені гроші, лише призведе до ускладнення процедури із відкриття виконавчого провадження та до затягування реального виконання, адже органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ, та стягувачу не завжди відомо номер рахунку та вид договору, що був укладений між боржником та банківською установою, про його відкриття та подальше обслуговування, а також про правовий режим коштів, що на ньому перебувають. 
Отже, в разі відсутності у суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, та у стягувача точних даних про реквізити рахунків боржника та вид рахунку, який було відкрито, виникнуть певні складнощі щодо визначення місця виконання рішення, що призведе до порушення прав стягувача на ефективне, повне і своєчасне вчинення виконавчих дій. Крім того, невирішеним у ст. 24 Закону № 1404-VIII є визначення місця виконання рішення у випадку звернення стягнення на електронні кошти боржника, що знаходяться на електронному гаманці, які знаходять все більше поширення в системі розрахунків. Проте в діючому законодавстві така форма безготівкових грошей як електронні не закріплена, використання електронних гаманців належним чином законодавчо не врегульовано.
З огляду на специфічний правовий режим таких коштів та особливий механізм їх обліку, не завжди можна ідентифікувати власника електронних коштів та встановити місце внесення відповідних грошових сум на електронний гаманець через те, що поповнення такого гаманця може здійснюватися не тільки шляхом внесення готівки чи за допомогою переводу через відділення банку, але й шляхом використання інших засобів (з банківської карти, прив’язаної до електронного рахунку, через платіжні термінали, переведення з іншого гаманця, тощо). 
При цьому варто відмітити, що навіть у випадку поповнення електронного гаманця внесенням готівки чи за допомогою переводу через відділення банку грошові кошти не залишаються на рахунках банківської установи, за допомогою якої здійснювалося поповнення, а надходять на електронний гаманець, де в подальшому обліковуються і зберігаються. Тому стверджувати, що в такій ситуації місцем знаходження майна є місце розташування банківської чи іншої фінансової установи, де відкривався рахунок та/або вносилися грошові кошти, є передчасним. 
Так, статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 цього ж Кодексу) [7]. 
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня (ч.1 ст.192 ЦК України).
Пунктами 3.1, 3.2 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках) [8]. Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. 
Отже, безготівкові грошові кошти є специфічною річчю та водночас слугують платіжним засобом, тобто вони є особливим майном, внаслідок чого формулювання положень ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VII потребує уточнення. Зокрема, у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень ст. 190 ЦК України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій. 
Так, п.1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за №№ 1172/8493) передбачено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання – рахунки умовного зберігання (ескроу) [9]. Тобто безготівкові гроші належать на праві власності особі, перебуваючи на рахунку, де вони обліковуються. 
Однак, на відміну від грошей, що існують у готівковій формі та зберігаються у касі банку чи в іншому його приміщенні, безготівкові гроші не належать до об’єктів матеріального світу, оскільки їх існування забезпечуються цифровими записами на електронних носіях в межах електронних платіжних систем. Безготівкові кошти можна перетворити у готівку, звернувшись до будь-якого відділення банку, банкомату чи платіжного терміналу, незалежно від місця розташування банку, де було відкрито рахунок, або взагалі без участі банківської установи у деяких випадках.
Таким чином, електронні гаманці, хоча є і місцем знаходження грошових коштів боржника, проте в силу їх особливого віртуального характеру та відсутності прив’язки до конкретного місця зберігання коштів (приміщення банку, каса, банкомат, платіжний термінал, тощо), де безготівкова форма грошей може перетворитися на готівкову, застосування поняття «місцезнаходження майна боржника» до електронних грошей згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України № 1404-VIII видається безпідставним. Тому, поки тривають наукові дискусії щодо правової природи безготівкових коштів, з метою забезпечення обов’язковості виконання рішень, дотримання розумних строків виконавчого провадження, прав стягувача та встановлення єдиного підходу для визначення підвідомчості виконавчих дій статтю 24 України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII слід доповнити частиною 2¹ наступного змісту: «У випадку стягнення з боржника грошових коштів у безготівковій формі (в тому числі, що перебувають на рахунках у банку, електронних гаманцях, тощо) місцем виконання рішення є місце проживання, перебування боржника - фізичної особи чи місцезнаходження боржника - юридичної особи».

Список використаних джерел:
1. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19
2. Справа № 1840/3156/18 Сумського окружного адміністративного суду. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review75800458
3. Справа №826/9430/18 Окружного адміністративного суду м. Києва. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review75800458
4. Справа № 2340/2789/18 Черкаського окружного адміністративного суду. Єдиний державний реєстр судових рішень URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review75800458
5. Сокуренко О.А. Правова природа безготівкових грошей у сучасній науці та юридичній практиці. Науковий вісник Херсонського державного університету, Випуск 3. Том 1. 2017. С.119—124.
6. Славко А.С. Теоретичні засади та практичне значення визначення правового режиму власності на грошові кошти, розміщені на поточних та депозитних рахунках у комерційних банках. Правовий вісник Української академії банківської справи. 2010. №1 (3). С. 40—44.
7. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: http://zakon. rada.gov.ua/laws/main/435-15
8. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закону України від 05.04.2001 року №2346-ІІІ. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2346-14.
9. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 1172/8493). URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1172-03. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція