... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №3
Ґрунтовний аналіз орієнтирів світового розвитку дає підстави стверджувати, що державною філософією багатьох європейських країн з соціальним ринковим господарством стає формування соціальної держави, програмною метою якої є забезпечення гідних умов життя та добробуту її громадян. Не є виключенням і Україна, адже, відповідно до положень Основного Закону, Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1]. Як бачимо, в основу втілення приписів Основного Закону про соціальну та правову природу нашої держави закладено загальноправові засади, зокрема, принципи правового регулювання, що розроблялися теорією права протягом століть та, безумовно, є втіленням основних цінностей людства. Одним із таких принципів є принцип справедливості. 
У той же час, в умовах глобалізаційних перетворень, постійних змін та «викликів» зовнішнього середовища не меншої актуальності набуває питання переходу національних економік до сталого розвитку. При цьому важливим є пошук шляхів забезпечення не лише економічної ефективності та стабільного функціонування сфер національної економіки, але й досягнення екологічної безпеки їх діяльності [2, с. 269]. Не є винятком і житлова сфера, яка бере свій початок ще за радянських часів, та яка в умовах переходу до ринкових відносин, а також в умовах економічної та будівельної кризи в України засвідчила свою неефективність та неспроможність діяти в конкурентних умовах, пристосовуючись до нових соціально-економічних змін у суспільстві. Невтішним, також, залишається і вкрай низький рівень впровадження принципу справедливості під час формування державної житлової політики України, незважаючи на наявність в економічній системі держави передумов для його утвердження.
Незважаючи на задеклароване Конституцією України право кожного на житло, реалізувати його безкоштовно, сьогодні, практично не можливо. У першу чергу, через кризову ситуацію в житловій сфері, яка бере свій початок ще за радянських часів. Житлове законодавство – чи не єдина галузь правової системи України, яка не зазнала істотних змін і де, протягом двадцяти семи років незалежності України, не відбулося оновлення правових норм з урахуванням принципово нових засад у ринкових умовах, а також в умовах економічної та будівельної кризи в України, не кажучи вже про дотримання принципу справедливості. 
Про необхідність реформування державної житлової політики мова йде вже давно. Доволі невтішним є той факт, що закріплені ще у 1995 році у Концепції державної житлової політики [3] її основні напрями, на сьогоднішній день, практично не реалізовуються, що, безумовно, призводить до соціальних конфліктів та напруги у суспільстві.
Сьогодні абсолютно впевнено можна стверджувати про те, що воєнні події на Сході України, на жаль, стали тим каталізатором, який зумовлює необхідність перегляду усієї державної житлової політики з урахуванням сучасних соціально-економічних змін у суспільстві та, безумовно, дотримуючись при цьому принципу справедливості при прийнятті управлінських рішень. 
Так, станом на 13 жовтня 2018 р. в Україні налічується майже 1 млн.  518 тис. внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) [4]. Опитування такої категорії громадян свідчить про те, що питання забезпечення житлом є для них найважливішими.
Сьогодні абсолютно абсурдною є ситуація, коли міжнародна спільнота допомагає Україні у вирішенні житлових проблем ВПО шляхом здійснення фінансування грантових проектів ремонтно-будівельних робіт житлових об’єктів, переважно гуртожитків, що знаходяться на підконтрольній українській владі території та перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади виключно для потреб ВПО, проте у зв’язку з відсутністю в законодавстві України правових механізмів виділення таких житлових приміщень виключно ВПО органи місцевого самоврядування (далі – ОМС) не мають можливості, не порушуючи вимог Конституції та Законів України, приймати рішення про надання такого житла виключно ВПО. Адже, будь-яке житло на території України, відповідно до вимог Житлового кодексу, належить до певного житлового фонду України та відповідно має свій правовий режим регулювання та використання, в тому числі й гуртожитки.
У зв’язку з тим, що, як зазначалося раніше, переважна більшість грантових проектів спрямована на вирішення житлових проблем ВПО шляхом ремонтно-будівельних робіт гуртожитків, які перебувають у комунальній власності, у ОМС повинні бути не тільки правові підстави, а й правові механізми надання такого житла виключно ВПО. Оскільки, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1].
Так, на сьогоднішній день, законодавство щодо функціонування гуртожитків базується на положеннях глави 4 Житлового кодексу [5]. Порядок надання жилої площі в гуртожитках, вселення в надану жилу площу, користування цією жилою площею та виселення з гуртожитків врегульовано Положенням про гуртожитки, яке затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 р. № 84 (далі – Положення про гуртожитки) [6].
Відповідно до п. 2 розділу I Положення про гуртожитки, гуртожиток – це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання [6]. В свою чергу статтею 127 Житлового кодексу передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Крім того, для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки [5]. З урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок, що основне призначення гуртожитків полягає у розміщенні осіб для тимчасового проживання.
Згідно з п. 4. розділу I Положення про гуртожитки жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті міських (крім міст Києва та Севастополя), районних у містах рад, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім’ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або ОМС, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Пунктами 8-9 розділу I Положення про гуртожитки визначено, що жила площа в гуртожитках надається відповідно до ст. 128 Житлового кодексу незалежно від черговості, наявності пільг тощо. Жила площа в гуртожитках надається в розмірі не менше 6 квадратних метрів на одну особу. Відповідно до п.п. 1-2 розділу I Положення про гуртожитки вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, виданого відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку [6].
Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, видає адміністрація підприємства, установи, організації, ОМС на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку громадянинові [5]. Облік ордерів та осіб, які проживають у гуртожитках, оформлення необхідних документів щодо реєстрації місця проживання або місця перебування, здійснюються власником гуртожитку або уповноваженою ним особою. У зв’язку з тим, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, то у випадку вселення в гуртожиток особа буде зобов’язана знятися з попереднього місця проживання та зареєструватися за новим.
Підсумовуючи вищевикладене, потрібно зазначити, що чинним законодавством України чітко врегульований порядок надання житлових приміщень у гуртожитках, визначений чіткий перелік осіб, які мають право на отримання таких приміщень. Разом з тим ВПО, як окрема категорія, до таких осіб не належать. До того ж, чинним законодавством не передбачено й правових підстав та порядку надання житлових приміщень у гуртожитках у користування виключно ВПО. 
Сьогодні, у зв’язку з відсутністю правових механізмів надання жилих приміщень у гуртожитках виключно ВПО, міжнародні донори перебувають у так званій «зоні ризику». Адже цільова група, заради якої вкладалися міжнародні грантові кошти у ремонт гуртожитків, а саме ВПО, можуть бути, відповідно до вимог чинного законодавства, виселені з відремонтованих для них гуртожитків. Оскільки, як зазначалося раніше житлові приміщення у гуртожитках, відповідно до вимог Житлового кодексу України, надаються включно для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їхньої роботи або навчання. У зв’язку з цим матиме місце нераціональне використання міжнародних грантових коштів.
Вважаємо, що сьогодні вкрай необхідним є розроблення на законодавчому рівні механізмів формування житлових фондів для тимчасового проживання виключно ВПО, в тому числі й порядків отримання таких приміщень ВПО та відповідно користування ними, що безумовно, свідчитиме про дотримання державою визначального державобудівничого принципу справедливості та його відображенні у формуванні житлової політики держави України в умовах сталого розвитку економіки України.
Абсолютно переконані, що залучення міжнародних грантових коштів для вирішення житлових проблем ВПО є підґрунтям для забезпечення сталого розвитку економіки та додержання принципу справедливості під час формування не тільки житлової політики, а й соціальної, оскільки призведе до:
1) відновлення та наповнення житлового фонду України;
2) створення нових робочих місць внаслідок будівельних робіт та збільшення відрахувань до бюджету. Адже, як відомо, створення одного робочого місця в будівництві дає до 5-ти додаткових робочих місць у суміжних галузях;
3) додаткових інвестицій у регіони та зрештою позитивного іміджу цих територій;
4) поліпшення добробуту населення;
5) надходження додаткових коштів, державних субвенцій на розвиток соціальної інфраструктури регіонів;
6) попит на будівельні матеріали тощо.
Підсумовуючи вищевикладене можна зробити наступні висновки:
По-перше, на сьогодні, чинним законодавством України чітко врегульовано порядок надання житлових приміщень в гуртожитках, а також закріплено перелік осіб, які мають право на їх отримання. Разом з тим, грантові проекти, які передбачають виділення приміщень у гуртожитках виключно ВПО, безумовно, суперечитимуть наведеним у цьому дослідженні правовим нормам;
По-друге, реформування системи житлового забезпечення повинно здійснюватися таким чином, щоб був забезпечений принцип довіри громадян до закону та до дій держави. Довіра громадян до закону – це та основа, без якої не може існувати соціально-правова держава. Особливо ретельно підготовленими, аргументованими і співвідносними з реальним життям повинні бути акти у сфері житлового забезпечення. Адже будь-які прорахунки і недоробки законодавця підривають авторитет держави та, безумовно, призводять до соціальної напруги у суспільстві та інших негативних наслідків. Тому перетворення, що провадяться у житловій сфері, повинні бути не тільки економічно прорахованими, але й виваженими з точки зору соціальної справедливості.

Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Кульчицький М.І., Козярик І.В. Інвестиції в житлово-комунальне господарство як інструмент забезпечення сталого розвитку галузі. Науковий вісник НЛТУ України. 2012. Вип. 22.3. С. 269-276.
3. Концепція державної житлової політики: Концепція Верховної Ради України від 30.06.1995 р. № 254к/95-ВР. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/95-вр
4. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб. Офіційний веб-портал Міністерства соціальної політики України. URL: https://www.msp.gov.ua/news/15904.html.
5. Житловий кодекс Української РСР: Закон України від 30.06.1983 р. № 5464-Х. Відомості Верховної Ради України. 1983. Додаток №28. Ст. № 73.
6. Про затвердження Положення про гуртожитки: Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 р. № 84. Офіційний вісник України. 2015. № 56. Ст. 1845. 
 
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція