... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 04.10.2018 - СЕКЦІЯ №1
Одним з найбільш проблемних і одночасно дискусійних питань в сучасній як історичній, так і юридичній науці безсумнівно залишається проблема смертної кари, як вищої міри покарання. Після вступу України в Раду Європи перед нашою державою постало актуальне питання про скасування смертної кари. Як наслідок, остаточно смертну кару в Україні було скасовано 22 лютого 2000 року. Проте, в багатьох державах світу, в тому числі й Білорусі, смертна кара, продовжує застосовуватися до злочинців, які вчинили найтяжчі злочини. Незважаючи на це, дослідження ґенези розвитку смертної кари має важливе практичне значення, щоб осягнути глибину морально-етичних проблем, які виникали під час застосування смертної кари.
Метою статті є дослідження історичних аспектів застосування смертної кари.
Варто зазначити, що є смертна кара є одним із найбільш давніх покарань, які застосовувались до злочинців. Першочергово смертна кара ґрунтувалася на принципі таліону, коли вбивство людиною іншої людини каралося смертю вбивці, що було чітко закріплено в Законах царя Хаммурапі в Вавилоні. Разом з тим, у той час в багатьох суспільствах діяв принцип кровної помсти. Тому, можемо констатувати, що смертна кара, як вид покарання має досить глибоке коріння.
Разом з тим, відмічаємо, що майже всі суспільства на певній стадії свого розвитку за різні види злочинів та в різні способи застосовували смертну кару. Тому, про будь-яку гуманізацію до злочинців не могло бути й мови. Разом з тим, були й винятки. Наприклад, «Руська Правда», як і «варварські правди», не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження в Київській Русі робилися, але не прижилися. Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання («поток і розграбленіє»), яке не виключало загибелі засудженої особи. Незважаючи на це, застосування смертної кари в Україні розпочалося у литовський період її історії. Як наслідок смертна кара була передбачена такими нормативними актами, як «Судебник» Казимира IV Ягеллончика 1468 р. та «Статут Литовський» 1529 р. [1, с. 93].
Так, зокрема, в епоху литовського законодавства смертна кара застосовувалась надзвичайно часто. Зокрема в Статуті 1529 року вона згадувалася близько 20 разів, в Статуті 1566 – приблизно 60 разів, а в Статут 1588 року - вже майже 100 разів. Досить цікавим був процес виконання смертної кари. Так, смертна кара виконувалась публічно, і здійснювалась, як правило, шляхом спалення, колесування, посаджання на кіл, утоплення. Вона передбачалася за злочини проти релігії (богохульство, відступництво), особистості (вбивства, каліцтва), майнових прав (крадіжки, грабежі, розбій), моральності та сім'ї (зґвалтування, звідництво, двоєженство), а також за політичні (втеча, бунт) і державні злочини (проти порядку управління і злочини по службі) [2, с. 37]. Отже, можемо констатувати, що в литовський період смертна кара була досить дієвим видом покарання, який застосовувався за велику кількість злочинів.
У подальшому смертна кара була передбачена в Першому кодифікованому збірнику українського права, а саме в «правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Слід зауважити, що в козацький період її призначали за найтяжчі злочини. Військовими артикулами Петра I смертна кара встановлювалася за 123 злочини. Проте, в подальшому, в Росії, до складу якої після скасування Гетьманщини ввійшла України цариця Єлизавета Петрівна призупинила виконання цього виду покарання, але не скасувала остаточно [3, с. 63].
Певне послаблення стосовно смертної кари було пов’язано з особою імператриці Катерини ІІ. Так, зокрема, в 1767 році імператриця видала наказ, який не мав юридичної сили, проте виражав її негативне ставлення до смертної кари. Проте, все ж таки, згодом вона прийняла смертну кару лише у надзвичайних випадках, за так звані загальнодержавні злочини. Проте, чіткого правового регулювання застосування смертної кари, зокрема, яким чином її виконувати не було.
З плином часу, вперше достатньо чітко регламентував межі застосування смертної кари Звід законів Російської імперії 1832 року. Цей нормативний акт передбачав застосування смертної кари тільки як найбільш крайню міру покарання і виключно за вироком Верховного кримінального суду за найбільш тяжкі види державних злочинів. 
Проте, разом з тим, слід відмітити, що в XIX для Російської імперії було характерним обмеження застосування смертної кари, як покарання за найбільш тяжкі злочини, обмежуючись ув’язненням на тривалі терміни. Щодо застосування смертної кари існує доволі красномовна статистика. Так, зокрема, в період з 1826 по 1906 рр. до смертної кари були засуджені 612 чоловік, до багатьох вона не була виконана. Починаючи з 1891 року до 1906 року, російськими цивільними судами не було винесено жодного смертного вироку [4]. Тобто, фактично, смертна кара застосовувалась надзвичайно рідко, що свідчило про гуманізацію призначення покарань.
Варто зазначити, що на початку XX століття смертну кару в Російській імперії застосовували як знаряддя боротьби з опозиційними владі силами в суспільстві, а тому, особливо в революційний період застосування смертної кари частішає. Так тривало до подій Лютневої революції 1917 року. На перших етапах революції, зокрема, до жовтня 1917 року партія більшовиків досить різко засуджувала смертну кару і відкидаючи її як покарання. Єдиним прикладом цієї позиції в радянський час залишилося урочисте підкреслення у всіх чергових радянських кримінальних Кодексах «винятковості» смертної кари, аж до її повного скасування. Проте, встановлена в 1918 році на більшій території нашої держави радянська влада відкрила новий цикл в історії розвитку смертної кари, який тривав до 1947 року. Смертна кара застосовувалась в Радянському Союзі за найбільш тяжкі злочини, а також за злочини проти держави [4]. Проте, саме в цей період, а саме з 1935 по 1941р. було страчено тільки в тюрмах 7 млн. осіб.
  Разом з тим, слід відмітити, що Указом Президії ВР СРСР від 26 травня 1947 року було скасовано смертну кару в мирний час і замінено на засудження до 25 років виправно-трудових таборів. Але вже через три роки «за заявами від профспілок, селянських об'єднань» Указом Президії ВР СРСР від 12.01.1950 року відновили застосування смертної кари до зрадників батьківщини, шпигунів, диверсантів. 30.04.1954 року Указом Президії ВР СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство» було встановлено смертну кару за умисне вбивство за обтяжуючих обставин [1, с. 95]. 
Проте, в подальшому, Основи союзного кримінального законодавства й союзних республік СРСР 1958 року не внесли смертну кару до системи покарань, а виокремили самостійною статтею «як виняткову міру покарання» аж до її скасування. Тобто, можемо констатувати, що все ж таки, в радянський період були намагання скасувати смертну кару. 
В Основах союзного кримінального законодавства й союзних республік СРСР 1958 року було чітко визначено вичерпний перелік злочинів, за вчинення яких могли призначати смертну кару, а саме: зрада батьківщини, шпигунство, диверсія, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство за обтяжувальних обставин. Закон забороняв застосовувати цей вид покарання до осіб, які не досягли повноліття (18 років), до жінок у стані вагітності на момент учинення злочину, винесення або виконання вироку. Ці положення було відтворено в кримінальних кодексах усіх союзних республік, зокрема в Кримінальному кодексі УРСР 1960 року» [5].
Після розпаду Радянського в 1991 році продовжував діяти Кримінальний кодекс УРСР 1960 року, який передбачав можливість засудження до смертної кари за декількома статтями. І хоча з проголошенням Незалежності України майже всі положення про смертну кару були вилученні, проте практика застосування смертної кари продовжувалася. Так за роки незалежностi з 1991-1999 в Українi було виконано 612 страт [6] (стільки, скільки в Російській імперії з 1826 по 1906 р. Тобто, за 8 років існування незалежної України було виконано однакову кількість страт, як за 80 років в Російській імперії). Зважаючи на таку жахливу статистику, виникла нагальна потреба у скасуванні смертної кари. 
ісля проголошення незалежності, Законом України від 17 червня 1992 року було скасовано смертну кару тільки за окремі категорії злочинів. Проте, остаточно тільки у 2000 р. смертну кару в Україні було скасовано. Кримінальним кодексом України 2001 р. вже не було передбачено смертної кари як виду покарання [7]. Це стало наслідком ратифікації Україною Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав й основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари. 04.05.2002 року Україна приєдналася до Протоколу № 13 Європейської конвенції про права людини, що передбачає повне скасування смертної кари за будь-яких обставин в мирний і воєнний час (протокол був ратифікований і набув чинності 01.07.2003 р.).
  Висновки. Таким чином, проаналізувавши історичні аспекти застосування смертної кари в Україні, ми дійшли висновку, що вперше смертна кара почала застосовуватися в литовський період, саме в цей час вона була закріплена на законодавчому рівні як вид покарання. Протягом історичного розвитку застосування смертної кари то посилювалося то послаблювалося. Проте, з проголошенням України незалежності і вступом в Раду Європи смертну кару в нашій державі було скасовано. Незважаючи на це, навіть після 18 років після скасування смертної кари в нашій державі лунають постійні дискусії про відновлення смертної кари за окремі злочини.
    
Список використаних джерел:
1. Веселов М.Ю., Моргун Н.М., Каптур О.С. Смертна кара як виключна міра покарання. Прикарпатський юридичний вісник. 2016. Випуск 4(13). С. 92—96.
2. Майкут Х.В. Литовські статути та їх застосування в Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2008. № 2. С. 34—42.
3. Карпенко М.І., Бандурович А.В. Смертна кара: бути чи не бути? Юридична наука. 2013. № 5. С. 62—69.
4. Яцишин М. Інститут смертної кари в Україні: міжнародно-правовий та історичний аспект (не застосування). URL: http://yatsyshyn.blogspot.com/2015/12/blog-post_6.html
5. Головченко В. Смертна кара: морально-правові аспекти застосування. Журнал «Віче». 2007. № 22. URL: http://www.viche.info/journal/726/
6. 17 років без смертної кари в Україні. URL: http://ridna.ua/2017/02/17-rokiv-bez-smertnoji-kary-v-ukrajini/
7. Мельничук В. Найвищий прояв гуманізму або чи є довічне позбавлення волі належним еквівалентом смертній карі. Юридичний журнал. 2005. № 6. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1775.

Науковий керівник: Савенко В.В., к.ю.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція