...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
При інтеграції України у світове співтовариство та кооперації національних і міжнародних організацій все більшого значення набуває необхідність не тільки активізації економічної, політичної, соціальної і культурної взаємодії з іншими країнами з метою прискорення розвитку держави, але й проведення державно-правових реформ, що будуть відповідати нормам міжнародного стандарту, чи включення таких міжнародних норм до національного законодавства. Враховуючи те, що Україна прагне вступити до європейського простору, зближення державного законодавства з міжнародним правом та забезпечення реалізації власне тих норм інших країн може лише пришвидшити цей процес та дасть змогу Україні стати на шляху становлення демократичної, соціально-правової держави. 
Імплементація норм міжнародного права в національне законодавство розуміється як складний процес, що являє собою цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації прийнятих ними, відповідно до міжнародного права, зобов’язань [1, с. 62]. Щодо сутності імплементації, то вона полягає не в трансформації міжнародно-правових норм у норми національного права, а в процесі сприйняття національним правом правил міжнародних договорів. Головною метою цього є не зміна нормативно-правових актів, правових принципів та законів загалом, а поступова трансформація національної системи права для зближення законодавства однієї держави з іншою або створення єдиного механізму, який б відтворював погляди всієї світової спільноти. 
Оскільки Україна не є членом Європейського Союзу, то імплементація відбувається лише через участь нашої країни у певних міжнародних договорах, приписи яких пізніше відображаються у національному законодавстві. Для реалізації норм міжнародного права можуть застосовуватись різні способи імплементації правових норм, які залежать від самого характеру актів. Серед основних способів виокремлюють рецепцію, трансформацію, відсилання.
Рецепція – це текстуальне повторення нормотворчим органом держави змісту міжнародно-правової норми в статті нормативно-правового акта. Зазвичай її застосовують за державною згодою на загальнообов’язковість певного міжнародного акту. Сутність рецепції полягає в тому, що норми міжнародного права стають нормами національного права з урахуванням тих правових регулювань суспільства, які були раніше на території держави. 
Трасформація – це переробка тесту міжнародного акта чи окремих його статей на основі загальної норми національного права. Головною умовою трансформації є переформулювання норм так, щоб вони відрізнялись від тексту у першоджерелі, зберігаючи саму сутність і зміст, при чому внутрішньодержавне право приводиться у відповідність до міжнародних стандартів. Виділяють два види трансформації:
1. Загальну (генеральну), яка полягає в включені усього або частини міжнародного права на основі загальної норми національного права;
2. Спеціальну (індивідуальну), яка передбачає переробку тексту міжнародного права на національне законодавство.
Відсилання є вказівкою у внутрішньодержавному нормативно-правовому акті на міжнародне право як на джерело, що регулює ці відсильні відносини. Відсилання санкціонує пряме застосування суб’єктами внутрішнього права норм міжнародного права у внутрішньодержавних правовідносинах [2, с. 68]. Воно звернено до спеціальних міжнародних договорів, до яких слід звертатись при імплементації норм міжнародного права в національне законодавство та діє щодо міжнародних договорів чи рішень організацій, які вже складені державою або будуть укладені в майбутньому. Виокремлюють два види відсилання:
1. Загальне, яке вказує на те, що всі чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України (далі – КУ);
2. Спеціальне, яке передбачає те, що певна стаття національного законодавства містить частини відповідного міжнародного договору.
Складність сукупності ряду послідовних дій, спрямованих на імплементацію, зумовлена низкою таких чинників: відсутність механізму врегулювання процедури імплементації та реалізації імплементованих актів чи його окремої частини, невідповідність чималої кількості норм національного законодавства міжнародним стандартам, відсутність встановленого моменту, з якого міжнародно-правова норма стає частиною законодавства, ігнорування певних правових позицій щодо функціонування міжнародного договору та обов’язковості його виконання тощо. 
Напрямки вирішення даних проблем знаходять свій вираз у КУ, зокрема ст. 9 вказує на те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, тобто норма міжнародного права зберігає свій статус, але набуває статусу норми національного права. Але на конституційному рівні в Україні не закріплено пріоритет норм міжнародного права над національним, так наприклад у Законі України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. відповідно до ст.19 вказується те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку,  встановлено  інші  правила,  ніж  ті, що передбачені  у  відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. 
Слід зазначити, що важливою умовою для того, щоб міжнародний договір став обов’язковим, є відповідність його КУ, а укладення міжнародних договорів, які суперечать КУ, можливе лише після внесення відповідних змін до КУ (ст. 9 КУ) [3], тобто передбачається верховенство КУ над міжнародними договорами. Крім того, ст.8 вищезазначеного Закону України визначає види надання згоди України на обов’язковість для неї міжнародного договору: підписання,  ратифікація,  затвердження, прийняття договору, приєднання до договору і інший спосіб, про який домовилися сторони. Закон говорить про те, що чинні  міжнародні  договори  України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (п.1 ст.15). 
Отже, резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що основною метою імплементації міжнародно-правових норм як форми впливу міжнародного права на національне право є зміна чинного законодавства на виконання міжнародних зобов’язань з урахуванням особливостей Основного Закону України. Це дає змогу реалізувати міжнародні норми та підвищити якість чинного законодавства, на що впливає вибір способу імплементації. Також слід зазначити, що відсутність чіткого визначення способів імплементації та механізму її реалізації позначився на стані національного законодавства. Незалежно від цих способів імплементації на державі завжди лежить обов’язок виконання правових зобов’язань за міжнародними договорами. Разом з тим, є необхідність в подальшому розробленні і конкретизації тлумачення та застосування в такий спосіб, щоб ця процедура відповідала принципам міжнародного права.

  Список використаних джерел:
1. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. Київ: Вища школа, 1980. 318 с. 
2. Буроменський М.В. Міжнародне право: навч. посіб. Київ: Юрінком інтер. 2005. 336 с.
3. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 №1906-IV. URL: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція