... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №5
У вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність щодо кримінального проступку є згадки в 1845 р. в «Уложенні про покарання кримінальні та виправні» [1]. У цьому кодифікованому акті суспільно небезпечні діяння класифікувалися за критерієм суспільної небезпечності на злочини і проступки. У разі посягання на «недоторканність Влади Верховної» та установлені цією владою права і безпеки суспільства або приватних осіб, такі дії кваліфікувалися як злочинні, за вчинення яких передбачалися кримінальні покарання. Якщо вчинялося порушення відповідних правил, то таке діяння визнавалося проступком і каралося виправними покараннями (позбавлення всіх особливих, особистих і станових прав та привілеїв, поєднане зі засланням до Сибіру або іншого місця; позбавлення волі шляхом ув’язнення у фортеці, тюрмі, гамівному або робітному будинках, у монастирі, тимчасовий арешт, догана, грошове стягнення тощо). 
Подальшого розвитку інститут кримінального проступку набув в останньому десятилітті ХІХ ст. у процесі підготовки нового Кримінального кодексу – «Кримінального уложення», затвердженого імператором Миколою ІІ 1903 р. [2]. Цей акт поділяв злочинні діяння на три групи: тяжкі злочини (за їх учинення призначалася смертна кара, каторга та заслання), злочини (за їх вчинення призначалося ув’язнення у виправному домі, фортеці, тюрмі) та проступки, що каралися арештом або грошовим штрафом.
Зі встановленням радянської влади в Україні у 1919 р. та прийняттям Кримінального кодексу відбулися зміни у класифікації злочинів, унаслідок яких виключено кримінальний проступок із кримінального законодавства. Однак у 60-х роках ХІХ ст. такі вчені, як А.А.Піонтковський та М.Д. Шаргородський висловлювали позиції з приводу доцільності виділення злочинів невеликої тяжкості в категорію антигромадських проступків [3, с.63; 4, с. 77].
На зламі ХІХ–ХХ століть у вітчизняній науці кримінального права була поширена думка про те, що поряд зі злочинами можна виділяти поліцейські правопорушення, однак природа будь-якого правопорушення, тим не менш, єдина, тому вони всі є суспільно небезпечними [5, с. 16-18].
У радянський період «Закон про п'ять колосків» (Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року) став яскравим прикладом криміналізації незначних правопорушень тоталітарною державою. Відповідно до цієї постанови та таємної інструкції до неї поводилися позасудові страти та вислання до концтаборів за різного роду крадіжки, у тому числі, малозначні.
Згодом науковці знову повернулися до виділення самостійної категорії правопорушень як малозначного різновиду злочинів. У період дії КК 1960 року був підготовлений проект Кодексу про кримінальні проступки (1973), однак він був підданий критиці.
Врешті було вирішено ввести адміністративну відповідальність за злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (малозначні злочини). Новели 1980-х років унесли певну плутанину в термінологію, що існує дотепер [6, с. 90-96].
Обумовлена соціально-економічними чинниками та під впливом праць мислителів-реформаторів часів Просвітництва диференціація кримінального діяння із правової доктрини держав Європи в певній модифікації впроваджена в правову доктрину та закріплена в кримінальному законодавстві Російської імперії, в складі якої на той час перебувала Україна. Після Жовтневої революції відбувається деформація сутності кримінального діяння. Частина діянь, що розглядались злочинами та поліцейськими правопорушеннями внаслідок одержавлення всіх сфер суспільного життя, трансформувались в адміністративні правопорушення, а частина поліцейських проступків – у злочини. З 1917-го по 1958 рік проблемі кримінального проступку не приділялась увага, а з 1958 р. до 1991 р. із частковою гуманізацією радянського суспільного життя, зокрема кримінального законодавства, почав широко використовуватись такий вид звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проміжного характеру (кримінальні проступки), як передача кримінальних справ на розгляд товариського суду, в радянському кримінальному законодавстві впроваджуються терміни «малозначний злочин», «діяння, що містить ознаки злочину». 
Отже, виходячи з вищесказаного, інститут кримінальних проступків має давню історію. Про важливість його законодавчого закріплення піднімалося питання ще декілька століть тому. На основі проаналізованих наукових праць можна виокремити авторську періодизацію становлення вищевказаного інституту: 
1 період – 1845-1903 рр. – вперше введено поняття кримінальний проступок  у законодавство.
2 період – 1903-1919 рр. – розгалуження системи кримінальних проступків 
3 період – 1919-1980 рр. – ліквідація інституту кримінальних проступків. 
4 період – 1980 – 2007 рр. – введення адміністративної відповідальності за малозначні діяння
5 період – 2007-2012 рр. – прийняття Концепції реформування кримінальної юстиції в якій зафіксовано необхідність введення інституту кримінальних проступків
6 період – 2012 р. – по теперішній час – прийняття КПК України, в якому закріплено розподіл кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки, визначено особливості досудового розслідування і судового розгляду проступків.

Список використаних джерел:
1. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. Свод законов Российской империи. Т. 15. Санкт-Петербург, 1912. 373 с.
2. Уголовное уложение. Свод законов Российской империи. Т.15. Санкт-Петербург, 1909. 148с.
3. Пионтковский А.А. Усиление роли общественности в борьбе с преступностью и некоторые вопросы теории советского уголовного права. Сов. государство и право. 1961. №4. С. 60—70.
4. Шаргородский М. Д. Вопросы общего учения о наказании в период развернутого строительства коммунистического общества. Советское государство и право в период развернутого строительства коммунизма: тез. докл. на науч. конф. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1961. С. 77—78.
5. Задоя К.П. Положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року як орієнтири при підготовці проекту закону України про кримінальні проступки. Адвокат. 2012. № 10. С. 16—18.
6. Коробов П.В. Уголовный проступок: «за» и «против». Известия высших учебных заведений. 1990. №5. С. 90—96. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція