... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
Питання мовної політики є одним з найактуальніших в Україні, адже викликає неабиякі дискусії як у нашій країні, так і поза її межами. Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови як головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення.
Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст. 10). У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення цієї статті Конституції України подано визначення державної мови: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя»  11. Цим рішенням КСУ підтвердив обґрунтованість підстав для надання статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: «Конституцією України статус державної надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено в Преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі». Намагання надати статус державної якійсь іншій мові – це політика руйнації держави України, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу. КСУ зробив вмотивований, обгрунтований висновок: «Таким чином, положення Конституції зобов’язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час виконання ними службових обов’язків у роботі й діловодстві тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України».
Однак, на даний момент в Україні існує досить багато питань, які потребують врегулювання мовної політики (двомовність, мовний конфлікт з Угорщиною тощо). Зокрема, опитування Research&Branding Group 2011 року показало, що тільки 47% українців використовують лише українську мову в ужитку, водночас суто російськомовних громадян налічується 37%. Це умовно поділяє країну на дві різномовні частини і становить проблему в розвитку української державності. Звідси виникає проблема двомовності, або ж білінгвізму України  22. Змога розмовляти своєю рідною мовою інших націй на території України привело до того, що зараз далеко не всі меншини знають українську мову і можуть вільно нею розмовляти. Сучасним початком офіційного юридичного схвалення «права на мовну самовизначеність» став скандальний закон Ківалова-Колесніченка від 2 липня 2012 року, який буквально «одобрював» двомовність на території держави. Основні положення цього закону передбачають розвиток мов меншин, але за умови якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10% [3]. Про це свідчить ч. 7 ст. 7: “Здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб» [4].
Промовистим є факт, що у 2013 році Державний комітет з телебачення і радіомовлення зменшив фінансування програм українського радіо у трьох форматах – УР-1, «Промінь» та УР-3 (Українське радіо «Культура») – більше ніж у 7 разів. На українському радіо 100% мовлення ведеться українською мовою, і це єдиний мовник, який присвячує ефірний час національній освіті, історії, культурі. За даними TNS-Україна, на кінець 2012 р. українське радіо в аудиторії віком 35-75 років мало рейтинг 18% – найвищий рейтинг з усіх радіостанцій України. На початку 2015 року, відсвяткувавши своє 90-ліття, державне Українське радіо припинило своє існування, а разом з ним – багато обласних та інших радіостанцій  66.
Позитивна тенденція з українізації розпочалася після Революції Гідності, відколи були уведені квоти на обов’язкову частку продукції державною мовою. Однак унаслідок військового конфлікту на Сході та внутрішніх ворогів, котрі використовували «мовне питання» як виправдання щодо покриття власних злочинів та експансії РФ, реалізація питання провадилась у відносно повільнішому темпі. На початку 2017-го було внесено три законопроекти щодо виправлення мовної ситуації в країні. 28 лютого 2018 року КСУ виніс рішення щодо незаконності Закону «Колесніченка-Ківалова», чим фактично його скасував. Юрій Шевчук – відомий мовознавець та викладач Колумбійського університету зазначає, що «двомовність для України – це поцілунок смерті. Вона веде до вмирання української мови. Особлива шкідливість двомовності у нашому становищі полягає в тому, що українська і російська мови більш споріднені, ніж інші пари мов. Тому русифікація-асиміляція відбувається швидше. Не було жодного значущого епізоду історії, коли контакти української мови з російською не вели до збіднення чи різних форм придушення української. Тоді не буде України, не буде українців. Буде якась ліберальна Росія без Путіна, але в ній рано чи пізно з’явиться і Путін» [2].
У тій же площині перебуває і відома на всю Європу проблема двомовності у Бельгії, що триває уже не перше століттяпи, де офіційно на державному рівні співіснують дві мови- фламандська та французька. Подібно до великих українських міст, Брюссель, столиця країни, що географічно розташована у Фландрії, внаслідок демографічних змін та міграції на 80% став франкомовним. Місцеві фламандці наполягають, що приїжджі повинні навчитися їхньої мови, і все місцеве діловодство повинно бути фламандською мовою. Вони пропонують, щоб бібліотеки, в яких забагато книжок французькою мовою, були позбавлені субсидій, а валлони – так називаються франкомовні бельгійці, приходили до місцевих рад з перекладачем, якщо вони не знають фламандської мови  66.
28 вересня 2017 року набрав чинності закон України «Про освіту», який визначає, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова, але відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або кілька дисциплін двома і більше мовами – державною, англійською, іншими офіційними мовами ЄС. Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою в окремих класах (групах) комунальних закладів дошкільної та початкової освіти. Це, на думку влади Угорщини, обмежує права етнічних угорців. МЗС України направило закон на експертизу до Венеціанської комісії. 8 грудня 2017 року Міністерство освіти і науки України повідомило, що Венеціанська комісія не підтримала звинувачення Угорщини у звуженні прав національних меншин в статті про мову навчання в Законі України «Про освіту». МОН готове імплементувати рекомендації комісії і розробили три моделі імплементації мовної статті в Законі України “Про загальну середню освіту” [7; 8].
У ситуації конфлікту Угорщини та України слід зазначити, що це свого роду штучно загострена проблема, адже Україна ніяк не обмежує використання мов меншин. На сьогоднішній день в Україні налічується 71 школа, де вчать угорською (в Закарпатській області), приблизно така ж кількість – 16 тисяч людей зараз здобувають освіту румунською мовою в Чернівецькій і Закарпатській областях, де розташовані 63 і 12 румунських шкіл відповідно. До них також можна віднести і близько 3 тисяч учнів молдовських шкіл в Одеській області, оскільки молдавський вважається східним діалектом румунської, тому цю цифру можна збільшити до 19 тисяч учнів. Найбільша кількість шкіл, де ведеться викладання недержавною мовою в Україні зберігається за російськими – їх 581, де займається близько 356 тисяч дітей [5]. Кожна меншина може вільно спілкуватись своєю мовою як в освітніх закладах, так і поза ними. 
Для прикладу, в Німеччині мовна кодифікація полягає в захисті мови від вживання англіцизмів та американізмів, яке почалося після Другої світової війни. У ФРН проживає близько 9 мільйонів іноземних громадян, зокрема близько трьох мільйонів турків і півмільйона арабів. Переважно саме ці іммігранти не бажають інтегруватися в німецькомовне культурне середовище. Німеччина стурбована такою ситуацією і, звісно, прагне її змінити. У цій країні існує навіть радіо «Німецька хвиля», яке пропонує багато можливостей для вивчення німецької мови [9]. Так, мовна політика Німеччини стосовно іммігрантів однозначна – вони мають знати німецьку мову та користуватися нею в повсякденному житті з метою повної інтеграції в німецьке суспільство, щоб уникнути існування паралельних світів.
В Україні кількість іммігрантів становить до 1 млн осіб. В Україні є що перейняти з досвіду мовної політики Німеччини щодо іммігрантів: безкоштовні мовні курси; наявність радіохвилі, що має вихід на міжнародні частоти та працює власне для потреб іноземців. Це сприятиме підвищенню престижу української мови у світі.
Отже, можемо дійти до висновку, що де-юре мовна політика України має на меті збагачення, утвердження та розвиток української мови в суспільстві. Де-факто, наша мова розвивається повільними темпами, а через невирішеність проблеми двомовності, узагалі поступово занепадає. Порівнюючи нашу державу з країнами Західної Європи, бачимо, що Україні є що почерпнути з мовної політики Німеччини чи Бельгії, де знання мови обов’язкове для всіх без винятку. Навіть у Бельгії, де існує проблема білінгвістики, мовне питання є врегульованим – якщо людина хоче жити у Фламандрії, то знання мови є невід’ємною частиною життя, бо треба не лише розуміти, а й вміти спілкуватись. Що ж до Німеччини, то її політика спрямована на викорінення англоцизмів у повсякденному використанні, на захист, а також розвиток як в самій державі, так і за її межами. Кожен іммігрант повинен володіти німецькою мовою, а незнання мови приведе до неможливості перебування в цій країні через відсутність перспективи. В Україні з іммігранти вільно спілкуються лише своєю рідною мовою, а велика частина переселенців принципово відмовляється вчити українську чи, тим більше, нею розмовляти. Ця проблема потребує нагального вирішення як на законодавчому, так і на практичному управлінському, насамперед регіональному, рівні.

Список використаних джерел:
1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-99.
2. Шевчук Ю. Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно? Брустурів: Discursus, 2015. 60 с.
3. Мовний закон опублікований і набув чинності. За матеріалами «BBC». URL: https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2012/08/120809_language_law_consequences_sd.shtml. 
4. Про засади державної мовної політики: Закон України № 5029-VI від 03.07.2012. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 23. Ст. 218.
5. Нікольська Н. Від розмаїття до взаєморозуміння. Іноземні мови в навчальних закладах. Педагогічна преса. 2008. 128 с.
6. Кебуладзе В.І. Чому українців так турбує мовне питання. Тиждень. UA. 4.03.2017. URL: https://tyzhden.ua/Columns/50/186625.
7. Мовне питання: Україна поставила крапку в суперечці з Угорщиною. Опубліковано 06.07.2018. URL: https://m.znaj.ua/politics/movne-pytannya-ukrayina-postavyla-krapku-v-superechci-z-ugorshynoyu.
8. Україна і Угорщина розв’язали мовне питання: За матеріалами служби новин «Факти Україна». 7.02.2018. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/ 20180207-ukrayina-i-ugorshhyna-rozv-yazaly-movne-pytannya.
9. Казимір В.О. До питання мовної ситуації та мовної політики в сучасній Німеччині. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія: Історична та філологічна. 2015. Вип. 11. С. 203—211. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Березень
ПнВтСрЧтПтСбНД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція