... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №3
В умовах глобалізації світової економіки на міжнародному ринку послуг діють нові чинники, що змінюють уявлення про механізм його функціонування, а тому подальший розвиток міжнародного ринку послуг неможливий без удосконалення механізму його правового регулювання. Світова торгівля послугами протягом багатьох років регулювалася на двосторонній основі, основними учасниками яких були незалежні держави та іноземні фірми. Однак, з появою міжнародної мережі послуг, починає стрімко розвиватися система багатостороннього регулювання міжнародних торгово-економічних відносин. Дана тема стала актуальним предметом для досліджень сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як: М. Барановська, В. Безбаха, І. Березовська, В. Вілінчук, І. Дахно, Л. Етин, Я. Капустин, Ю.Козак, Н. Логвінова, А. Марченко, О. Наку, В. Пучинський, С. Ткаленко, праці яких було проаналізовано та використано під час досліджень та написання статті. Крім того проаналізовано ряд державних нормативно–правових актів та статистичних даних, а також міжнародних правових документів.
Метою статті є визначення політики Європейського Союзу у зовнішньоторговельній сфері; з’ясування характеру зовнішньої торгівлі Європейського Союзу, України та Світової організації торгівлі в міжнародно-правовому значенні.
Зовнішня торгівля являє собою торгівлю однієї країни з іншими, що складається з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та надання послуг. У статті ми розглядаємо торговельні відносини в яких здійснення торгівлі відбувається на двох рівнях та в обох випадках Європейський Союз (ЄС) є однією зі сторін торгівельних відносин. Такими рівнями є:
– торгівля між ЄС та третіми країнами, що не входять до ЄС;
– торгівля між країнами – членами Європейського Союзу (країни-члени ЄС) та країнами, що не входять до ЄС.
За своєю суттю така торгівля представляє собою процес обміном товарами та послугами між суб’єктами господарювання різних держав. Ткаленко С. відзначає, що сучасний етап розвитку зовнішньої торгівлі характеризується: посиленням міжнародної конкуренції; зміцненням існуючих і появою нових інтеграційних угруповань; індустріалізацією більшості країн, що розвиваються, а також розпадом світової соціалістичної системи господарства та становленням країн з перехідними економіками [4, с. 274]. Що стосується розвитку зовнішніх торгівельних відносин ЄС, то О. Наку зазначає: «Основні тенденції розвитку зовнішньоторговельного регулювання полягають у все більшій лібералізації світових товарних ринків, посиленні ролі міжнародних організацій, особливо Світової організації торгівлі, укріпленні позицій інтеграційних об’єднань у світовій торгівлі. Ефективне та продумане правове регулювання зовнішньої торгівлі дозволяє Європейському Союзу слідувати вище вказаним тенденціям та, при цьому, залишатися лідером на світовій торговій арені» [5, с.572].
У науковій літературі науковці пропонують різні підстави вище зазначених класифікацій рівнів торгівельного партнерства із відповідними суб’єктами. Так, в залежності від цілей спільної торгівельної політики виділяють: відносини рівноправного партнерства та співробітництва (в основному це одні з найбільших країн-партнерів США та Японія, та інші країни ЄС); відносини співробітництва з метою забезпечення політики сприяння розвитку країн, що розвиваються; відносини ЄС з міжнародними організаціями (країни-учасники Генеральної угоди з торгівлі послугами 1995 р. (ГАТС) та Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р., з наступними змінами та доповненнями, Світової організації торгівлі (СОТ) та Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), Світовий банк, НАФТА тощо [1, с. 183].
Взагалі для з’ясування напрямів міжнародної торгівельної політики ЄС слід звернутися до нормативної основи діяльності ЄС від започаткування Організації економічного співробітництва та розвитку 1961 р. (ОЕСР) до сьогодення.
Країни-члени ЄС та ЄС у цілому у сфері міжнародної торгівлі постійно дотримувалася політики, що ґрунтувалася на двох основних засадах. По-перше, лібералізація торговельних відносин, усунення бар'єрів та обмежень у світовій торгівлі сприяє ефективнішому розміщенню ресурсів, зростанню добробуту населення в окремих країнах та світовій спільноті загалом. Зняття обмежень, притаманних національному ринку, посилює конкуренцію на споживача, збільшує мобільність факторів виробництва, а отже, веде до підвищення ефективності економіки. По-друге, ЄС захищав і захищає певні сфери та галузі національних економік країн-членів від конкуренції з боку виробників третіх країн, поступово адаптуючи національних виробників до глобальної конкуренції [14, с. 94–101].
Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі має три основні взаємопов’язані рівні реалізації: 
– єдиний внутрішній ринок ЄС;
– єдина зовнішньоторговельна політика ЄС;
– єдина міжнародна торговельна політика ЄС.
Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС, що до усунення кількісних обмежень у взаємній торгівлі почала формуватися в межах ОЕСР. Основною ціллю було поступова ліквідація імпортних обмежень у взаємній торгівлі, створення митного союзу та спільного ринку.
Перш за все заборонялися митні збори на імпорт та експорт між державами-членами, а також інші еквівалентні їм платежі. Це положення стосувалося продукції, виробленої в державах-членах, а також імпортованої із третіх країн, що перебуває у вільному обігу на території держав-членів. Окрім цього, заборонялися кількісні імпортні та експортні обмеження в торгівлі між державами-членами. 
Заборони чи обмеження накладалися відповідно до принципів суспільної моралі, громадського порядку й державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну та археологічну цінність, а також промислової і комерційної власності.
Збереглися державні монополії комерційного характеру, але країни домовилися їх змінювати, аби позбутися будь-якої дискримінації стосовно існуючих умов постачання та реалізації продукції між державами-членами.
Так, на початку 1961 р. кількісні обмеження у взаємній торгівлі було знято, а 01 липня 1968 р. було ліквідовано всі митні тарифи. Для країн, які приєдналися до Єдиної економічної спільноти (ЄЕС) було встановлено перехідні періоди. У 1985 р. Європейською Комісією (ЄК) було створено Білу книгу «Завершення підготування внутрішнього ринку», яка містила перелік із близько 300 заходів щодо уніфікації європейського ринку, з них: скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами; лібералізацію державних закупівель; створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. 1 січня 1993 р. в Європейському Союзі був повністю відмінений митний контроль у взаємній торгівлі, тобто товар, що імпортується, може вільно рухатися територіями країн-членів, якщо він оформлений на будь-якій митниці країни ЄС. Таким чином, було закладено основи єдиного внутрішнього ринку [10, с. 24–27].
Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС також дає змогу ЄС широко використовувати різні переваги та/або пільги, які надаються окремим країнам чи групам країн. Найбільші преференції мають країни Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону (АКТ) у межах Ломейської та Котонуської угод, на них і поширюється загальна система пільг. З 1964 р. окремим країнам АКТ Європейський Союз надає спеціальні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр., Ломе-І на 1975-1980 рр., Ломе-ІІ на 1980-1985 рр., Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008 р. ці угоди замінені на Угоди економічного партнерства. Також надаються преференції країнам-сусідам ЄС у Північній Африці та на Близькому Сході; Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем. Значні переваги (пільги) надаються країнам Андського спільного ринку (Чилі (до 1977 року) Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу і Венесуела) та центральної Америки, з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010 р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев'ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами-членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман). Для цих країн з 2001 р. ЄС пропонує нову ініціативу «Все крім зброї» (Everything But Arms), яка передбачає вільний доступ на ринки Союзу всіх товарів без мита та квот, окрім свіжих бананів, рису і цукру, ринки яких відкриваються поступово [3, с. 19–21].
Європейський Союз активно використовує нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, перш за все це податки на додану вартість; акцизи; сільськогосподарський збір; компенсаційний збір; антидемпінгові заходи; компенсаційне мито; кількісні обмеження (квоти); імпортні заборони; добровільне обмеження експорту; ліцензування; технічні вимоги. У своїй політиці експортного регулювання Європейський Союз дотримується принципу вільного здійснення експорту у треті країни. Контроль та обмеження експортних поставок стосується лише незначного переліку товарів. Водночас, ЄС достатньо широко використовує добровільне обмеження експорту в інші країни продукції текстильної, швейної, взуттєвої галузей промисловості, чорної металургії, верстатів, автомобілів, побутової електроніки, посуду тощо. 
Період 2009-2010 рр. виявися складним періодом в торгово-економічному житті ЄС. Набуває чинності Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, змінюється склад та запроваджено нові посади у Європейській Комісії, посилюється роль Європарламенту, що впроваджує суттєві зміни у розробку, ухвалення та імплементацію рішень щодо питань економічного устрою та розвитку ЄС [9]. Проте, говорячи, про позитивні процеси в економіці, ЄС поступово виходить з кризи, сповільнюються падіння економічних показників, покращується фінансово-економічне становище. 2010 р. пов'язаний із подоланням кризи монетарного союзу – єврозони [14, с. 94–101].
На сьогоднішній день ми маємо чітко визначені політичні напрямки Європейського Союзу стосовно торгівельних відносин, стійку економіко-правову систему та широкий спектр можливостей розвитку торгово-економічних відносин на міжнародному рівні. 
Таким чином, приходимо до висновку, що зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту (передусім промислової продукції), поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін. Одночасно зовнішньоторговельна політика ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих «чутливих» секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Відкриття «чутливих» ринків відбувається поступово, і насамперед для країн із найменш розвиненою економікою. Ступінчате відкриття внутрішнього ринку ЄС для окремих галузей та продукції певних груп країн, синхронізоване із змінами в комунітарній конкурентній політиці, дає можливість виробникам із країн ЄС поступово адаптуватися до умов та тиску конкуренції з боку третіх країн. 
Таким чином, політика єдиного внутрішнього ринку, зовнішньоторговельна політика й міжнародна торгова політика Європейського Союзу органічно пов'язані між собою. Вони мають різні механізми реалізації, але єдину мету – забезпечити підтримку та подальший розвиток конкурентних переваг виробників ЄС [2].
Що стосується зовнішньої торгівлі України на шляху її адаптації до законодавства ЄС, а також вимог ГАТТ/СОТ, то слід зазначити, що укладення угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у 2014 р. відкриває широкі перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків з країнами-членами ЄС. Забезпечення сталого зростання обсягів зовнішньої торгівлі й, насамперед, обсягів експорту продукції вітчизняного виробництва потребує узагальнення наявного досвіду правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це питання набуває особливої актуальності, так як одним із основних торгівельних партнерів України є ЄС, частка якого, за останніми статистичними показниками, а саме станом на 2017 р., в українському експорті становить понад 39,8% (майже 7,0 млрд. євро), імпорті – 42,3% (8,1 млрд. євро). Частка України у структурі товарного експорту/імпорту з ЄС – 28 не перевищує 1%. Починаючи з 2009 р. основними статями українського експорту до ЄС були і залишаються: чорні метали та вироби з них, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, зернові культури, одяг, текстиль, жири та олії тваринного і рослинного походження, деревина і вироби з деревини, електричні машини й устаткування. 
Основними ж статтями імпорту в Україну з ЄС незмінно залишаються: котли, машини, апарати, механічні пристрої, наземні транспортні засоби, крім залізничних, електричні машини й устаткування, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, нафта та продукти її перегонки, папір та картон [11].
Слід зазначити, що динаміка товарної структури експорту-імпорту України з країнами ЄС має як позитивні, так і негативні тенденції розвитку. Такий дисбаланс в торгівлі промисловою продукцією між Україною та країнами ЄС можна подолати шляхом поліпшення інвестиційного клімату для залучення інвестицій з ЄС у високотехнологічні сфери виробництва, активізація співробітництва з Китаєм, Японією та Південною Кореєю у просуванні на європейські ринки та у виробництві кінцевої продукції з використанням їх потужностей, задіяння потенціалу внутрішнього ринку України для розширення власного виробництва й підвищення конкурентоспроможності національних виробників [12, с. 76]. 
Відносини України з Європейським Союзом склалися на підставі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами членами від 14 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.) [17]. Хоча слід зауважити, що вже з 1993 р. у Києві було відкрито Представництво Європейської комісії, яке з 1 грудня 2009 р. (після набуття чинності Лісабонської угоди про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської спільноти, а саме з 1 грудня 2009 р. [9]) перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні. Угода між ЄС та Україною започаткувала співробітництво у політичній, торгово-економічній, гуманітарній сферах. Крім того, як на той момент, так і пізніше, протягом майже 10 років, було укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, відповідно до яких здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Так, наприклад, у ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» йдеться про забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з набуттям членства у ЄС [6], проте події в Україні 2013-2014 рр. тимчасово призупиняють інтеграційні процеси. Внаслідок чого по всій Україні починаються масові акції протесту. 21 березня 2014 р. було підписано політичну частину угоди, економічну та правову частини підписали 27 червня 2014 р. 
На сьогоднішній день, з метою переведення відносин між Україною та ЄС з формату «партнерства та співробітництва» до «політичної асоціації і економічної інтеграції» було підписано нову посилену угоду на заміну Угоди про партнерство та співробітництво – Угоду про вільну торгівлю між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі від 24 червня 2010 р. (ратифіковано 07 грудня 2011 р.) [18], а також низки галузевих угод та домовленостей, які її доповнюють у окремих сферах [15].
Також Україна є повноправним членом СОТ, що відкрило перспективи для розвитку національної економіки держави. Варто згадати, що для того, щоб Україна стала 152-м членом СОТ було проведено 17 офіційних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. На останньому засіданні Робоча група СОТ ухвалила «вступний проект» України, який пізніше було розглянуто та затверджено Генеральною радою СОТ. Верховна Рада України ухвалює Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі», а 16 квітня 2008 р. Президент України підписує Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» [7], того ж дня Міністерство закордонних справ направляє до СОТ повідомлення про підписання вище згаданого Закону. З моменту підписання Закону про ратифікацію протоколу та інформування СОТ починається відлік 30–ти днів офіційного терміну від повідомлення про ратифікацію членства СОТ. 16 травня 2008 р. Україну офіційно визнають членом Світової організації торгівлі [16].
Так як Світова організація торгівлі – це, з одного боку, організація, а з другого, – сукупність міжнародних правових документів, багатосторонніх торговельних договорів, що визначають права та обов’язки країн-членів у сфері міжнародної торгівлі та формування національних торгових політик, як член СОТ Україна приєднується до системи СОТ, яка складається з таких багатосторонніх угод:
1) торгівля товарами:
а) Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1994 р.) та пов’язані з нею угоди:
– Угода про застосування Статті VІІ ГАТТ 1994 (митна оцінка);
– Угода про перевідвантажувальну інспекцію;
– Угода про технічні бар’єри в торгівлі;
– Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;
– Угода про процедури ліцензування імпорту;
– Угода про захисні заходи;
– Угода про субсидії та компенсаційні заходи;
– Угода про застосування Статті VІ ГАТТ 1994 (антидемпінг);
– Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи;
– Угода про текстиль та одяг;
– Угода про сільське господарство;
– Угода про правила визначення походження.
б) домовленості та рішення:
– домовленість про положення ГАТТ 1994 р. щодо платіжного балансу;
– рішення щодо випадків, коли митні адміністрації мають підстави для сумнівів щодо правдивості або точності задекларованої вартості;
– домовленість про тлумачення Статті ХVІІ ГАТТ 1994 р. (державні торговельні підприємства);
– домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок;
– домовленість про тлумачення Стаття ІІ: 1 (б) ГАТТ 1994 р. (зв’язування тарифних поступок);
– рішення про торгівлю та охорону навколишнього природного середовища;
– механізм огляду торговельної політики.
2) торгівля послугами: Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС);
3)Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). 
Також до основних правових документів відносяться також багатосторонні торговельні угоди з обмеженою кількістю учасників, але Україна є їх учасником:
– Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;
– Угода про державні закупівлі [8, с. 198-200].
Ставши повноправним членом СОТ Україна на абсолютно рівних умовах та правах з іншими членами організації бере безпосередню участь у формуванні новітніх правил торгівлі на світовому ринку у рамках поточного раунду багатосторонніх торгівельних переговорів з метою максимального врахування національних інтересів нашої держави у торгово-економічній сфері. 
Як член СОТ Україна має право використовувати механізм врегулювання суперечок в рамках СОТ, що сприяє справедливому вирішенню будь яких суперечок з приводу дотримання положень угод СОТ, які можуть виникнути у країни з її торговими партнерами. У рамках зазначеного механізму було позитивно вирішено ряд важливих питань, а саме дискримінаційного оподаткування, ліцензування деяких видів української продукції і т.д. Україна продовжує використовувати механізм СОТ для забезпечення та розширення українських продуктів, товарів та послуг на світовому ринку [13].
Таким чином, на сьогоднішній день ми маємо чітко визначені політичні напрямки Європейського Союзу стосовно торгівельних відносин, стійку економіко-правову систему та широкий спектр можливостей розвитку торгово-економічних відносин на міжнародному рівні. 
Динаміка товарної структури експорту-імпорту України з країнами ЄС має як позитивні, так і негативні тенденції розвитку. Проте, такий дисбаланс в торгівлі промисловою продукцією між Україною та країнами ЄС можна подолати шляхом залучення інвестицій з ЄС у високотехнологічні сфери виробництва, активної співпраці з Китаєм, Японією та Південною Кореєю, активізації потенціалу внутрішнього ринку України та розширення власного виробництва й підвищення конкурентоспроможності національних виробників. Уряд України здійснює активну зовнішньоторговельну політику шляхом участі нашої країни у багатосторонніх торговельних переговорах та проводить ефективну роботу, спрямовану на реалізацію переваг членства України у ЄС та СОТ з метою розширення експортних можливостей вітчизняних товарів та виробників, а також захист економічних інтересів держави на зовнішніх ринках. 

Список використаних джерел:
1. Безбаха В., Капустин А, Пучинський В. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: учеб. Пособие. Москва: Зерцало, 2000. 400 с.
2. Березовська І. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.11. Київ, 2005. 18с.
3. Валінчук В. Україна – ЄС: таке непросте стратегічне партнерство. Національна безпека і оборона. 2004. №9. С. 19—21.
4. Дахно І. Зовнішньоекономічна діяльність: навч. Посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 360 с.
5. Этин Л. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник. Москва: Норма, 2008. 960 с.
6. Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України від 19.04.2014 р. за №2411-17 URL: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2411-17/ed20140419.
7. Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі: Закон України від 10.04.2008 р. за № 250-17 URL: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/250-17
8. Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Барановська М.І. Міжнародна торгівля. Київ: Центр навчальної літератури, 2010. 440 с.
9. Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської спільноти від 13.12.2007 р (чинна з 1 грудня 2009 р.) за № 994_029 URL: zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_029.
10. Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність. Світова економіка. 2004. №5. С. 24—27.
11. Міжнародна торгівля товарами в Україні та Євросоюзі у І півріччі 2017 року. URL: edclub.com.ua/analityka/miznarodna-torgivlua-tovaramy-v-ukrayini-ta-yevrosoyuzi-u-i-pivrichchi-2017-roku.
12. Романенко В., Лебедева Л. Зовнішня торгівля України з ЄС: тенденції, проблеми, перспективи. Економіка і суспільство. 2017. Вип. 9. С. 76.
13. Світова організація торгівлі (СОТ). Україна і СОТ. URL: mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations/wto.
14. Старостенко Г. Економіко-правовий аспект розвитку торгівельних відносин України з країнами ЄС. Сучасні питання економіки і права. 2011. Вип. 1. С. 94—101. 
15. Україна і Європейський Союз. URL: uk.m.wikipedia.org/ukrainei yevrosoyuz.
16. Україна й Світова організація торгівлі. URL: wto.in.ua/index.php?get=4.
17. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами членами від 14 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.) за №998_012. URL: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_012.
18. Угода про вільну торгівлю між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі від 24.06.2010 р. (ратифіковано 07.12.2011 р.) за №998_456. URL:  zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_456. 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція