... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
Інститут аналогії закону традиційно вважається найбільш поширеним засобом подолання прогалин у законодавстві. Термін «аналогія» має давньогрецьке походження та означає відношення подібності між об’єктами.
З точки зору сучасної юридичної техніки аналогію можна визначити як логічний прийом, за допомогою якого, по-перше, робиться формальний висновок з буквально вираженої вимоги закону і, по-друге, проводиться порівняння фактичних обставин спірного, не врегульованого нормами права правовідношення і чинних правових норм на рівні їх смислового змісту. В якості же особливого правового інституту аналогія закону являє собою поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують врегулювання в межах даної галузі права за найсуттєвішими ознаками.
Щоб отримати найбільш повне уявлення про інститут аналогії, слід розглянути питання стосовно його нормативного закріплення в різних галузях права. Таке закріплення зустрічається, як правило, в двох варіантах: або у формі дозволу, або у формі заборони застосовувати аналогію. Так, аналогія є широко розповсюдженою в цивільному законодавстві. Зокрема, ст. 8 Цивільного кодексу України встановлює, що у випадках неврегульованості цивільних відносин Цивільним кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини [1]. Іншою буде відповідь на питання стосовно можливості застосування аналогії у випадку наявності прогалини в галузі кримінального законодавства, а також законодавства про адміністративні правопорушення. Усталеною є точка зору, згідно якої, єдиним правильним рішенням для правозастосовного органу в такій ситуації буде відмова в провадженні по справі [2, с. 53; 3, с. 22–23]. Однак ряд дослідників займають іншу – більш гнучку позицію й стверджують, що не слід повністю відкидати аналогію в кримінальному праві. Так, А.В. Наумов слушно зазначає, що повне заперечення аналогії означає ігнорування специфіки норм Загальної частини кримінального права, «які зовсім не передбачають кримінальної відповідальності за конкретні суспільно небезпечні діяння» [4, с. 144]. Тому застосування деяких з них за аналогією не підриває принципу «nullum crimen, sine lege». Вказаний підхід видається найбільш оптимальним й обґрунтованим з огляду на те, що як би широко не трактувалась заборона аналогії, під нею мається на увазі лише заборона застосовувати норми, що визначають злочинність діяння, до відносин, які не криміналізовані законом про кримінальну відповідальність.
Для застосування аналогії закону відповідний орган повинен бути, по-перше, впевненим у тому, що існує прогалина в чинному законодавстві, тобто за своїм змістом відносини підлягають правовому регулюванню, але немає чинної норми, якою би ці відносини регулювалися. По-друге, правозастосовний орган, повинен відшукати норму чинного нормативно-правового акта, яка б регулювала аналогічні (схожі) відносини [5, с. 24]. При застосуванні аналогії закону необхідно розкрити той юридичний принцип, який закладений в нормі, що регулює інший випадок, тотожний з даним у всіх юридично істотних елементах. На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми – внаслідок цього норма стає такою, що має два предмети регулювання: визначений законодавцем, а також юридичною практикою застосування норми за аналогією і в субсидіарному порядку.
До загальних вимог застосування закону за аналогією слід віднести наступні: а) застосування закону за аналогією не може мати місце у тих випадках, які прямо передбачені іншим законом; б) аналогія закону виключається стосовно тих обставин, які будь-яким законом взагалі не передбачені, тобто коли немає й того закону, який би регулював дані відносини у якості аналогічних тим, які їм прямо передбачені; в) випадки, відносно яких застосовується аналогія, повинні характеризуватися безумовною і конкретною тотожністю із випадками, безпосередньо передбаченими нормою, що застосовується; г) застосування закону за аналогією може мати місце лише у відношенні тих фактів, що знаходяться у сфері правового регулювання; ґ) рішення за аналогією передбачає пошук необхідної норми насамперед в актах тієї ж галузі права, і лише у разі її відсутності – звернення до іншої галузі та законодавства в цілому. 
Прикладом застосування закону за аналогією може слугувати, наприклад, випадок, пов’язаний із розрахунком середньої заробітної плати у разі відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Так, ст. 1197 Цивільного кодексу України («розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності») [1] визначає порядок розрахунку середньої заробітної плати для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Але за аналогією цю статтю слід застосовувати також до відносин щодо визначення розміру відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого, оскільки в інший спосіб відповідна прогалина у цивільному законодавстві не може бути подолана.
Слід наголосити на тому, що аналогія закону повинна застосовуватися лише на підставі чинної норми і в межах даної норми. Іншими словами, при вирішенні неврегульованого законом випадку, застосування аналогії можливе лише тоді, коли наявна норма, що регулює випадки, близькі за характером до того, що підлягає вирішенню.
Викладене дозволяє дійти висновку стосовно загальних умов застосування закону за аналогією як одного зі шляхів подолання наявних у законодавстві прогалин. До таких умов безпосередньо слід віднести: а) констатацію прогалини; б) необхідність відшукання норми в законодавстві, що регулювала б подібні відносини; в) необхідність порівняння суб’єктом правозастосування фактичних істотних обставин спірного, не врегульованого нормами права правовідношення й чинних правових норм на рівні їх смислового змісту; г) наявність обґрунтованої мотивації прийняття відповідного рішення (яке обов’язково має бути письмовим, а також повинно містити фактичні та юридичні основи застосування аналогії).

Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003 р. № 40-44. Ст. 356.
2. Пиголкин А.С. Обнаружение и преодоление пробелов права. Советское государство и право. 1970. № 3. С. 49—53.
3. Коренев А.П. Применение норм советского административного права: автореф. дис. ... докт. юрид. наук. Л., 1971. 40 с. 
4. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм: учебное пособие. Волгоград, 1973. 176 c.
5. Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: у двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко. Т.1. Загальна частина. Київ, 2003. 520 с. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція